Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/837/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ч. 2 ст. 286 КК УкраїниДоповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
26.11.2024 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 на ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 20.11.2024, якою стосовно обвинуваченої
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, українки, громадянки України, з повною загальною середньою освітою, незаміжньої, безробітної, без утриманців, зареєстрованої та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимої,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, а саме до 18 січня 2025 року включно, без визначення розміру застави,
В проваджені Олександрівського районного суду Кіровоградської області перебуває кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024120000000702 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
В судовому засіданні суду першої інстанції прокурором подано клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу обраного відносно обвинуваченої строком на 60 днів, оскільки продовжують існувати та не зменшилися ризики передбачені ст. 177 КПК України.
Також в судовому засіданні суду першої інстанції сторона захисту заявила клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку або домашній арешт.
Ухвалою Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 20.11.2024 задоволено вказане клопотання.
Продовжено обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 18 січня 2025 року включно.
Відмовлено в задоволенні клопотання захисника обвинуваченої про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку або домашній арешт.
Роз'яснення порядок та строки оскарження ухвали суду.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою її підзахисній обрати менш суворий запобіжний захід.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що обвинувачена ОСОБА_7 - особа досить молодого віку, фактично перебуває на етапі формування особистості у соціумі, але фактично позбавлена можливості отримати освіту, місце роботи, створити власну сім'ю та інше. ОСОБА_7 має стійкі соціальні зв'язки, вона проживає з батьками, з якими гарні стосунки. Доказом цьому є те, що батьки майже кожне судове засідання присутні у залі.
ОСОБА_7 раніше не судима, має позитивну репутацію. Доказом цьому є клопотання Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 НОМЕР_2 про взяття особи на поруку. ОСОБА_7 виявляє особисту згоду щодо проходження військової служби.
На сьогодні батьки ОСОБА_7 всіляко намагаються допомогти доньці - відшкодувати шкоду потерпілій. Самостійно ОСОБА_7 це здійснити не може через те, що перебуває під вартою, а через значну відстань місця проживання потерпілої від суду, потерпіла безпосередньо до суду не з'являється. Тому, обвинувачена навіть не має можливості висловити вибачення потерпілій.
За весь час розгляду справи в суді пріоритет надається лише продовженню запобіжного заходу обвинуваченій. Розумність строків розгляду справи в суді також ставиться під сумнів. Натомість ОСОБА_7 весь цей час перебуває під вартою, що негативним чином відображається на психоемоційному стані останньої та на загальному стані її здоров'я.
Крім того, суд мотивував свою ухвалу тим, що, ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Однак, тяжкість злочину не може братися до уваги як вирішальна обставина під час обрання та продовження запобіжного заходу до обвинуваченої. При цьому, в ухвалі суду не наведено всіх обставин врахування особи обвинуваченої, які могли б бути підставою для обрання до ОСОБА_7 найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Також, не навів належних аргументів на користь того, що застосування більш м'якого, ніж тримання Під вартою, запобіжного заходу може не забезпечити її належну процесуальну поведінку.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали клопотання, які надійшли на електронну адресу суду першої інстанції, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (тобто недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.06.2024 керувала технічно-справним автомобілем «BMW 316» реєстраційний номер НОМЕР_3 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_9 , в порушення п. 2.1 (а) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі ПДР), (п.2.1 Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії) взагалі не маючи посвідчення водія будь-якої категорії та достатніх навичок водіння транспортним засобом, рухалася по автомобільній дорозі Н-14 Олександрівка-Кропивницький-Миколаїв з боку смт Олександрівка у напрямку м. Кропивницький.
Керуючи вищевказаним транспортним засобом, водій ОСОБА_7 проявила власну необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, чим грубо порушила вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б, д) ПДР (п. 1.5 Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну…. і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху), позбавивши себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати транспортним засобом, щоб мати можливість постійно контролювати напрямок свого руху.
Під час подальшого руху, на території Олександрівської територіальної громади Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_7 цілеспрямовано порушуючи законодавство України у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, нехтуючи вимогами п.п. 12.6 (ґ) та 12.9 (б) ПДР (п. 12.6 Поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.51 "Початок населеного пункту" дозволяється рух із швидкістю: ґ) … на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год., п. 12.9 Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4 - 12.7 цих Правил), рухалася автомобільною дорогою за межами населеного пункту зі швидкістю 110 км/год. (показники спідометра автомобіля), яка значно перевищувала максимально дозволену та допустиму швидкість руху на даній ділянці дороги (не більше 90 км/год.).
Так, 22.06.2024 року, близько о 20 год. 00 хв. ОСОБА_7 , рухаючись у вищевказаному напрямку, перед початком виконання маневру обгону невстановленого вантажного транспортного засобу, не переконалася у відсутності автомобілів на смузі зустрічного руху, чим грубо порушила вимоги п.п. 1.2, 10.1 та 14.2 (в) ПДР (п. 1.2. В Україні установлено правосторонній рух транспортних засобів; п. 10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; 14.2 Перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що: в) смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані), де в цей час в межах своєї смуги зі сторони м. Кропивницький у напрямку смт. Олександрівка, рухався автомобіль «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким у подальшому на відстані 3,18 м до краю дороги та 18 км + 750 м автомобільної дороги Н-14 допустила зіткнення.
Таким чином, ОСОБА_7 діючи з протиправною самовпевненістю, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, значно перевищила дозволену та допустиму швидкість керованого нею автомобіля, при цьому не маючи навиків водіння, без нагальної на те потреби, не пов'язаної із забезпеченням дорожнього руху України, здійснила виїзд на зустрічну смугу руху, розпочавши небезпечний маневр обгону попутного транспортного засобу, чим створила аварійну ситуацію зустрічному транспортному засобу, що у подальшому призвело до їх зіткнення.
Тобто, грубе порушення водієм ОСОБА_7 вищевказаних вимог ПДР перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталась та у результаті якої:
- пасажир автомобіля «BMW 316», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 29 від 12.07.2024, отримала тілесні ушкодження у вигляді: а) черепно-мозкової травми, у вигляді крововиливів під павутинні оболонки в лобових і скроневих частках по верхнє-боковій з переходом на нижню поверхню; б) закритий перелом задньої дужки першого шийного хребця з підвивихом зуба другого шийного хребця в між хребцевий отвір; в) закритої тупої травми грудної клітки з переломами ребер справа - 1, 2, 3, 4 по біля грудинній, 3 - по переднє-пахвовій лінії, 7 - по задній паховій лінії, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 - по лопатковій лінії з пошкодженням пристінкової плеври, 1, 2, 3, 4, 5, 6 - по біля хребтовій лінії; зліва - 2, 4 - по середнє-ключичній лінії, 2, 3, 4, 5, 6, 7 - по передній пахвовій лінії, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 - по задній пахвовій лінії з пошкодженням пристінкової плеври, відрив дуги аорти в місці переходу в грудний відділ, розрив середнього і нижнього бронхів правої легені, забій тканини правої і лівої легені, крововиливи в праву і ліву плевральну порожнини; г) закритої тупої травми черевної порожнини з розривами та забоєм тканини правої та квадратної часток печінки, крововиливів в ворота селезінки, в клітковину правого наднирника та правої нирки, в печінково-шлункову зв'язку, крововиливу в черевну порожнину; відкритого багато уламкового перелому кісток тазу, підголовчатого перелому шийки правої стегнової кістки, багато уламкового перелому правої вертлюжної впадини, масивної рани в правій паховій ділянці з переходом на сідничну складку і бокову поверхню тазу, рани на правій сідниці по задній поверхні; д) закритого перелому правої плечової кістки в нижній третині; е) відкритих переломів в ділянці правого і лівого гомілково-ступневих суглобів по зовнішніх поверхнях з переломами переднього краю суглобових поверхонь правої і лівої великогомілкових кісток; є) садна на правому стегні по зовнішній поверхні, синця в лівій ліктьовій ямці, які утворилися від дії тупих предметів, якими могли бути виступаючі частини салону автомобіля.
Вище вказані тілесні ушкодження, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння.
Смерть ОСОБА_11 настала від поєднаної тупої травми шиї, грудної клітки, живота, тазу, верхніх та нижніх кінцівок з множинними переломами ребер, першого шийного хребця, кісток тазу, правої плечової кістки, шийки правої стегнової кістки, правої і лівої великогомілкових кісток, крововиливів в грудну та черевну порожнини, розриву бронхів правої легені, забою тканини легень, печінки та селезінки, ускладнившись геморагічним та травматичним шоком.
Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Також колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому має й тримання під вартою.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст.. 5 Конвенції.
Причетність ОСОБА_7 до інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується доданими до клопотання матеріалами, а саме: протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, протоколом огляду місця події, протоколами допиту свідків, висновками експертів та іншими матеріалами.
Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:
- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;
- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;
- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;
- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.
Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.
Європейський суд з прав людини неодноразово, в тому числі у його «пілотному» рішенні від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», рішенні від 29 вересня 2011 року у справі «Третьяков проти України», рішенні від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України» зазначав, що тримання особи під вартою у кожному випадку повинне мати безсумнівне обґрунтування, а також що за будь-яких обставин суд зобов'язаний розглянути можливість застосування менш обтяжливих альтернативних запобіжних заходів.
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу обвинуваченої, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність прокурором у клопотанні ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні.
Так злочин, який інкримінується ОСОБА_7 , є тяжким правопорушенням, його санкція передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п'яти до десяти років
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25 квітня 2000 року). При розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину. Важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи R (80) 11 від 27 червня 1980 року «Про взяття під варту до суду». Наведені обставини можуть бути підставою і мотивом для обвинуваченої ОСОБА_7 переховуватися від суду.
Крім того, обвинувачена ОСОБА_7 може переховуватися шляхом залишення місця свого проживання, маючи при цьому, всі можливості та засоби, в тому числі здійснення виїзду за межі території України у законний спосіб.
Враховуючи чинне законодавство України, а саме ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та «Правила перетинання державного кордону громадянами України», що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 № 57 (у редакції постанови КМУ № 562 від 17.05.2024), обвинувачена ОСОБА_7 має законне право перетнути кордон України та покинути межі нашої держави. Крім того, варто врахувати той факт, що під час досудового розслідування встановлено, що у ОСОБА_7 на території Республіки Польщі проживає її мати ОСОБА_12 , що є безумовним підтвердженням того, що обвинувачена має всі можливості безперешкодно покинути територію України та перебувати на території іншої держави.
З початку повномасштабного вторгнення Європейський Союз активував Директиву тимчасового захисту, згідно з якою біженці з України мають право на легальне перебування на території ЄС та отримання базових соціальних послуг: охорона здоров'я, освіта та право на працевлаштування. Документ діє до 04 березня 2025 року із можливістю продовження.
На території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості у обвинуваченої здійснити спробу перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість її розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі наддасть йому можливість залишити окуповану територію України та виїхати до російської федерації.
А тому, колегія суддів наголошує, що у ОСОБА_7 наявний ризик переховування від суду, оскільки усвідомлюючи ступінь тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення та суворість можливого покарання, обвинувачена може вчинити вказані дії.
При встановленні наявності ризику впливу на потерпілого, свідка та можливих очевидців, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на потерпілого, свідка та можливих очевидців існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Оскільки потерпілий свідки не допитувались судом першої інстанції ставити питання про відсутність вказаного ризику є передчасним.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб підозрюваний може здійснити вплив на потерпілого, свідка та можливих очевидців, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 ознайомлена з матеріалами обвинувального акту, тому є вагомі підстави вважати, що остання зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Можливість вчинення інших кримінальних правопорушень підтверджується тим, що обвинувачена ОСОБА_7 , вчиняючи вказане кримінальне правопорушення, діяла усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки, адже свідомо керувала транспортним засобом, не маючи достатніх навиків водіння та відповідного права та при цьому перевищуючи швидкість руху керованого нею автомобіля, цілеспрямовано виконувала небезпечний маневр обгону вантажного транспортного засобу, що у подальшому призвело до зіткнення із іншим автомобілем.
Тобто, перебуваючи за місцем мешкання може продовжити вчиняти аналогічні кримінальні правопорушення.
Особисте зобов'язання не може бути застосовано у зв'язку з тим, що це найбільш м'який запобіжний захід і він не відповідає тяжкості та обставинам вчиненого кримінального правопорушення.
Особиста порука не може бути застосована в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, передбачених ст.194 КПК України і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу.
Перебуваючи на волі, підозрювана може переховуватись від органу досудового розслідування та суду.
Що стосується тверджень захисника про те, що до ОСОБА_7 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
В той же час, доводи сторони захисту про зміну запобіжного заходу зводиться до того, що у ОСОБА_7 наявні соціальні зв'язки, наявне місце проживання та не доведеність ризиків відповідними доказами.
Однак, вказані доводи не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не забезпечить забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, а навпаки підозрюваний може вчинити дії направленні на ухилення від органу досудового розслідування та суду, та вчинити нові кримінальні правопорушення.
Отже, у справі наявна реальна можливість обвинуваченого ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.
З цих же підстав, колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Враховуючи обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_7 ,а також наявність ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України колегія суддів приходить до висновку про те, що у разі застосування до підозрюваної запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за обставин цієї справи та серйозності висунутої проти неї обвинувачення, з урахуванням встановлених ризиків, на думку колегії, не буду надмірним та таким, що принижує його гідність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи сторони захисту та обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на більш м'який, колегією суддів не можуть бути враховано, оскільки з врахуванням висунутого обвинувачення вказане жодним чином не зменшує існування встановлених ризиків, а навпаки надасть їй змогу уникнути кримінальної відповідальності.
Також, суддею згідно ч. 4 ст. 183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховано підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та правомірно не визначено розмір застави у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується щодо злочину, який спричинив загибель людини.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 20.11.2024, якою стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, а саме до 18 січня 2025 року включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду Кіровоградської області є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4