Справа № 161/20721/23 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В.
Провадження № 22-ц/802/1117/24 Доповідач: Киця С. I.
26 листопада 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Киці С. І.,
суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
секретар судового засідання Черняк О. В.,
з участю відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представника відповідачів ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 , про визнання осіб такими, що втратили право на користування майном, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_3 , на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 жовтня 2024 року
Позивач ОСОБА_4 в листопаді 2024 року звернувся в суд із позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування майном, у якому просив визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 вересня 2024 року вищевказану позовну заяву ОСОБА_4 залишено без розгляду у зв'язку із повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого позивача.
Відповідач ОСОБА_1 20 вересня 2024 року звернувся в суд першої інстанції із заявою про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу. Вказував, що йому надавалась професійна правнича допомога адвокатом Матвіюк Н. Р. у цій справі. Розмір сплаченого ним адвокату гонорару фіксований і становить 7500 грн. Просив стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7500 грн.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 жовтня 2024 року в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 відмовлено. Суд виходив з того, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, а дії, направлені на захист своїх прав, не можуть свідчити про зловживання процесуальними права і тягнути за собою обов'язок відшкодування компенсації відповідачам витрат на правову допомогу.
Відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вищевказану ухвалу суду, вважає її такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права. Зазначив, що під час розгляду справи судом першої інстанції позивач свідомо затягував розгляд справи. Стороною позивача було заявлено клопотання про виклик свідків після першого судового засідання. У зв'язку із неявкою свідків судові засідання відкладалися декілька разів, що призводило до затягування процесу. Саме у зв'язку із повторною неявкою в судове засідання позов було залишено без розгляду. Суд не врахував право відповідача заявити вимоги про компенсацію здійснення ним витрат, пов'язаних із розглядом справ, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Відповідач змушений був вступити у справу, захищати свої права та законні інтереси саме з ініціативи позивача. До моменту залишення позову без розгляду здійснювався захист інтересів відповідача, підготовлено відзив на позовну заяву, процесуальні документи, здійснено неодноразове представництво в суді. Витрати понесені ним виключно з вини позивача внаслідок його необґрунтованих дій. Просив скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 жовтня 2024 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхня представник ОСОБА_3 підтримали вимоги апеляційної скарги з підстав у ній викладених, просили її задовольнити.
Дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, зокрема, належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Положеннями статті 142 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат, в тому числі в разі залишення позову без розгляду.
Згідно до частиною 5 статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Відповідно до частини 9 статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
У разі залишення позову без розгляду вимоги відповідача про компенсацію здійснених ним витрат підлягають задоволенню лише у разі необґрунтованих дій позивача, або у випадках зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправомірних дій сторони. Відповідно до вищевказаних норм, сам по собі факт залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із повторною неявкою позивача, за відсутності факту його необґрунтованих дій, не є достатньою правовою підставою для задоволення вимог відповідача про компенсацію понесених нею витрат.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, який він вправі реалізовувати з метою свого захисту в порядку статті 4 ЦПК України.
Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, кожна особа, яка заявляє вимоги, у тому числі і щодо стягнення судових витрат, має довести як необхідність в понесенні таких витрат та їх розмір, а також і необґрунтованість дій позивача, саме з наявністю яких закон пов'язує процесуальну можливість компенсації на користь відповідача.
Суд першої інстанції не встановлював та не застосовував до позивача будь-яких заходів у зв'язку із зловживанням правами та позовну заяву залишив без розгляду у зв'язку з неявкою позивача, а не через зловживання процесуальними правами.
Відповідачем не доведено, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені. Заява про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу містить у собі посилання виключно на норми статті 133, 137, 141, 142 ЦПК України, натомість, у ній не наведено мотивів та доводів щодо необґрунтованості дій позивача у контексті застосування частини 5 статті 142 ЦПК України. Посилання на необґрунтованість дій позивача, які містяться в мотивувальній частині апеляційної скарги, не були зазначені відповідачем та/чи його представником у заяві про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу від 20 вересня 2023 року, що була предметом розгляду в суді першої інстанції.
Для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах: від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18, від 18 вересня 2023 року в справі № 711/64/23.
Самого посилання відповідача у заяві від 20 вересня 2024 року на положення частини 5 статті 142 ЦПК України не достатньо, оскільки виключно на сторону, яка звертається із заявою (клопотанням) покладається обов'язок обґрунтування, доведення та доказування своїх вимог. Доводи необґрунтованості дій позивача, які містяться в мотивувальній частині апеляційної скарги, не були зазначені відповідачем у заяві про ухвалення додаткового рішення, що розглядалася судом першої інстанції.
Між сторонами існує спір про право цивільне - право користування житловим приміщенням (квартирою). Реалізовуючи належне йому право на звернення до суду із цим позовом, позивач зазначав що відповідачі не проживають тривалий час у спірному житлі, не сплачують комунальні послуги, не отримують кореспонденцію, та подавав до суду відповідні докази.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції. Процесуальна поведінка позивача не суперечила нормам процесуального права, оскільки позов залишено без розгляду і позивач не позбавлений права знову звернутися із позовом в суд до відповідачів, у зв'язку із чим суд апеляційної інстанції не надає оцінки поданим сторонами доказам по суті спору.
Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду мало на меті захист порушеного права, а його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, не можуть вважатися необґрунтованими і тягнути за собою обов'язок позивача відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.
З огляду на обставини справи, доводи заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі частини 2 статті 134 та частини 5 статті 142 ЦПК України.
Ухвала постановлена з дотриманням норм процесуального права і підстав для її скасування немає.
Керуючись ч. 5 ст. 142, ст.ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 жовтня 2024 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді