Справа № 369/16840/23
Провадження № 2/369/2474/24
Іменем України
28.11.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.
секретаря Липченко О.С.
за участі
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши цивільну справу за позовом Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості
У жовтні 2023 року Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивували тим, що 07 листопада 2012 року між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області та ОСОБА_3 укладено Договір оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №96. Того ж дня відповідно до Акту приймання-передачі водного об'єкта за Договором оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №96, було передано Орендодавцем та прийнято Орендарем водний об'єкт в селі Бузова Києво-Святошинського району Київської області площа водного дзеркала складає 4,5925 га, для риборозведення.
Постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 року №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Бучанський район (з адміністративним центром у місті Буча) у складі територій Білогородської сільської, Бородянської селищної, Борщагівської сільської, Бучанської міської, Вишневої міської, Гостомельської селищної, Дмитрівської сільської, Ірпінської міської, Коцюбинської селищної, Макарівської селищної, Немішаївської селищної, Пісківської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до рішення №3/2 від 24.11.2020 року «Про реорганізацію Бузівської сільської ради, Личанської сільської ради, Петрушківської сільської ради, Шпитьківської сільської ради шляхом приєднання до Дмитрівської сільської ради», Дмитрівська сільська рада є правонаступником всього майна та обов'язків Бузівської сільської ради, Личанської сільської ради, Петрушківської сільської ради та Шпитьківської сільської ради.
29.03.2023, Актом приймання-передачі договорів оренди, Департаментом містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації передано Дмитрівській сільській раді Бучанського району Київської області Договір оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №96 від 07.11.2012 року.
Посилаючись на наведені обставини та на норми п. 58 Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021, п. 24 розділу Х «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Земельного кодексу України, ст. ст. 104-107 Цивільного кодексу України, вказував на те, за наслідками реорганізації Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області та передання на підставі Рішення №3/2 від 24.11.2020 року Дмитрівській сільській раді Бучанського району Київської області Договору оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №96 від 07.11.2012 року, до останньої переходять всі права та обов'язки як орендодавця щодо даного Договору, тобто має місце універсальне правонаступництво.
Вказав на істотне порушення умов договору відповідачем, а саме в порушення умов пункту 1.2 та 2.3 Договору відповідач взагалі жодного разу не вносив оренду плату. Сума заборгованості з орендної плати по Договору складає 101 035 гривень 00 коп., є достатньо значною, вона виникла внаслідок систематичної несплати відповідних періодичних платежів упродовж майже одинадцяти років.
Також посилався на те, що відповідно до відповідей Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра №01-12/1122 від 01.09.2023 року та Державного агентства водних ресурсів України №4375/5/5/11-23 від 07.09.2023 року, ОСОБА_3 річних звітів за формою 2-ТП за період 2020-2023 роки не подавав, відтак порушив умов Договору, передбачені пунктом 2.3.
Зазначав, що в порушення ст. ст. 48-49 Водного кодекс України, п. 2.3 Договору, Орендар не оформив дозвіл на спеціальне водокористування після укладення договору оренди водного об'єкту.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд:
стягнути з ОСОБА_3 на користь Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області заборгованість з орендної плати в сумі 101035,00 грн. та пеню у сумі 325 474,82 грн.;
розірвати договір оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №96, укладений 07.11.2012 між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області та ОСОБА_3 , зобов'язавши ОСОБА_3 повернути Дмитрівській сільській раді Бучанського району Київської області водний об'єкт в селі Бузова Києво-Святошинського району (Бучанського району) Київської області площа водного дзеркала складає 4,5925 га, для риборозведення.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 жотвня 2023 року позовну заяву Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
03.04.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача ОСОБА_3 , адвокатом Ганенко Р. А. У відзиві представник відповідача проти заявленого позову заперечив посилаючись на те, що використання земельних ділянок під водними об'єктами для риборозведення має свої характерні риси, які відрізняють ці правовідносини від інших у земельній сфері. Земельні ділянки під водними об'єктами є своєрідним вмістилищем водних об'єктів, у комплексі з якими утворюють єдиний комплексний природний об'єкт, що характеризується спеціальним правовим режимом. Крім того, земельні ділянки під водними об'єктами для риборозведення є територіальним базисом для розташування не лише водного об'єкта. Законом дозволяється споруджувати у встановленому порядку на таких земельних ділянках рибогосподарські, рибозахисні, гідротехнічні меліоративні та інші об'єкти, необхідні для забезпечення діяльності з риборозведення.
Посилаючись на норми ст. ст. 58-63 Земельного кодексу України зазначав про те, що визначені пунктом 2.3 Договору обов'язки можуть бути виконані орендарем виключно на землях прибережної захисної смуги, а використання водного об'єкту за цільовим призначенням без наявності права користування землями прибережної захисної смуги є неможливим. Зазначав, що відповідач ОСОБА_3 неодноразово звертався до Бузівської сільської ради із заявами про надання в оренду прибережної захисної смуги під зазначеним вище водним об'єктом, у задоволенні яких фактично відмовлено. У зв'язку із систематичним ухиленням Бузівської сільської ради, а потім і її правонаступника - Дмитрівської сільської ради від вирішення питання про передачу в оренду ОСОБА_3 прибережної захисної смуги навколо водного об'єкта, відповідач фактично був позбавлений можливості використовувати об'єкт оренди за призначенням та не мав можливості виконувати обов'язки, встановлені договором оренди водного об'єкту.
Також зазначав, що фактично водний об'єкт не був переданий відповідачу та відповідно відсутні правові підстави нарахування орендної плати, оскільки володіння вказаним водним об'єктом без наявності права оренди на землі прибережної захисної смуги є неможливим. Зазначав, що доводи позивача про неподання відповідачем звіту про використання води за формою 2-ТП за 2020-2023 роки не є підставою для розірвання договору оренди, оскільки позивачем на надано суду доказів того, що таке порушення є істотним в розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК України.
Заперечуючи проти заявленої до стягнення пені в сумі 325474,82 грн. зазначав про порушення позивачем норм ст. ст. 549, 551 ЦК України, оскільки розрахунок пені здійснюється в межах кожного окремого платежу за кожен місць оренди, в той час як позивач розрахував суму пені виходячи із суми боргу 101035,00 грн., яка є сумою орендних платежів за 07.11.2012 - 02.10.2023. А тому позивачем безпідставно нараховано пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань, строк виконання яких у визначеному періоді нарахування ще не настав. Також просив застосувати позовну давність в частині вимог про стягнення орендної плати за період 2012 - 2020 роки та пені за період 07.11.2012 - 02.10.2022. Просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив.
Суд, заслухавши пояснення представник сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, дійшов до наступних висновків.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
При розгляді справи судом встановлено, що 07 листопада 2012 року між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, в особі заступника голови ОСОБА_4 , який діє на підставі розпорядження виконувача обов'язків голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 31 жовтня 2012 № 2941, (далі - Орендодавець або Позивач) та ОСОБА_3 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Макарівським РВ ГУ МВС України в Київській області 30.12.1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , (далі - Орендар або Відповідач), укладено Договір оренди водного об'єкта загальнодержавного значення № 96 (далі - Договір).
07 листопада 2012 року відповідно до Акту приймання-передачі водного об'єкта за Договором оренди водного об'єкта загальнодержавного значення № 96, було передано Орендодавцем та прийнято Орендарем водний об'єкт в селі Бузова Києво-Святошинського району Київської області площа водного дзеркала складає 4.5925 га, для риборозведення.
У подальшому відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року N 807-ІХ "Про утворення та ліквідацію районів" утворено Бучанський район (з адміністративним центром у місті Буча) у складі територій Білогородської сільської, Бородянської селищної, Борщагівської сільської, Бучанської міської, Вишневої міської, Гостомельської селищної, Дмитрівської сільської, Ірпінської міської, Коцюбинської селищної. Макарівської селищної, Немішаївської селищної, Пісківської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до рішення №3/2 від 24.11.2020 року «Про реорганізацію Бузівської сільської ради, Личанської сільської ради, Петрушківської сільської ради, Шпитьківської сільської ради шляхом приєднання до Дмитрівської сільської ради», Дмитрівська сільська рада є правонаступником всього майна та обов'язків Бузівської сільської ради, Личанської сільської ради, Петрушківської сільської ради та Шпитьківської сільської ради.
29 березня 2023 року Актом приймання-передачі договорів оренди, Департаментом містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації передано Дмитрівській сільській раді Бучанського району Київської області Договір оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №96 від 07.11.2012 року.
Згідно п. 24 розділу Х «Перехідні Положення» Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Частиною 1 ст. 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Статтею 105 Цивільного кодексу України передбачено порядок виконання рішення про припинення юридичної особи, а саме: учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію; учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управлінню юридичної особи; до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється; строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.
Згідно з частиною 1 статті 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суд)' або відповідних органів державної влади.
Статтями 104, 107 ЦК України не визначений момент переходу прав та обов'язків від юридичної особи, яка припиняється у зв'язку з реорганізацією, до правонаступника.
У постанові від 16.06.2020 у справі N 910/5953/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий момент не може пов'язуватися з внесенням запису до ЄДР про припинення реорганізованої юридичної особи. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов'язаннями. При цьому Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові визнала помилковим висновок попередніх судових інстанцій про те, що право наступництво не відбулося за відсутності в ЄДР запису про припинення юридичної особи, яка реорганізовувалася.
При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення па той момент. Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов'язків, а усієї їх сукупності.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі і 910/5953/17, постановах Верховного Суду від 13.01.2023 у справі N 909/760/17 та від 01.12.2022 у справі N 917/436/21.
Отже, при універсальному правонаступництві майно особи, як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника як єдине ціле, причому в цій сукупності єдиним актом переходять всі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва особі, яка припиняється, незалежно від того, виявлені вони на цей момент чи ні, відображені чи ні вони в передавальному акті. При універсальному правонаступництві, зважаючи на відсутність повної визначеності у складі майна, правонаступник спрямовує свою волю не на набуття окремих прав або обов'язків, а на набуття усієї їх сукупності. В результаті він вступає навіть в такі правовідносини, про існування яких міг не знати.
Таким чином, враховуючи зміст п. 24 розділу Х «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Земельного кодексу України та факт реорганізації Бузівської сільської ради шляхом приєднання до Дмитрівської сільської ради, Дмитрівська сільська рада є правонаступником прав та обов'язків Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області за договором оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №96 від 07.11.2012 року.
Відповідно до п. 1.1. Договору, на підставі розпорядження виконувача обов'язків голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 31 жовтня 2012 № 2941 «Про передачу в довгострокову оренду водного об'єкту громадянину України ОСОБА_3 в селі Бузова Києво-Святошинського району Київської області» та відповідно до п. 3 Прикінцевих положень, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.51 Водного кодексу України, постанови КМУ від 13.05.96 № 502 «Про затвердження порядку користування землями водного фонду» Орендодавець падає в оренду, а Орендар приймає в строкове платне користування на умовах оренди водний об'єкт (в подальшому - «об'єкт оренди») з селі Бузова Києво-Святошинського району Київської області площа водного дзеркала складає. 4.5925 га, для риборозведення.
Згідно п. 1.2. Договору, за користування вказаним в Договорі водним об'єктом на умовах оренди Орендар сплачує орендну плату в розмірі 2000 грн. за 1 га в рік за кожний рік оренди протягом терміну дії Договору. Розмір орендної плати за рік становить 9 185 грн. Орендна плата вноситься Орендарем щорічно до 20 січня року за який здійснюється оплата до Обласного бюджету Київської області за кодом класифікації доходів бюджету 22120000 «Плата за надані в оренду ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення» з урахуванням індексу споживчих цін на товари та послуги (індексу інфляції) за попередній рік.
Згідно п. 1.3. Договору передбачено, що нарахування і сплата Орендарем орендної плати за цим Договором починається з дня передачі Орендодавцем Орендарю водного об'єкта, що орендується.
Відповідно до п. 1.5. Договору, термін дії Договору становить двадцять п'ять років.
Відповідно до п. 2.3. Договору, Орендар зобов'язаний: виконувати умови цього Договору та умови погоджень до нього, які є невід'ємною частиною Договору та додаються до нього; здійснювати експлуатацію об'єкту оренди з дотриманням правил експлуатації та режимів роботи водойми, виданих органами водного господарства; утримувати в технічко справному стані всі гідротехнічні споруди; використовувати водний об'єкт тільки за його прямим призначенням, виключно для цілей, визначених ви. 1.1. Договору; в разі планування проведення щорічних технологічних скидів води для облову риби, отримати в органах охорони навколишнього природного середовища дозвіл на спеціальне водокористування; установити водоохоронні знаки (з приводу дотримання екологічних, санітарно-епідеміологічних норм поведінки); установити водомірну рейку, мести спостереження за рівнями води та витратами; скласти план земельної ділянки водного об'єкта, що передається в оренду, погодити з відповідними службами і винести в натуру, закріпивши його межовими знаками; своєчасно і в повному обсязі вносити оренду плату; дозволяти здійснювати загальне та спеціальне водокористування в порядку встановленому законодавством України, в разі бажання орендаря обмежити загальне водокористування, питання, узгоджується з орендодавцем, відображається додатковою угодою до договору оренди та доводиться до відома громадян орендарем водного об'єкту або органами самоврядування у відповідності до ст. 47 Водного кодексу України; дотримуватись обмежень господарської діяльності у прибережних захисних смутах та водоохоронних зонах, а також інших вимог чинного законодавства; не допустити порушень санітарних норм та правил; здійснювати невідкладні роботи, пов'язані з безаварійним пропуском паводків та ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води відповідно по чинного законодавства України; при виникненні аварійних ситуацій (пошкодження греблі, водоскидної спорудь), терміново повідомити уповноважений орган водного господарства; на вимогу органів водного господарства в разі необхідності (на період паводка, повені, посухи) проводити скиди води згідно з розробленими режимами роботи для водного об'єкту; повністю відшкодовувати збитки, нанесені водному об'єкту діями орендаря, шо призвели до пошкодження гідротехнічних споруд та затоплення прилеглих територій при самовільному скиду води або недотримані режиму скиду води, встановленого органами водного господарства; при пошкодженнях та аваріях, які відбулися за вини орендаря, виконати заходи по їх усуненню; спорожнення водного об'єкту проводити після отримання дозволу на спеціальне водокористування та погодження з органами водного господарства режиму скиду води з водного об'єкту; здійснювати ведення рибного господарства відповідно до вимог Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 №1192, та інших нормативних документів в галузі ведення рибного господарства; щоквартально, до 20 числа місяця, наступного за звітним, подавати Дніпровського басейного управління водних ресурсів звіт про використання води за формою 2-ТП (водгосп).
Згідно п. 3.1 Договору при простроченні сплати орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, не внесеної в термін оплати, за кожен день прострочення.
Судом встановлено, що починаючи з дати укладання договору оренди - 07.11.2012 і на час розгляду справи орендна плата орендарем не сплачувалася. Докази протилежного відповідач суду не надав.
Згідно п. 1.1 Договору водний об'єкт передано в оренду відповідачу для риборозведення.
Дослідженням водогосподарського паспорту водойми площею 4,5925 га в с. Бузова Києво-Святошинського району Київської області судом встановлено наступне.
Відповідно до загальних рекомендацій щодо раціонального використання і охорони водних ресурсів водосховища/водойми, які наведені водогосподарському паспорті водойми, яка є об'єктом оренди за спірним договором, при наданні даної водойми в оренду повинна бути надана і її прибережна захисна смуга в повному обсязі за виключенням тієї частини, яка вже перебуває в землекористуванні чи землеволодінні. Згідно відомостей водогосподарського паспорту площа прибережної захисної смуги становить 3,235 га.
Розділ 5 водогосподарського паспорту містить правила експлуатації водойми, які передбачають виконання значного обсягу робіт в межах прибережної захисної смуги (в тому числі проведення залуження, створення водоохоронних лісонасаджень, встановлення водоохоронних знаків, винесення в натуру та закріплення меж прибережної захисної смуги межовими знаками тощо).
20 березня 2013 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до сільського голови с.Бузова ОСОБА_5 із заявою про надання в оренду прибережної захисної смуги в розмірі не менше 25 м від урізу води у водоймі, або відповідно до затвердженої містобудівної документації. Як зазначено у відзиві на позовну заяву, відповідь на це звернення відповідач не отримав. Представником позивача вказані обставини не спростовано.
Зі змісту листа Бузівської сільської ради від 14.06.2013 №271 «Про надання в оренду прибережної ставка «Справнічка» вбачається, що відповідач ОСОБА_3 з аналогічним зверненням звертався Бузівської сільської ради листом від 28.02.2013 №65 щодо надання в оренду прибережної захисної смуги шириною не менше 25 м від урізу води у водоймі (ставок «Справнічка») в АДРЕСА_2 . Це звернення розглянуто на 21 сесії 6 скликання Бузівської сільської ради від 04.06.2013р. В задоволенні заяви відмовлено у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 не укладений та не затверджений у відповідності до чинного законодавства України договір оренди на водний об'єкт.
19 липня 2013 року відповідач ОСОБА_3 повторно звернувся до сільського голови с. Бузова ОСОБА_5 із заявою про надання в оренду прибережної захисної смуги в розмірі не менше 25 м від урізу води у водоймі, або відповідно до затвердженої містобудівної документації. Як зазначено у відзиві на позовну заяву, відповідь на це звернення відповідач не отримав. Представником позивача вказані обставини не спростовано.
Зі змісту листа Бузівської сільської ради від 12.11.2013 №597 вбачається, що відповідач ОСОБА_3 звертався Бузівської сільської ради листом від 20.09.2013 №437 щодо надання дозволу на відведення водозахисної смуги ставка «Справнічка». Це звернення розглянуто на ХІІ сесії 6 скликання Бузівської сільської ради від 05.11.2013р. В задоволенні заяви відмовлено у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 у зв'язку тим, що звернення не підтримано депутатами ради.
04 серпня 2015 року відповідач ОСОБА_3 повторно звернувся до сільського голови с. Бузова ОСОБА_5 із заявою про надання в оренду прибережної захисної смуги в розмірі не менше 25 м від урізу води у водоймі, або відповідно до затвердженої містобудівної документації. Як зазначено у відзиві на позовну заяву, відповідь на це звернення відповідач не отримав. Представником позивача вказані обставини не спростовано.
Рішенням Бузівської сільської ради від 07 серпня 2015 року №120 відмовлено в задоволенні заяви відповідача від 04.08.2016 №302 про передачу в оренду прибережної захисної смуги у зв'язку з відсутністю реєстрації договору оренди водного об'єкта згідно чинного законодавства та відсутністю в поданих документах письмової згоди інших землекористувачів.
23 серпня 2023 року відповідач звернувся ОСОБА_3 до Дмитрівської сільської ради із заявою про зміну орендаря за договором оренди водного об'єкту та про надання дозволу на розробку документації із землеустрою для надання в оренду прибережної захисної смуги.
Рішенням Дмитрівської сільської ради від 05.09.2023 №38/32 дано доручення керівнику відділу комунальної власності, земельних відносин та екологічних питань ОСОБА_6 та керівнику юридичного відділу ОСОБА_7 вивчити та подати на розгляд сесії питання щодо зміни сторони в договорі №96 від 07.11.2012, укладеному між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області та ОСОБА_3 і надання дозволу на розробку землевпорядної документації з метою надання в оренду земельної ділянки від об'єктом та прибережної захисної смуги ОСОБА_3 .
Сторонами не заперечувалось, що станом на час розгляду справи звернення відповідача ОСОБА_3 від 23.08.2023 про зміну орендаря за договором оренди водного об'єкту та про надання дозволу на розробку документації із землеустрою для надання в оренду прибережної захисної смуги Дмитрівською сільською радою по суті не розглянуто, право користування прибережною захисною смугою навколо водного об'єкта відповідачу не надано.
Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, зазначається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, указав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб'єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
Конституційний Суд України виходить з того, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 6 червня 2019 року № 3-р/2019).
Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 1-2/2016).
У рішенні у справі «Kopeckу v. Slovakia» (заява № 44912/98, п. 52) ЄСПЛ узагальнив висновок про належне правове підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування у наступний спосіб: якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. також рішення у справах: «Vilho Eskelinen and Others v. Finland», п. 94, заява № 63235/00; «Haupt v. Austria», п. 47, заява № 9816/82; «Radomilja and Others v. Croatia», п. 142, заява № 25376/06; «Draon v. France», п. 65, заяви № 1513/03, № 11810/03 та ін.).
Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
Відповідно до п. 1.1 договору оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №96 від 07.11.2012 водний об'єкт передано в оренду відповідачу для риборозведення.
Використання земельних ділянок під водними об'єктами для риборозведення має свої характерні риси, які відрізняють ці правовідносини від інших у земельній сфері. Земельні ділянки під водними об'єктами є своєрідним вмістилищем водних об'єктів, у комплексі з якими утворюють єдиний комплексний природний об'єкт, що характеризується спеціальним правовим режимом.
Крім того, земельні ділянки під водними об'єктами для риборозведення є територіальним базисом для розташування не лише водного об'єкта. Законом дозволяється споруджувати у встановленому порядку на таких земельних ділянках рибогосподарські, рибозахисні, гідротехнічні меліоративні та інші об'єкти, необхідні для забезпечення діяльності з риборозведення.
А тому використання відповідачем водного об'єкта за цільовим призначенням, а також виконання обов'язків, визначених п. 2.3 Договору оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №96 від 07.11.2012 водний, не можливе без використання земель прибережної захисної смуги.
Обґрунтованість такого висновку суду слідує також зі змісту водогосподарського паспорту на водний об'єкт.
Відповідно до загальних рекомендацій щодо раціонального використання і охорони водних ресурсів водосховища/водойми, які наведені водогосподарському паспорті водойми, яка є об'єктом оренди за спірним договором, при наданні даної водойми в оренду повинна бути надана і її прибережна захисна смуга в повному обсязі за виключенням тієї частини, яка вже перебуває в землекористуванні чи землеволодінні. Згідно відомостей водогосподарського паспорту площа прибережної захисної смуги становить 3,235 га.
Розділ 5 водогосподарського паспорту містить правила експлуатації водойми, які передбачають виконання значного обсягу робіт в межах прибережної захисної смуги (в тому числі проведення залуження, створення водоохоронних лісонасаджень, встановлення водоохоронних знаків, винесення в натуру та закріплення меж прибережної захисної смуги межовими знаками тощо).
А тому укладаючи оспорюваний договір оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №96 від 07.11.2012 року позивач мав легітимні очікування, що після набуття права оренди йому буде також надано і право користування прибережною захисною смугою, яка розташована навколо водного об'єкта.
Натомість Бузівська сільська рада, а в подальшому і її правонаступник у спірних правовідносин - Дмитрівська сільська рада не розглядали належним звернення ОСОБА_3 щодо оформлення права оренди на землі прибережної захисної смуги, яка розташована навколо водного об'єкту.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
За встановлених судом обставин справи, суд вважає, що з одного боку позивач посилається на невиконання відповідачем визначених договором обов'язків щодо проведення залуження, створення водоохоронних лісонасаджень, встановлення водоохоронних знаків, винесення в натуру та закріплення меж прибережної захисної смуги межовими знаками, які мають виконуватись в межах прибережної захисної смуги. А з іншого боку позивач ухиляється під вирішення питання про надання відповідачу дозволу на розробку документації із землеустрою та передачу в оренду земель прибережної захисної смуги.
Суд також бере до уваги те, що порушення відповідачем умов договору щодо строків оплати орендної плати мало місце починаючи з 21 січня 2013 року, водночас з позовом про розірвання договору оренди з цих підстав сільська рада звернулась лише в жовтні 2023 року. Також в матеріалах справи відсутні докази того, що попередній орендодавець водного об'єкта - Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області - зверталась до суду з позовом щодо розірвання договору оренди водного об'єкта у зв'язку з систематичною несплатою орендної плати відповідачем.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні вимоги щодо розірвання договору оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №96, укладеного 07.11.2012.
Щодо вимог про стягнення заборгованості по орендній платі та пені суд зауважує наступне.
Відповідно до ч. 1 -5 ст. 51 Водного кодексу України (в редакції станом на дату укладання оспорюваного договору оренди) у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Умови, строки і збір за оренду водних об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін.
Згідно п. 1.2. Договору оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №96 від 07.11.2012 розмір орендної плати за рік становить 9 185 (дев'ять тисяч сто вісімдесят п'ять) гривень 00 копійок. Орендна плата вноситься Орендарем щорічно до 20 січня року за який здійснюється оплата до Обласного бюджету Київської області за кодом класифікації доходів бюджету 22120000 «Плата за надані в оренду ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення» з урахуванням індексу споживчих цін на товари та послуги (індексу інфляції) за попередній рік.
Законодавство України (чинне як станом на час укладання договору, так і на час розгляду справи судом) та умови Договору оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №96 від 07.11.2012 не ставлять обов'язок сплати орендної плати в залежність від наявності у орендаря водного об'єкту права користування землями прибережної захисної смуги.
А тому позивач має право вимагати сплати відповідачем орендної плати за користування водним об'єктом, яке здійснюється відповідачем на підставі договору оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №96 від 07.11.2012.
Також з врахуванням змісту п. 3.1 Договору, ст. ст. 549 - 551 ЦК України позивач має право вимагати сплати відповідачем пені на своєчасне виконання зобов'язання з оплати орендної плати за кожен відповідний рік оренди.
Позаяк згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною трирічною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суді при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин, дія якого в подальшому неодноразово продовжувалася.
Постановою КМ України від 27 червня 2023 р. № 651відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Виходячи з наведених вище обставин, починаючи з 12.03.2020 в Україні зупинено перебіг позовної давності, визначеної ст. 257 та 258 ЦК України.
Згідно п. 1.2 Договору орендна плата вноситься Орендарем щорічно до 20 січня року, за який здійснюється оплата до Обласного бюджету Київської області за кодом класифікації доходів бюджету 22120000 «Плата за надані в оренду ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення» з урахуванням індексу споживчих цін на товари та послуги (індексу інфляції) за попередній рік.
За вказаних обставин позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості з орендної плати за 2012 - 2017 роки задоволенню не підлягають, оскільки станом на 12.03.2020 позовна давність за такими вимогами спливла.
Водночас вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати за 2018- 2023 роки в сумі 55110,00 грн підлягають задоволенню.
Також у зв'язку з пропуском позовної давності позовні вимоги позивача про стягнення пені за 2012 - 2019 задоволенню не підлягають.
При цьому законними є позивача вимоги про стягнення пені за 2020 - 16.10.2023 в сумі 27855,97 грн. Зокрема, за 2020 рік (період розрахунку 21.01.2020 - 16.10.2023) в сумі 9605,00 грн.; за 2021 рік (період розрахунку 21.01.2021 - 16.10.2023) в сумі 8222,46 грн.; за 2022 рік (період розрахунку 21.01.2022 - 16.10.2023) в сумі 6808,48 грн.; за 2023 рік (період 21.01.2023 - 16.10.2023) в сумі 3220,03 грн.
Водночас згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Враховуючи стан здоров'я відповідача, а також те, що позивач ухиляється під вирішення питання про надання відповідачу дозволу на розробку документації із землеустрою та передачу в оренду земель прибережної захисної смуги, що створює перешкоди для використання водного об'єкта відповідачем, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України до 5000,00 гривень.
Судові витрати суд стягує на підставі ст. 141 ЦПК України відповідно до задоволеної частини позовних вимог, а саме в розмірі 902,07 грн.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 14 Конституції України, ст. 3, 15, 16 ЦК України, ст. 12, 13, 76, 89, 130, 133, 141, 263-266 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Дмитрівської сільської рада Бучанського району Київської області до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Дмитрівської сільської рада Бучанського району Київської області заборгованість з орендної плати в сумі 55 110 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч сто десять грн. 00 коп. ) та 5000 грн. (п'ять тисяч грн. 00 коп.) пені, що разом складає 60 110 грн. (шістдесят тисяч сто десять грн. 00 коп.)
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Дмитрівської сільської рада Бучанського району Київської області - 902 гривень 07 копійок судового збору.
В задоволенні решти позовних - відмовити.
Інформація про позивача:
Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області, адреса: Київська область, Бучанський район, с. Дмитрівка, вул.Садова, 2, код ЄДРПОУ 04362125.
Інформація про відповідача:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення виготовлений 28 листопада 2024 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ