Житомирський апеляційний суд
Справа №274/5148/24 Головуючий у 1-й інст. Базюк Ю. П.
Номер провадження №33/4805/1388/24
Категорія ч. 1 ст. 130 КУпАП Доповідач Григорусь Н. Й.
27 листопада 2024 року м.Житомир
Суддя Житомирського апеляційного суду Григорусь Н.Й., за участі: захисника - адвоката Словінського С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу адвоката Словінського Сергія Антоновича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 вересня 2024 року, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 вересня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень без позбавленням права керування транспортними засобами. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Згідно з постановою судді місцевого суду, ОСОБА_1 23 травня 2024 року близько 02-38 год у м. Бердичеві по вул. Молодогвардійська, 2 керував автомобілем Toyota RAV4, державний номерний знак НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. Від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погодившись із вказаною постановою судді місцевого суду, адвокат Словінський С.А. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову скасувати, провадження в справі закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи. Апеляційна скарга обґрунтована, зокрема тим, що зміст викладеного у протоколі про адміністративне правопорушення діяння не відповідає змісту ч. 1 ст. 130 КУпАП. Також, ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на місці зупинки та у медичному закладі, на запит водія працівники поліції не надали сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку приладу Драгер. Крім того, матеріали справи не містять доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а додане до справи відео, на думку адвоката, не можна вважати належним доказом, оскільки конверт, у якому зберігається диск, не опечатаний та не містить вказівки на технічний прилад, на який здійснено відеозапис, а також відео фрагментоване, а файли на диску записані у хаотичному порядку й не підписані електронним цифровим підписом. Разом з тим зазначив, що акт огляду складений із порушеннями, а направлення до медичного закладу для огляду складено безпідставно. Адвокат вказує на відсутність у матеріалах справи доказів відсторонення водія від керування транспортним засобом.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення захисника - адвоката Словінського С.А., який апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, доходжу висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху України за що передбачена відповідальність згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Згідно пункту 1.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР України) передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення зазначеної вимоги ПДР України передбачена ст. 130 КУпАП.
Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за встановлених та викладених у постанові обставин, підтверджується зібраними у справі доказами, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №757738 від 23 травня 2024 року; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використання спеціальних технічних засобів та направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння в медичному закладі, огляд не проводився; розпискою про роз'яснення прав та обов'язків, передбачених статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП; розпискою про інформування особи, яка підлягає огляду на стан алкогольного сп'яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу; довідкою про відсутність у ОСОБА_1 посвідчення водія на право керування транспортними засобами; відеозаписами з нагрудних портативних камер поліцейських.
Так, із вказаного відеозапису вбачається, що23 травня 2024 року близько 02-38 год працівники поліції за допомогою проблискових маячків зупинили автомобіль Toyota RAV4, державний номерний знак НОМЕР_1 . Працівники поліції підійшли до транспортного засобу, за кермом якого перебував ОСОБА_1 , представились, вказали на швидку їзду у місті, а також запитали водія про мету керування автомобілем у комендантську годину, попросили надати документи. ОСОБА_1 надав військовий квиток та зазначив, що він є військовослужбовцем та за кодовим словом має право їздити у комендантську годину. Разом з тим, працівник поліції виказав підозру про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння, у зв'язку із запахом алкоголю з ротової порожнини. На неодноразову пропозицію поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою приладу Драгер або в медичному закладі, ОСОБА_1 від відповіді ухилявся, казав «навіщо?». Потім почав стверджувати, що не здійснював рух за кермом, а після надання працівниками поліції відеодоказів зупинки ними транспортного засобу, зазначив, що відпустив щеплення і машина покотилася сама кілька метрів. Далі водій забажав ознайомитись із посвідченнями усіх присутніх працівників поліції, які були надані йому на місці. Після неодноразових спроб спонукати водія пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, працівники поліції роз'яснили останньому права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, наслідки відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння та складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. Разом з тим у процесі спілкування з водієм повідомляли, що справа буде розглянута у Бердичівському міськрайонному суді Житомирської області. Після цього, ОСОБА_1 із застосуванням грубої лайки та погроз на адресу поліцейських самовільно залишив місце оформлення адміністративного правопорушення, зазначивши, що працівники поліції не мають права будь-яким чином зупинити його.
Апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 протягом усього часу намагався затягнути процес оформлення адміністративних матеріалів, лаявся, поводив себе нетактовно, неадекватно та агресивно із працівниками поліції.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо доведеності факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, що беззаперечно узгоджується з наданим відеозаписом, а доводи скаржника у цій частині суд вважає необґрунтованими та розцінює як намагання скаржника уникнути притягнення до адміністративної відповідальності. Так, і у спілкуванні з працівниками поліції ОСОБА_1 наполегливо стверджував, що за кодовим словом має право їздити у комендантську годину за кермом, а працівники поліції не можуть йому перешкоджати.
Отже, твердження в апеляційній скарзі, що матеріали справи не містять доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом спростовуються відеозаписами, які містяться у матеріалах справи.
Наданий відеозапис апеляційний суд визнає відповідним вимогам ст. 251 КУпАП та п. 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України 18.12.2018 №1026, оскільки не має ознак монтування, містить фіксацію обставин, які мають значення для справи, за допомогою останнього можна відтворити події, за яких патрульні, після виявлених у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння у відповідності до встановленого законом порядку неодноразово пропонували йому пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння як на місці зупинки автомобіля, так в медичному закладі, та правомірно розцінили ухилення водія від відповіді як відмову від проходження останнього, використавши всі можливі інструменти для спонукання водія на проходження процедури огляду на стан алкогольного сп'яніння, тому його дії вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відсутність посилання на технічний пристрій відеофіксації у протоколі, за допомогою якого здійснювалась відеозйомка, та на конверті диску, не спростовує об'єктивно зафіксованих на наявному в матеріалах відеозаписі обставин та не виключає належність та допустимість даного доказу.
Аргументи апеляційної скарги про не надання працівниками поліції сертифікату відповідності та свідоцтва про повірку приладу Драгер, на думку апеляційного суду, надумані, оскільки перевіркою наявних у справі доказів, встановлено, що ОСОБА_1 вказані документи у поліцейських не витребовував, як і не мав наміру проходити огляд на стан сп'яніння.
Доводи апелянта щодо порушення порядку відсторонення його від керування транспортним засобом не впливають на звільнення його від відповідальності за ст. 130 ч. 1 КУпАП. Разом з тим, закон не передбачає обов'язкового вилучення транспортного засобу за умови знаходження водія у стані алкогольного сп'яніння, а посвідчення водія не вилучалось, оскільки водію воно не видавалось (згідно довідки а.с. 7). Варто зауважити, що незаконні дії скаржника, які полягали у самовільному залишенні місця оформлення адміністративних матеріалів унеможливили у повному обсязі закінчити процедуру оформлення адміністративного правопорушення.
Так і посилання апелянта на відсутність складу адміністративного правопорушення у його діях у зв'язку з тим, що працівниками поліції не дотримано процедури складення щодо ОСОБА_1 акту огляду на стан алкогольного сп'яніння та безпідставність складення ними направлення до медичного закладу є необґрунтованими, оскільки за приписами «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом Міністерство внутрішніх справ України Міністерство охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року №1452/735, акт огляду на стан сп'яніння складається виключно за результатами проведення огляду водія на стан сп'яніння, а оскільки водій ОСОБА_1 відмовився від проходження будь-якого огляду, наявність чи відсутність такого акту правового значення не має. Разом з тим, перелік ознак, за якими у поліцейських виникли підстави вважати, що водій перебуває у стані алкогольного сп'яніння, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, не спростовує ці ознаки і долучений до справи відеозапис.
Таким чином наведені в апеляційній скарзі доводи не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Тобто сам факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду був причиною складення протоколу про адміністративне правопорушення за п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, суддя місцевого суду дав належну оцінку всім доказам у справі, проаналізував їх у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, та дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, будь-яких вагомих доказів та доводів на спростування правильності висновків суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не надано.
Разом з тим, під час апеляційного розгляду встановлено порушення суддею районного суду у частині накладення на ОСОБА_1 стягнення у вигляді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.
Визначаючи саме такий вид адміністративного стягнення, районний суд послався на відсутність у ОСОБА_1 посвідчення водія згідно довідки Бердичівського РВП. На думку районного суду, позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортним засобом буде суперечити приписам ч. 2 ст. 30 КУпАП, згідно яких можливо позбавити лише наданого права. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком виходячи з наступного.
Частина друга статті 126 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передачі керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
У законі не вживається поняття наявність посвідчення водія чи його відсутність, мова йде саме про право керування транспортними засобами.
Стаття 30 КУпАП не перешкоджає застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
З урахуванням зазначеного, рівними перед законом, в частині накладення стягнення та реалізації своїх прав, будуть як особи, які на час вчинення зазначеного адміністративного правопорушення офіційно не отримали посвідчення водія на право керування транспортними засобами, так і особи, які отримали таке посвідчення.
Позбавляючи права мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами як офіційного документу, що підтверджує спеціальний статус його власника, а саме права керувати транспортними засобами навіть у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, однак здійснювала керування транспортним засобом, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що, в даному випадку, узгоджується з положеннями ст.ст. 33, ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Санкція статті 130 ч. 1 КУпАП є безальтернативною та закон в даному випадку не передбачає процесуальної можливості призначити будь-яке інше адміністративне стягнення.
Проте, суд апеляційної інстанції не може погіршувати становище ОСОБА_1 , а тому позбавлений можливості застосувати відповідне стягнення.
Доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленої у справі постанови та не впливають на висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
За таких обставин, підстав для скасування постанови судді місцевого суду відносно ОСОБА_1 немає
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд
Апеляційну скаргу адвоката Словінського Сергія Антоновича, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 вересня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Й. Григорусь