Справа № 161/1486/23 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.
Провадження № 22-ц/802/1004/24 Доповідач: Матвійчук Л. В.
21 листопада 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
з участю секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 серпня 2024 року
У січні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що з відповідачем ОСОБА_3 з 14 листопада 2014 року перебував у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Турійського районного суду Волинської області 27 липня 2022 року. Під час перебування у шлюбі за спільні кошти вони придбали квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 75,8 кв. м, а також автомобіль марки «Peugeot 308», 2014 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 . Право власності на квартиру та на автомобіль зареєстровано за ОСОБА_3 .
Позивач зазначав, що реєстрація вказаного майна за ОСОБА_3 порушує його майнові права як співвласника майна, оскільки відповідач не визнає право спільної сумісної власності на нього.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 збільшивши та уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя його та ОСОБА_3 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 75,8 кв. м, визнати за ним право власності на 1/2 частку даної квартири, визнати спільним сумісним майном подружжя дохід від здійснення підприємницької діяльності за період з 04 лютого 2021 року по 27 липня 2022 року отриманий фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , та стягнути з неї на свою користь 1/2 частину суми доходу від підприємницької діяльності у розмірі 200 000 грн, визнати автомобіль марки «Peugeot 308», 2014 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 , об'єктом спільної сумісної власності подружжя його та ОСОБА_3 , стягнути з ОСОБА_3 на свою користь компенсацію вартості його частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль у розмірі 212 587 грн 98 коп., а також стягнути з відповідача на свою користь понесені по справі судові витрати.
У квітні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 за спільні кошти в інтересах сім'ї було укладено попередній договір купівлі-продажу № 147/6 від 07 травня 2018 року квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з умовами якого ними було сплачено суму 1 066 780 грн. В подальшому 08 лютого 2021 року ОСОБА_2 відчужив майнові права на дану квартиру без її згоди ОСОБА_4 . Також ОСОБА_2 придбано під час перебування в шлюбі за спільні кошти автомобіль марки «ВМW Х6», 2013 року випуску, д.р.н. НОМЕР_2 , який він також відчужив без її згоди 20 грудня 2018 року. Отримані за продаж майнових прав на квартиру та автомобіля грошові кошти ОСОБА_2 використав на власний розсуд, не в інтересах сім'ї. Також зазначала, що у період перебування в шлюбі ОСОБА_2 вносив кошти, набуті під час шлюбу, на інвестиційні (брокерські) рахунки, які були відкриті у ТОВ «ФРІДОМ ФІНАНС УКРАЇНА» на його ім'я, а саме з 24 жовтня 2019 року по 20 грудня 2019 року було придбано цінні папери (облігації), а саме 3 376 штук облігацій (код ЦП 199210) номінальною вартістю 3 882 400 грн, 25 штук облігацій (код ЦП 200885) номінальною вартістю 28 750 грн, 176 штук облігацій (код ЦП 204150) номінальною вартістю 202 400 грн, а всього на суму 4 113 550 грн. При цьому, в період з 01 липня 2020 року по 01 жовтня 2020 року ОСОБА_2 без її відому здійснив продаж всіх цінних паперів (облігацій) на загальну суму 4 113 550 грн, а отримані від продажу кошти не використав в інтересах сім'ї.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 збільшивши позовні вимоги, просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки «ВМW Х6», 2013 року випуску, д.р.н. НОМЕР_2 , у розмірі 400 425 грн, компенсацію вартості 1/2 частини майнових прав на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 533 390 грн, та 2 056 775 грн в рахунок грошової компенсації 1/2 частини вартості цінних паперів (облігацій), а також стягнути з ОСОБА_2 на свою користь понесені по справі судові витрати.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 травня 2023 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та об'єднано дані позовні вимоги в одне провадження.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 серпня 2024 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки «Peugeot 308», 2014 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 , у розмірі 212 578 грн 98 коп. Автомобіль залишено у власності ОСОБА_3 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення її зустрічних позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову є помилковими та зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права. Суд необґрунтовано послався на те, що нею не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відчуження спірного майна відбулося без її відома та згоди та грошові кошти, отримані ОСОБА_2 , витрачені не в інтересах сім'ї, оскільки вказане майно було придбано саме в період її перебування у шлюбі з ОСОБА_2 . Останній розпорядився цим майном, зокрема відчужив цінні папери та майнові права на квартиру, при цьому жодного майна у шлюбі після цього придбано не було, кошти від відчуження спільного майна ОСОБА_2 в інтересах сім'ї не використав, приховавши від неї факт відчуження спільного майна. ОСОБА_2 також відчужив без її згоди і спірний автомобіль марки «ВМW Х6», 2013 року випуску, д.р.н. НОМЕР_2 , який було придбано ними за спільні кошти і належав їм на праві спільної сумісної власності. Жодних коштів після реалізації вказаного автомобіля ОСОБА_2 в інтересах сім'ї не використовував.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення правильним по суті та справедливим, просив вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Оскільки рішення суду оскаржується відповідачем ОСОБА_3 лише в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, тому в іншій частині апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову належить скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про його задоволення, виходячи з таких мотивів.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що вона не надала належних чи допустимих доказів, які підтверджували б її необізнаність щодо відчуження майнових прав на квартиру, продажу автомобіля та цінних паперів, зважаючи на ту обставину, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі до 27 липня 2022 року, а спірне майно відчужене задовго до розірвання шлюбу. При цьому ОСОБА_3 не оскаржувала правочини щодо відчуження спірного майна з тих підстав, що майно відчужено без її згоди. ОСОБА_3 не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відчуження спірного майна відбулося без її відома й згоди та грошові кошти, отримані ОСОБА_2 , витрачені не в інтересах сім'ї.
Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Положеннями ст. 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 372 ЦК України.
Як роз'яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України) відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Частинами 1, 4 ст. 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 листопада 2014 року, який розірваний рішенням Турійського районного суду Волинської області 27 липня 2022 року.
Під час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти та в інтересах сім'ї ОСОБА_2 уклав попередній договір № 147/6 від 07 травня 2018 року купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з умовами зазначеного договору за квартиру сплачено суму у розмірі 1 066 780 грн.
15 листопада 2016 року за спільні кошти та в інтересах сім'ї придбано автомобіль марки «ВМW Х6», 2013 року випуску, д.р.н. НОМЕР_2 , який було зареєстровано за ОСОБА_2 .
Крім того, у період перебування у шлюбі сторони по справі вносили кошти, набуті під час шлюбу, на інвестиційні (брокерські) рахунки, які були відкриті у ТОВ «ФРІДОМ ФІНАНС УКРАЇНА» на ім'я ОСОБА_2 , а саме з 24 жовтня 2019 року по 20 грудня 2019 року було придбано цінні папери (облігації), а саме 3 376 штук облігацій (код ЦП 199210) номінальною вартістю 3 882 400 грн, 25 штук облігацій (код ЦП 200885) номінальною вартістю 28 750 грн, 176 штук облігацій (код ЦП 204150) номінальною вартістю 202 400 грн, а всього на суму 4 113 550 грн.
Оскільки вказане майно придбавалося у шлюбі, тому в силу положень ст. 60 СК України є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. При цьому ОСОБА_2 не спростовував презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Як вбачається з відповіді ТСЦ МВС № 0741 від 30 березня 2023 року, ОСОБА_2 20 грудня 2018 року відчужив автомобіль марки «ВМW Х6», 2013 року випуску, д.р.н. НОМЕР_2 . Згідно з висновком про вартість майна вартість вказаного автомобіля станом на дату оцінки 31 березня 2023 року становить 800 850 грн.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 327879432 від 03 квітня 2023 року слідує, що згідно з договором купівлі-продажу від 08 лютого 2021 року ОСОБА_2 відчужив майнові права на згадану квартиру ОСОБА_4 за якою зареєстровано право власності на квартиру 08 лютого 2021 року.
Крім того, в період з 01 липня 2020 року по 01 жовтня 2020 року ОСОБА_2 здійснив продаж всіх цінних паперів (облігацій) на загальну суму 4 113 550 грн, що підтверджується звітом торговця ТОВ «ФРІДОМ ФІНАНС УКРАЇНА» за період з 04 жовтня 2019 року по 26 жовтня 2023 року.
Норми ч. 3 ст. 65 СК України передбачають надання згоди іншого з подружжя на відчуження цінної речі у письмовому вигляді, тому наявність такої згоди може бути доведена лише письмовими доказами.
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя (постанова Верховного Суду у справі № 158/2229/16-ц від 30 січня 2019 року).
Вирішуючи питання про стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні у випадку відчуження такого майна без згоди іншого з подружжя Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19 виснувала такі правові висновки:
«68. За вимогами частин 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
69. Прикладом спільного майна є спільне сумісне майно подружжя, яке набуте за час шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку та/або доходу (ст. 60 СК України). При цьому дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
70. Також ч. 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
71. Зазначені норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а при його відчуженні й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня2021 року у справі № 916/2813/18).
72. Разом з тим, з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (ст. 369 ЦК України, частина 3 та 4 ст. 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
73. Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.
74. Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.
75. Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред'явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред'явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (п. 8.67)).
76. В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.
77. Велика Палата Верховного Суду вказує, що не є ефективним способом захисту позов про визнання договору недійсним у разі, якщо особа має на меті отримати лише еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює в результаті її порушене право в той спосіб, який вона обрала.
Щодо компенсації за належну частку у спільному майні подружжя.
78. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).
79. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
112. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що право спільної сумісної власності позивача було порушено в момент укладення договору про відчуження майна без її згоди, однак, виходячи з обраного нею способу захисту (стягнення грошової компенсації вартості майна), суди дійшли в цілому правильного висновку про захист порушеного права шляхом присудження грошової компенсації за частку в спільному майні подружжя».
Апеляційним судом встановлено, що вищезазначеним майном ОСОБА_2 розпорядився на власний розсуд та проти волі ОСОБА_3 , оскільки письмової згоди на відчуження спірного цінного майна вона не надавала. При цьому ОСОБА_2 не довів, що отримані за продаж майна грошові кошти він використав в інтересах сім'ї чи на її потреби, а тому вартість такого майна має бути врахована при поділі спільного майна подружжя.
Враховуючи встановлені судом обставини, зазначені норми матеріального права, наведені правові висновки Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку, що зустрічний позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню та з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя належить стягнути грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки «BMW X6», 2013 року випуску, д.р.н. НОМЕР_2 , у розмірі 400 425 грн, грошову компенсацію вартості 1/2 частини майнових прав на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 533 390 грн, грошову компенсацію вартості 1/2 частини цінних паперів (облігацій) у розмірі 2 056 775 грн, а всього 2 990 590 грн.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення в оскаржуваній частині з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, тому з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, його необхідно у цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційним судом у цій справі в оскаржуваній частині ухвалюється нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , тому на її користь з ОСОБА_2 належить стягнути понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 13 420 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 20 130 грн, а всього 33 550 грн судового збору.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 серпня 2024 року у цій справі в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки «BMW X6», 2013 року випуску, держаний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 400 425 (чотириста тисяч чотириста двадцять п'ять) гривень, грошову компенсацію вартості 1/2 частини майнових прав на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 533 390 (п'ятсот тридцять три тисячі триста дев'яносто) гривень, грошову компенсацію вартості 1/2 частини цінних паперів (облігацій) у розмірі 2 056 775 (два мільйони п'ятдесят шість тисяч сімсот сімдесят п'ять) гривень, а всього 2 990 590 (два мільйони дев'ятсот дев'яносто тисяч п'ятсот дев'яносто) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 33 550 (тридцять три тисячі п'ятсот п'ятдесят) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя
Судді: