Справа № 161/7937/24 Провадження №11-кп/802/666/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
28 листопада 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження № 12024030580001069 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 серпня 2024 року щодо ОСОБА_8 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, одружений, має на утриманні одну неповнолітню дитину, не працюючий, не судимий,
засуджений за ст.336 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту його затримання.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнаний винним та засуджений за те, що він будучи визнаним ІНФОРМАЦІЯ_2 придатним до проходження військової служби та таким, що підлягає призову на військову службу під час мобілізації, 13.02.2024 отримав під особистий підпис персональну повістку про призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оголошений Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та затвердженого Законом України від 24.02.2022 за №2102-ХІ, продовженого Указом Президента України від 05.02.2024 № 49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» про явку о 07:30 год. 14.02.2024 на збірний пункт ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 , для подальшого проходження військової служби та зарахування в Команду №184 НЦ для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період.
Він же, всупереч вимог ст.65 Конституції України, ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, умисно, будучи належним чином повідомленим про необхідність прибуття, будучи придатним за станом здоров'я для проходження військової служби та не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ухилився від призову за мобілізацією на особливий період та без поважних причин не прибув 14.02.2024 на збірний пункт ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 , для зарахування в Команду №184 НЦ та проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період.
В поданій апеляційній скарзі захисник, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає вирок суду в частині призначеного покарання необґрунтованим. Вказує на те, що допитаний в судовому засіданні ОСОБА_8 вину не визнав, оскільки така правова позиція була у його захисника, а обвинувачений повністю довіряв своєму захиснику. Зазначає на те, що на його утриманні перебуває неповнолітня дитина, жінка офіційно працює за кордоном. Посилається на те, що ОСОБА_8 ще під час вручення повістки повідомив працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що у нього на утриманні перебуває малолітній син, а за період з 13.02.2024 по 14.02.2024 він буде не в змозі вирішити питання про передачу сина комусь із родичів на утримання. Просить вирок суду змінити та призначити ОСОБА_8 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки та на підставі ст.ст.75,76 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом 1 року іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки згідно ст.76 КК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку, доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які подану апеляційну скаргу підтримували та просили змінити вирок суду в частині призначеного покарання шляхом застосування положень ст.75 КК України, думку прокурора, яка апеляційну скаргу заперечувала і просила вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки кваліфікація дій ОСОБА_8 за ст.336 КК України, правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, учасниками судового розгляду не оспорюється, у зв'язку з чим відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, підстави для перегляду вироку, в цій частині - відсутні.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги захисника, про можливість пом'якшення обвинуваченому покарання шляхом застосування положень ст.75 КК України, апеляційний суд вважає такі доводи необґрунтованими з огляду на таке.
Частиною 2 статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Приписами ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Вказані вимоги закону при призначенні покарання ОСОБА_8 , місцевим судом дотримані.
Так, санкцією ст.336 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.
Як убачається з вироку місцевого суду, призначаючи ОСОБА_8 вид та розмір покарання, суд, дотримуючись наведених вимог кримінального закону, належним чином урахував усі обставини кримінального провадження, у тому числі ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до категорії не тяжких злочинів, конкретні обставини його вчинення, дані про особу винного, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, одружений, на його утриманні перебуває неповнолітня дитина, свою вину не визнав, а тому і не розкаявся у вчиненому, не усвідомив незаконність вчинених ним дій, враховуючи підвищену суспільну небезпеку вчиненого ним злочину.
Таким чином, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому врахував всі обставини, на які покликається захисник у апеляційній скарзі.
Також місцевим судом враховано і відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 ..
Відповідно до ч.1 ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З моменту притягнення до кримінальної відповідальності по даний час обвинувачений ОСОБА_8 не звертався до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для виконання свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Також, враховуючи те, що ні під час досудового розслідування, ні під час розгляду справи у місцевому суді, обвинувачений вину свою не визнавав, тому апеляційний суд не бере до уваги визнання вини та щирого розкаяння обвинуваченого під час апеляційного розгляду, оскільки таке розкаяння було зроблено тільки після постановлення вироку, з урахуванням тяжкості призначеного покарання.
Відтак, апеляційний суд врахувавши сукупність зазначених обставин, дані про особу винного, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, спрямованість його умислу на ухилення від призову не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст.75 КК України та погоджується з висновками суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_8 лише шляхом ізоляції від суспільства протягом визначеного судом строку позбавлення волі.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що ухилення від призову на військову службу під час мобілізації в період воєнного стану свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, а тому лише відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства сприятиме досягненню мети покарання, яка відповідно до ст.50 КК України, полягає не лише у карі, а й у виправленні засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Призначене ОСОБА_8 мінімальне покарання в межах санкції ст.336 КК України повністю відповідає ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення і на думку суду апеляційної інстанції повністю відповідає меті й принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, яке в даному випадку є адекватним характеру вчинених обвинуваченим дій, їх небезпечності та даним про особу винного, і не є надто суворим.
Таке покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
На думку суду апеляційної інстанції, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, чи могли бути безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення місцевого суду, апеляційним судом не встановлено.
Підстав для зміни оскаржуваного вироку з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 серпня 2024 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: