Справа №: 297/3936/24
28 листопада 2024 року м. Берегове
Суддя Берегівського районного суду Закарпатської області Гал Л. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали, що надійшли з Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, непрацюючого,
за ч. 5 ст. 126, ч. 3 ст. 130 КУпАП,
15 вересня 2024 року о 14:30 год. в с. Великі Береги, по вул. Головна, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування, повторно протягом року, чим порушив вимоги п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху.
Крім того, 15 вересня 2024 року о 14:30 год. в с. Великі Береги, по вул. Головна, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, при цьому двічі протягом року піддавався адміністративному стягненню за ч. 1 та ч. 2 ст. 130 КУпАП.
ОСОБА_1 в суд не з'явився.
Перевіривши матеріали справи, а саме протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №129904 від 15.09.2024 року, пояснення ОСОБА_1 , постанову про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 від 08.08.2024 року за ч. 4 ст. 126 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №657191 від 15.09.2024 року, копію постанови судді Берегівського районного суду про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 від 26.04.2024 року, копію постанови судді Берегівського районного суду про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 130 від 16.07.2024 року вважаю, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ст. 126 ч. 5 КУпАП, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, вчинене повторно протягом року та за ч. 3 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 36 ч. 2 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
У зв'язку з наведеним, вважаю, що дві справи про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 126 КУпАП та ч. 3 ст. 130 КУпАП, слід об'єднати в одне провадження.
Крім того, відомостей про те, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія, матеріали справи не містять.
У зв'язку з цим, щодо застосування до ОСОБА_1 стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, слід зазначити наступне.
КУпАП не містить норми, що визначають правила накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на осіб, які вже позбавлені такого права або взагалі його не мали, тому в даному випадку слід застосувати аналогію права.
У зв'язку з цим, вважаю за можливим застосувати правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 04.09.2023 року у справі №702/301/20, згідно якої норми Загальної частини КК, ні статті 286, 286-1 КК не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).
Виходячи із системного аналізу зазначених норм, об'єднана палата вважає, що правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 286, 286-1 КК, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб'єктивного права), так і покладенням на особу у зв'язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов'язків, а також роз'яснення особі наслідків невиконання покладених обов'язків та ухилення від відбування додаткового покарання.
Підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
Враховуючи зазначене, виходячи із аналізу положень статей 1, 50, 55, 65, 286, 286-1 КК, особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Отже, оскільки ОСОБА_1 вчинив два адміністративні правопорушення, з яких порушення передбачене ч. 3 ст. 130 КУпАП є більш серйозним, тому стягнення слід накласти в межах санкції ч. 3 ст. 130 КУпАП.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 29 КУпАП конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України.
Так, відповідно до рапорту поліцейського СРПП Берегівського РВП ГУНП ОСОБА_2 , який складав два протоколи про адміністративні правопорушення, вказаний транспортний засіб марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 , згідно бази ІПНП за ОСОБА_1 не числиться, а також письмових доказів, які могли б це підтвердити, суду не надано.
За таких обставин вважаю неможливим застосувати додаткове адміністративне стягнення до ОСОБА_1 у виді оплатного вилучення транспортного засобу.
Керуючись ст. 126 ч. 5, ч. 3 ст. 130, ст. 283, п. 1 ст. 284 КУпАП,
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 126 та ч. 3 ст. 130 КУпАП, а також із застосуванням ч. 2 ст. 36 КУпАП накласти на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п'ятдесят одну тисячу) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 10 (десять) років без оплатного вилучення транспортного засобу.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Відповідно до статті 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності протягом десяти днів з дня винесення постанови через цей суд до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя: Лайош ГАЛ