Справа № 161/10768/24 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В.
Провадження № 22-ц/802/1140/24 Доповідач: Здрилюк О. І.
25 листопада 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
секретар судового засідання Власюк О. С.,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідачки ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу по комунальних платежах, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2024 року,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що він з відповідачкою являються співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 , у якому проживають разом з двома повнолітніми дітьми.
Після розірвання шлюбу у 2021 році відповідачка не оплачує житлово-комунальні послуги.
За період з 01.07.2021 по 14.05.2024 ним понесено витрати на загальну суму 63 932,10 грн, з яких 44 706,43 грн - за електроенергію і холодну воду, 3 475,68 грн - за управління побутовими відходами та 15 750 грн - на придбання дров на опалення будинку, половину яких у розмірі 31 966,05 грн йому зобов'язана відшкодувати відповідачка.
Ураховуючи наведене, просив стягнути із відповідачки на його користь 31 966,05 грн, що становить 1/2 частину понесених витрат за комунальні послуги, а також 1 211,20 грн витрат по сплаті судового збору.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2024 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову, а також стягнути понесені ним судові витрати.
Відповідачка відзив на апеляційну скаргу не подала.
У судовому засіданні позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав і просять її задовольнити.
Відповідача апеляційну скаргу заперечила і просить залишити її без задоволення.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з таких підстав.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, із застосуванням вимог пункту 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572 із відповідними змінами, дійшов висновку, що позивачем не доведено обсяг спожитої електроенергії кожним із мешканців житлового будинку, виходячи із потужності побутового електричного обладнання кожного мешканця будинку, не доведено площу, якою користується кожен мешканець будинку, з метою визначення їх витрат на опалення. Крім того, у визначеному ЦПК України порядку позивачем не залучено до участі у розгляді справи інших мешканців будинку - їх з відповідачкою повнолітніх дітей.
Проте, до таких висновків суд дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Статями 4, 5 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує, а відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Згідно зі ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Згідно з матеріалами справи сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 05.08.2000, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.06.2021 та являються співвласниками житлового будинку, який розташовано на АДРЕСА_1 (а.с.4-5, 6).
Повнолітні діти сторін не є співвласниками спірного будинку і з урахуванням вимог ст. ст. 156, 162 Житлового кодексу України, сторони, як власники будинку, будь-яких угод щодо порядку оплати коштів за житлово-комунальні послуги з ними не укладали.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов'язок споживачів здійснювати оплату за утримання житла та за конкретні житлово-комунальні послуги у визначені строки та розмірах.
Позивач заявив до відповідачки, як іншого співвласника будинку, вимогу про повернення половини сплачених ним коштів по оплаті за користування електроенергією, водою, за вивіз сміття та на опалення будинку, на підтвердження якої надав відповідні докази понесення цих витрат у заявленому розмірі (а.с.10-20).
Будь-яких доказів у спростування розміру таких витрат відповідачка не подала та в судовому засіданні підтвердила, що дійсно жодних витрат особисто не несла.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.
Судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме пункт 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572 із відповідними змінами, оскільки згідно з пунктом 1 ці Правила визначають порядок користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, на які поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Вимоги позивача не стосуються житлових прав мешканців гуртожитку.
А оскільки співвласники не укладали жодних угод з повнолітніми членами сім'ї щодо витрат на житлово-комунальні послуги, то обов'язок понесення таких витрат у даному випадку покладається лише на співвласників будинку.
Оскільки позивачем за заявлений період сплачено за житлово-комунальні послуги та утримання будинку кошти у розмірі 63 932,10 грн, то половину, а саме 31 966,05 грн (63 932,10 : 2) необхідно стягнути із відповідачки.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції про відмову у позові зроблено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду.
У зв'язку із задоволенням позовної заяви та апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір за їх подання необхідно стягнути із відповідачки на користь позивача у розмірі 3 028 грн (1 211,20 + 1 816,80).
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 31 966 (тридцять одну тисячу дев'ятсот шістдесят шість) грн 05 коп понесених витрат на утримання спільного майна.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви і апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - суддя
Судді