08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2/381/1518/24
381/3501/24
19 листопада 2024 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Ковалевської Л.М.,
за участю секретарів - Омельчук С.А.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-
У липні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, мотивуючи вимоги тим, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 1987 року по 2024 рік, від якого мають двох повнолітніх дітей. За час перебування в шлюбних відносинах сторонами придбано за Договором купівлі-продажу від 02.12.1991 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано на відповідача ОСОБА_2 , як і земельна ділянка розміром 0,25 га для обслуговування даного будинку. Також, в 1993 році органом місцевого самоврядування, сторонам додатково було надано земельну ділянку розміром 0,2193 га для ведення особистого селянського господарства, право власності на яку, також, зареєстроване на відповідача.
Позивач зазначає, що вказане майно зареєстровано за відповідачем та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому в силу приписів сімейного права підлягає розподілу. Після припинення шлюбних відносин між сторонами виникло питання про поділ спільного майна, а оскільки відповідач на добровільний розподіл не погоджується.
13 вересня 2024 року провадження у справі було відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
В підготовчому засідання представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кашаєва С.А. позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 в підготовчому засіданні вимоги позову визнав, при цьому погодився на відшкодування частини судових витрат, понесених позивачкою, не заперечував проти розгляду справи по суті в підготовчому судовому засіданні.
За ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши надані докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до вимог статей 2 та 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, за захистом яких кожна особа має право звернутися до суду.
Судом встановлено, що 02 травня 1987 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу, серії НОМЕР_1 , виданого Вороб'ївською сільською радою Новгород-Сіверського району Чернігівської області /а.с.15/.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано /а.с.21-22/.
За час шлюбу сторонами було набуто спільне майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Договору купівлі-продажу від 02.12.1991; земельну ділянку кадастровий номер 3224982401:01:002:0169 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.09.2016 /а.с.5-8, 28-29/.
Крім цього, згідно інформації з погосподарської книги за адресою: АДРЕСА_1 з 1993 року органом місцевого самоврядування подружжю Слюнько додатково було надано земельну ділянку розміром 0,2193 га для ведення особистого селянського господарства /а.с.54/.
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.11.2017 підтверджено право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3224982401:01:002:0170 для ведення особистого селянського господарства площею 0, 2193 га за адресою АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_2 /а.с.23-24/;
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 348 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права, а саме статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Отже, вказаною нормою права та нормами статті 60 Сімейного Кодексу України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. При цьому, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором або рішенням суду (ст. 70 Сімейного кодексу України, ст. 372 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.п. 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року N 11 поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності. Пунктом 24 визначено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи є докази правомірного набуття відповідачем права на вищевказане нерухоме майно, яке набуте перебуваючи з позивачкою в шлюбі, за їх спільні кошти, що знайшло своє підтвердження, а тому, таке визнання може бути прийнято судом та суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 8 362,50 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 60, 70, 71 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 258-259, 265, 280, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки кадастровий номер 3224982401:01:002:0169 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га за адресою АДРЕСА_1 .
Визнати земельну ділянку кадастровий номер 3224982401:01:002:0170 для ведення особистого селянського господарства площею 0, 2193 га за адресою АДРЕСА_1 спільним майном подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на її частину.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину понесених судових витрат у розмірі 8 362,50 (вісім тисяч триста шістдесят дві гривні 50 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений 27.11.2024.
Суддя Л.М.Ковалевська