Справа № 643/12424/24
Провадження № 2-а/643/76/24
27.11.2024 Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Власенка М. В.,
за участю секретаря судового засідання Каратаєвої Я. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
23 жовтня 2024 року до Московського районного суду м. Харкова засобами поштового зв'язку надійшов позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, у якому позивач просить:
- скасувати сфальсифіковану постанову серії ЕНА № 3233066 від 10 жовтня 2024 року про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 жовтня 2024 року виключно з підстав реалізації незаконних особистих службових завдань, а саме закриття «планів» по складанню постанов на законослухняних громадян України з боку інспектора ОСОБА_2 було сфальсифіковано постанову серії ЕНА № 3233066 від 10 жовтня 2024 року. Того дня, ОСОБА_1 жодних Правил дорожнього руху не порушувала, а спірна постанова є виключно бланком з внесенням до нього її особистих персональних даних, у зв'язку з чим вона має намір звернутися до ДБР із заявою про вчинення з боку інспектора відносно неї кримінального правопорушення. Зазначила, що у спірній постанові не зазначено підпукт пункту 8.7.3 ПДР, що свідчить про недостовірну інформацію у спірній постанові. Також зазначила, що інспектором не було надано можливості реалізувати клопотання про надання правової допомоги, а розгляд справи, без наявності доказів та відкриття самої справи, свідчить про протиправність дій інспектора. Відтак, з посиланням на порушення вимог чинного законодавства під час винесення спірної постанови, практики Верховного Суду, вважає спірну постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Крім цього, ОСОБА_1 заявила клопотання про звільнення її від сплати судового збору та покладення судових витрат на відповідача.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, а позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
14 листопада 2024 року до Московського районного суду м. Харкова засобами поштового зв'язку надійшла заява ОСОБА_1 щодо усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 ; розгляд справи ухвалено проводити за правилами позовного провадження окремих категорій термінових адміністративних справ відповідно до ст. 268, 269 КАС України у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; призначено судове засідання та встановлено строки для подання заяв по суті.
У судове засідання сторони не з'явилися, про час та дату судового засідання повідомлені належним чином.
25 листопада 2024 року від позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі, у якій остання зазначила, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
26 листопада 2024 року представник Департаменту патрульної поліції звернувся до суду через систему «Електронний суд» з відзивом на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відзив, окрім посилань на положення законодавства та практику Верховного Суду, обґрунтований тим, що ОСОБА_1 порушила вимоги п. 8.7.3 ПДР, а саме 10 жовтня 2024 року о 10:03 у м. Харкові, вул. Шевченка, 62, здійснила проїзд на заборонений жовтий сигнал світлофора. Вказане підтверджується медіа-файлами, засвідчені електронно-цифровим підписом, на яких відтворено подію за участю позивача, де зафіксована основна об'єктивна інформація, а саме світлофор перейшов у режим миготіння зеленим світлом - 3 рази, а потім увімкнувся жовтий сигнал світлофору, автомобіль марки HYUNDAI KONA червоного кольору, водій якого продовжив рух, перетнув горизонтальну дорожню розмітку «стоп лінія», виїхавши таким чином на перехрестя на жовтий сигнал світлофора, що забороняє рух та завершив проїзд перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора. Також зазначено, що позивачеві в повному обсязі роз'яснені її права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268, 287, 288 КУпАП, що підтверджується відеозаписом. На думку відповідача, з огляду на поведінку поліцейських та зміст діалогу позивача з працівниками поліції можна об'єктивно прийти до висновку, що поліція не вчиняла жодних дій спрямованих на позбавлення водія можливості отримання правової допомоги, а тому позивач мала можливість спрямувати свої дії на реалізацію її прав. Отже, поведінка позивача свідчить про небажання скористатися своїм правом на правову допомогу, оскільки вона не вчинила жодної активної дії для реалізації останнього. До відзиву, долучено фото спірної постанови, два відеозаписи, та докази направлення відзиву позивачу.
За правилами ч. 1 ст. 269 КАС України у справах, визначених ст. 286 цього Кодексу, відповідно до положень якої розглядається ця справа, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Відтак, сторони у справі реалізували свої права шляхом подання до суду позовної заяви та відзиву на позовну заяву, а подання інших заяв по суті справи положеннями КАС України у такій категорії справ не передбачено.
Оскільки учасники справи у судове засідання не з'явилися, будучу належним чином повідомлені та надали суду заяви про розгляд справи без їх участі, суд, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснював фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, встановив таке.
Згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (далі - постанова) серії ЕНА № 3233066 від 10 жовтня 2024 року (оригінал екземпляра позивача), винесену поліцейським 2 взводу 4 роти 2 батальйону УПП в Харківській області рядовим Линником А. А., ОСОБА_1 10.10.2024 10:03 у м. Харкові по вул. Щевченка, 62, здійснила проїзд на заборонений жовтий сигнал світлофора, чим порушила п. 8.7.3 ПДР - порушення проїзду на заборонний сигнал світлофора. Згідно цієї постанови, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП на накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн. Також у поставові зазначено, що до неї додаються відео з реєстратора 70mai та відео з бк 471109. Підпису поліцейського ОСОБА_2 постанова не містить. У графі «права» міститься запис «не роз'яснено», підпис ОСОБА_1 про отримання копії постанови відсутній.
Згідно наданої відповідачем копії спірної постанови, ОСОБА_1 відмовилася від підпису у ній та у отриманні її копії, натомість підпис поліцейського наявний.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади і їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і в спосіб, передбачений Конституцією і законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Об'єктом правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Правовими актами, які регулюють відносини в зазначеній сфері, є закони України «Про дорожній рух», «Про Національну поліцію», Постанова Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 № 1306 КУпАП та інші.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію».
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353, встановлений Правилами дорожнього руху.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з пунктом 1.1 Правил дорожнього руху вони, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Частиною п'ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до пункту 8.7 ПДР світлофори призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально. Сигнали світлофора можуть бути з нанесеною суцільною чи контурною стрілкою (стрілками), із силуетом пішохода, Х-подібні.
Відповідно до ДСТУ 4092-2002 «Безпека дорожнього руху. Світлофори дорожні. Загальні технічні умови, правила застосування та вимоги безпеки», режим роботи світлофорної сигналізації з використовуванням транспортних світлофорів передбачає миготіння зеленого сигналу протягом 3 секунд безпосередньо перед вимкненням, а частота миготіння сигналів - 1 секунда.
Відповідно до п.п. «в» п. 8.7.3 ПДР України, зелений миготливий дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде ввімкнений сигнал, який забороняє рух.
При зеленому миготливому сигналі світлофора водій повен розрахувати свої дії, виходячи з конкретних умов: швидкості руху, стану проїзної частини, зчеплення коліс з дорогою, інтенсивності руху. Час миготіння зеленого сигналу становить 3 с. Таким чином, миготіння зеленого сигналу продовжує час попередження водіїв про наступне вмикання жовтого та червоного сигналу.
Відповідно до п. 8.7.3 «ґ» ПДР України, жовтий сигнал світлофора забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.
За диспозицією частини другої статті 122 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Як визначено ст. 251 КУпАП наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи встановлюється доказами у справі.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Так, частиною першою статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» закріплено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Отже, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Судом досліджено додані відповідачем до відзиву медіа-файли, засвідчені електронно-цифровим підписом, на яких відтворено подію за участю позивача, де зафіксована основна об'єктивна інформація.
Зокрема, на відеофайлі «IMG_9420» доволі чітко зафіксовано, що світлофор перейшов у режим миготіння зеленим світлом - 3 рази, а потім увімкнувся жовтий сигнал світлофору, автомобіль марки HYUNDAI KONA червоного кольору, водій якого продовжив рух, перетнув горизонтальну дорожню розмітку «стоп лінія», виїхавши таким чином на перехрестя на жовтий сигнал світлофора, що забороняє рух та завершив проїзд перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора.
Також судом досліджено долучений відповідачем відеозапис «export-6ue3m» з нагрудної камери поліцейського, на якому зафіксовано обставини події, яка мала місце 10.10.2024 під час розгляду справи та винесенні спірної постанови.
Так, з дослідженого відеозапису слідує, що поліцейський повідомив ОСОБА_1 про початок розгляду справи щодо порушення останньою ПДР, роз'яснив їй її права, ознайомив з доказами порушення ПДР, роз'яснив суть вчиненого порушення та порядок оскарження спірної постанови. Позивач ОСОБА_1 під час розгляду справи жодного разу не заявила клопотання про відкладення розгляду справи чи надання їй правової допомоги, проте постійно наголошувала на тому, що світлофор працює некоректно, про занадто короткий інтервал між зеленим та червоним кольором, та постійно з ними сперечалася та вимагала перевірити справність світлофора. Також на відео зафіксовано, що ОСОБА_1 пішла з місця розгляду справи у момент, коли поліцейський роздрукував спірну постанову, відмовившись її отримувати та підписувати.
На переконання суду, досліджене відео свідчить, що поліцейським були дотримані процедура і порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Відтак, суд погоджується з доводами відповідача, що будь-яких об'єктивних перешкод, які б обмежували видимість світлофору або унеможливлювали б дотримання водієм транспортного засобу HYUNDAI KONA червоного кольору з реєстраційним номером НОМЕР_1 , Правил дорожнього руху, на той час об'єктивно не вбачається. Відеозапис «IMG_9420» є безперервним з моменту правопорушення до моменту зупинки автомобіля позивача. З перегляду якого об'єктивно вбачається, що патрульний автомобіль після фіксації факту порушення п.п.8.7.3 Правил дорожнього руху водієм транспортного засобу HYUNDAI KONA червоного кольору з реєстраційним номером НОМЕР_1 відразу рухався позаду, інших автомобілів марки HYUNDAI KONA чорного кольору на проїжджій частині не було. За межі об'єктиву відеореєстратора даний транспортний засіб не виходив безпосередньо до його повної зупинки за перехрестям та під'їзду патрульного автомобілю на достатню відстань для фіксації символів державного номерного знаку транспортного засобу HYUNDAI KONA, а саме: НОМЕР_1 .
Щодо доводів позивача про те, що у спірній постанові не зазначено підпункт нормативного акту Правил дорожнього руху, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 травня 2020 року у справі № 825/2328/16, порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним) або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справа № 813/1790/18.
Отже, хоча оскаржувана постанова і має недолік щодо не зазначення підпункту, який саме порушила ОСОБА_1 , однак на переконання суду це порушення не є істотним та таким, яке може вплинути на законність прийнятого рішення поліцейським.
Щодо доводів позивача про те, що інспектор порушив її право на захист, суд зазначає таке.
Так, чинним законодавством України не закріплено імперативного обов'язку поліцейського забезпечувати захисником особу, щодо якої розглядається справа про адміністративне правопорушення під час її розгляду, крім випадків визначених законом.
Оскільки норми закону, яка зобов'язує поліцейського забезпечувати правову допомогу особі під час розгляду справи, чинним законодавством не встановлено, а тому аргументи позивача про порушення інспектором порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та її права на захист є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Суд звертає увагу, що закон зобов'язує поліцейського роз'яснити особі право мати захисника та користуватися правовою допомогою, проте таке право особа може реалізувати шляхом вчинення певних активних дій, як то заявити клопотання про залучення захисника, або здійснити телефонний дзвінок з метою отримання консультації правового характеру та/або вчинення інших дій, з яких поліцейський може і повинен зрозуміти про наміри особи скористатися такою допомогою.
У контексті рішення Конституційного Суду України (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000) визначено, що положення частини першої статті 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому у передбачених законом випадках, зокрема для захисту прав і свобод дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від обвинувачення, відповідні державні органи, їх посадові та службові особи під час здійснення своїх повноважень зобов'язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної правової допомоги.
Зважаючи на обставини даної справи можна констатувати, що позивач є спеціальним суб'єктом адміністративного правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху - водієм, тобто фізичною осудною особою, яка досягла вісімнадцятирічного віку і не підпадає під зазначений вище перелік осіб, у випадках з якими законом передбачено забезпечення надання правової допомоги відповідними державними органами, їх посадовими та службовими особами.
Суд наголошує, що ОСОБА_1 у повному обсязі роз'яснені її права, передбачені статтею 63 Конституції України та ст. 268, 287, 288 КУпАП, що підтверджується відеозаписом «export-6ue3m» (час на бодікамері 471109 10.10.2024 10:14:39).
На переконання суду, з огляду на поведінку поліцейських та зміст діалогу позивача з працівниками поліції можна зробити висновок, що поліцейський не вчиняв жодних дій спрямованих на позбавлення ОСОБА_1 можливості отримання правової допомоги, а тому позивач мала можливість спрямувати свої дії на реалізацію її прав.
Щодо доводів позивача про порушення поліцейським процедури розгляду справи, суд зазначає таке.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853 (далі - Інструкція), яка визначає процедуру оформлення поліцейськими патрульної поліції матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.
За змістом п. 1 та 2 розділу III Інструкції справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно п. 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачена статтею 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Чинним законодавством передбачено спрощену процедуру розгляду справ про адміністративні правопорушення, які віднесені статтею 222 КУпАП до компетенції органів Національної поліції.
У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо стадій розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у справах № 286/648/17 (постанова К/9901/23930/18 від 07 грудня 2018 року), № 489/1525/16-а (постанова К/9901/5974/18 від 31 січня 2018 року) та № 681/972/17 (постанова К/9901/17506/18 від 17 травня 2018 року), у справі № 310/4817/17 (2 а/310/156/17 від 27.12.2019).
В свою чергу поліцейський ОСОБА_2 є працівником УПП в Харківській області ДПП, тобто посадовою особою органів Національної поліції, а отже мав всі законні підстави розглядати справу про адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП та винести постанову на місці його вчинення.
Згідно ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Встановивши факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП поліцейським, як посадовою особою, що наділена дискреційними повноваженнями, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням докази порушення позивачем Правил дорожнього руху, маючи відповідні повноваження, зроблено висновок про необхідність притягнення останню до адміністративної відповідальності.
Відтак, складаючи спірну постанову, інспектор діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. The United Kingdom») [GC] no. 15809/02 і 25624/02ECHR від 29 червня 2007 року, постановлено, що будь яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, суд враховує, що за ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зазначене положення поширюється на доказування правовірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з яким закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Частиною третьою статті 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З урахуванням викладеного, виходячи з предмету адміністративного позову та встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст. 5 - 10, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 268 - 272, 286 КАС України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ - 40108646, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3.
Повний текст рішення складено та підписано 27 листопада 2024 року.
Суддя Михайло ВЛАСЕНКО