Справа № 761/12856/23
Провадження № 2/761/2281/2024
19 вересня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Пономаренко Н.В
за участю секретаря: Яцишина А.О.
представника позивача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права особи на частку у спільному майні та стягнення грошової компенсації за частку у праві спільної часткової власності, -
позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_3 , який являється його рідним братом, в якому просив припинити право спільної часткової власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , виділивши її ОСОБА_3 ; стягнути з відповідача ОСОБА_3 на свою користь грошову компенсацію за 1/3 частку зазначеної квартири в сумі 1632993,00 грн. Окрім того, позивач просить здійснити розподіл судових витрат.
В обґрунтування вказаних вимог позивач ОСОБА_2 посилається на ту обставину, що сторонам в рівних частках по 1/2 (одній другій) частині кожному, належить квартира АДРЕСА_2 .
Крім того, відповідачу належить 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а позивачу на праві власності, належить 1/3 частина цієї квартири.
Вподальшому позивач зазначає, що він постійно проживає разом із своєю родиною (дружиною та неповнолітнім сином) у однокімнатній квартирі АДРЕСА_2 .
В свою чергу, відповідач з 1987 року, зареєстрований та постійно проживає в трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_1 .
Не дивлячись на те, що сторони являються рідними братами, стосунки у них не склались і позивач не може в повній мірі користуватись належною йому на праві спільної часткової власності 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , оскільки в нього навіть не має ключів від квартири.
Виділити свою 1/3 частину квартири в натурі не представляється за можливе. Фактично, спільне володіння і користування майном є неможливим
Враховуючи, що відповідно до ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними, Позивач 10.03.23 року написав, та 11.03.2023 року направив, лист брату з пропозицією щодо поділу спільного часткового майна, однак відповіді не отримав.
Відповідно до Висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження за заявою Позивача від 01.02.2023 року №02-02/2023 від 10.02.2023 року, складеного судовим експертом Яценко О.Ф., ринкова вартість, на момент проведення дослідження, 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 становить 1 632 993 гривні, що еквівалентно 44 656 доларам США
В позові вказано, що провести виділ в натурі 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 з дотриманням вимог Державних будівельних норм та вимог нормативно правових актів у галузі будівництва технічно відповідно до експертного висновку неможливо.
Таким чином, враховуючи, що виділ у натурі частки із спільного майна є неможливим, спільне володіння і користування майном є неможливим, позивач зазначає, що він має право на одержання від відповідача грошової компенсації вартості його частки, що становить 1 632 993 гривні.
Ухвалою від 17.10.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 25.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду в загальному провадженні.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд постановити рішення яким позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив.
Разом з тим, відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що представник позивача щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши письмові докази у справі, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що сторони: позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідними братами (а.с. 12, 17).
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Позивач, звертаючись із вказаним позовом, посилається на ті обставини, що сторонам в рівних частках по (одній другій) частині кожному, належить квартира АДРЕСА_2 .
Окрім того, відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спадкоємцями зазначеної в заповіті квартири АДРЕСА_3 в рівних частках являються сторони - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.19).
Зазначає, що відповідачу належить 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а позивачу на праві власності, належить 1/3 частина цієї спірної квартири.
В матеріалах справа міститься копія свідоцтва про право власності від 21.06.1993 на спірну квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до якого квартира приватизована і належить на праві власності ОСОБА_4 та членам його сім'ї ОСОБА_5 , ОСОБА_3 (а.с.23).
Відповідно до договору дарування від 22.02.2003 ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 (позивачу) 1/3 частину спірної квартири АДРЕСА_1 (а.с.24).
Відповідно до копії договору дарування частки квартири від 05.08.2021 ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 (відповідачу) 1/3 частину спірної квартири АДРЕСА_1 (а.с.26).
В даному випадку, суд окремо зауважує, що нормами ч.4 ст. 334 ЦК України, які визначають правовідносини щодо моменту набуття права власності за договором, визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Разом із тим, стороною позивача не надано допустимих доказів належності відповідачу вказаної частини нерухомого майна: 2/3 частин спірної квартири АДРЕСА_1 станом на час звернення до суду із вказаним позовом, оскільки всупереч ч.4 ст. 334 ЦК України не надано доказів державної реєстрації вищевказаного нерухомого майна, а тому відсутні докази наявності у сторони щодо права власності на вказані частини нерухомого майна.
Вподальшому позивач зазначає, що він постійно проживає разом із своєю родиною у однокімнатній квартирі АДРЕСА_2 .
В свою чергу, відповідач з 1987 року, зареєстрований та постійно проживає в трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_1 .
Згідно висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження №02-02/2023 від 10.02.2023 за заявою позивача, загальна площа спірної квартири АДРЕСА_1 становить 74,8 м2, квартира трикімнатна, житлова площа 47,23 м2. (а.с.46-57).
Ринкова вартість 1/3 частки вказаної квартири згідно вищевказаного висновку становить 1632993,00 грн.
Предметом позову є вимоги про припинення права власності та стягнення грошової компенсації частки житла.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначив, що він з відповідачем не можуть дійти згоди щодо користування квартирою, поділ квартири є неможливим, а тому просить стягнути на свою користь грошову компенсацію за належну йому частку відповідно до ч. 2 ст. 364 ЦПК України, а також припинити право спільної часткової власності на свою 1/3 частину квартири, виділивши її відповідачу.
В даному випадку, суд зазначає, що висновок Великої Палати Верховного суду у справі №209/3085/20 викладений у відповідній постанові від 08.02.2022, на який посилається сторона позивача, є неревалантним до обставин вказаної справи № 761/12856/23, оскільки стосується правовідносин, пов'язаних із поділом спільної сумісної власності подружжя.
Судом встановлено, що відповідно до висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження за заявою ОСОБА_2 від 01.02.2023, за № 2-02/2023 від 10.02.2023, вбачається, що ринкова вартість на момент проведення дослідження 1/3 частини вказаної квартири становить 1632993, 00 грн. Провести виділ в натурі 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 з дотриманням вимог ДБН та вимог нормативно-правових актів України у галузі будівництва неможливо (а.с. 47-57).
Вимогами статей 21, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України передбачено, що всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Згідно ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно ч. 2 ст. 358 ЦК України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 319 ЦК України, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Сторони мають рівні права щодо об'єкта спільної часткової власності - виходячи з належної їм частки.
При вирішенні спору суд виходить із засад цивільного законодавства України, які відображені в с. 3 ЦК України, щодо справедливості, добросовісності та розумності, з врахуванням прав та інтересів всіх співвласників квартири.
Приписами ч.3 ст. 319 ЦК України визначено, що усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивач, звертаючисть до суду із вказаним позовом, не довів, що відповідачем порушено його право на здійснення права власності на 1/3 частку спірної квартири в розумінні ст.317 ЦК України (права володіння, користування та розпорядження своїм майном), враховуючи, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна, адже, в даному випадку, позивач відразу порушив питання про необхідність стягнення з відповідача грошової компенсації частки житла, яке представляє собою трикімнатну квартиру, для припинення свого права власності відповідно до ст. 364 ЦК України.
При цьому, ОСОБА_2 не довів, що відповідач позбавив його можливості реалізувати своє право власності на частину квартири, оскільки відсутні докази, що позивач бажав встановити порядок користування квартирою, вселитись, також не вирішувалось питання щодо продажу належної йому частки у вказаній трикімнатній квартирі.
З врахуванням вищевказаного, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення відповідача ОСОБА_3 на користь позивача грошову компенсацію за 1/3 частку зазначеної квартири в сумі 1632993,00 грн. у зв'язку із їх недоведеністю.
Щодо вимоги припинити право спільної часткової власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , виділивши її ОСОБА_3 , то вказані вимоги також задоволенню не підлягають, зважаючи на їх похідний характер від заявлених вимог про стягнення компенсації, в задоволенні яких відмовлено.
Окрім того, суд зважає і на ту обставину, що припинення права власності на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, відбувається відповідно до ч.2 чт. 364 ЦК України виключно з дня її (компенсації) отримання.
Таким чином, законодавець застосовує відкладальну обставину щодо припинення права на частку у праві спільної часткової власності, - до дня фактичного отримання такої компенсації, що, в свою чергу, виключає можливість задоволення такої вимоги одночасного із вирішенням спору про стягнення компенсації.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У зв'язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому інші доводи сторін, викладені в їх заявах по суті, не впливають на вищевказані висновки суду.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, з огляду на предмет та підстави позову, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.
Щодо розподілу судових витрат суд керується правилами ст. 141 ЦПК України та покладає судові витрати в даному випадку на позивача.
На підставі викладеного, керуючись 21, 41 Конституції України , ст. ст. 15, 16 , ч. 3 ст.319, ч.1-3 ст.358, ч.1,2 ст. 364 ЦК України ЦК УкраїниУкраїни, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280, 352, 354 ЦПК України, суд -
в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права особи на частку у спільному майні та стягнення грошової компенсації за частку у праві спільної часткової власності - відмовити повністю.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст складений 26.11.2024.
Суддя: