Справа № 760/16139/23 Номер провадження 22-ц/814/2600/24Головуючий у 1-й інстанції Сініцин Е.М. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
20 листопада 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
Секретар: Старчик Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 14 травня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди,-
У липні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 25.09.2023 року цивільну справу за вказаним позовом передано для розгляду до Октябрського районного суду м. Полтави за територіальною підсудністю.
Ухвалами Октябрського районного суду м. Полтави від 21 грудня 2023 року та 28 лютого 2024 року, явку позивача у судове засідання було визнано обов'язковою.
В судові засідання призначені на 22.01.2024 року, 28.02.2024 року, 25.03.2024 року, 14.05.2024 року позивач ОСОБА_1 не з'явився, про час та дату судових засідань був повідомлений належним чином, про що свідчать заяви позивача та рекомендоване повідомлення від 25.04.2024 року.
Суд вважає, що позивач не виконав вимоги ст.43 ЦПК України та Ухвали суду від 21.12.2023 року та від 28.02.2024 року, явка якого була визнана обов'язковою.
Зважаючи на що позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 14 травня 2024 року .
Не погодившись із вказаною ухвалою її в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим , що рішення винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права, суд не повно з'ясував фактичні обставини справи , не надав належної оцінки заявам позивача про розгляд справи без участі з належним обґрунтуванням неявки в судове засідання.
Апелянт вказує, що ним надано суду докази про перебування на військовій службі (Довідка від 12 лютого 2024 року №1144 , т.2 а.с.32 ) разом із заявою про розгляд справи без участі . Проте судом першої інстанції в порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проігноровано докази надані позивачем, чим обмежено його доступ до правосуддя.
У зв'язку із вказаним ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 14 травня 2024 року .
Пункт 3 частини 1 статті 257 ЦПК України передбачає, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Умовою для застосування п. 3 ч. 1 ст. 257 та ч. 5 ст. 223 ЦПК України є повторність (двічі поспіль) неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином про час і місце судового розгляду, який не повідомив суд про причини неявки.
Колегія суддів критично ставиться до висновку місцевого суду щодо залишення позовної заяви без розгляду з мотивів повторної неявки сторони позивача, оскільки судом першої інстанції не враховані рекомендації Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану в Україні. Залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача у судове засідання, в умовах війни, є проявом надмірного формалізму та порушенням права на доступ до правосуддя.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Залишення позовної заяви без розгляду у даному випадку суперечить завданню цивільного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Положеннями ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст. 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1,2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року №9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Крім цього, у низці рішень Європейського Суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті справи.
У справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Таким чином, вказані обставини свідчать про необхідність надати позивачам можливість захистити свої права у суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи у доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зважаючи на те , що позивачем 18 березня 2024 року була подана заява про розгляд справи за його відсутності , до якої долучено довідку про призов на військову службу ОСОБА_1 , колегія суддів вважає хибними висновки суду першої інстанції , щодо залишення позову без розгляду.
Судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і відповідно до частини 1 статті 379 ЦПК України є підставою для її скасування і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 14 травня 2024 року скасувати.
Справу № 760/16139/23 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 листопада 2024 року.
Головуючий суддя: В.М.Триголов
Судді: А.І.Дорош
О.А.Лобов