28.11.2024
Справа № 642/7495/24
Провадження № 1-кс/642/4050/24
27 листопада 2024 р. м. Харків
Слідчий суддя Ленінського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , розглянувши клопотання слідчого ВП №2 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_6 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бахмач, Чернігівської області, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, який перебуває на посаді санітара - радіотелефоніста медичного пункту першого стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «сержант», раніше не судимого, маючого на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
який підозрюється за ч.5 ст.407 КК України, -
Слідчий СВ відділу поліції № 2 Харківського районного Управління поліції № 3 Головного управління Національної поліції в Харківській області, старший лейтенант поліції ОСОБА_6 , звернулась до Ленінського районного суду м. Харкова, з погодженим із прокурором клопотанням, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України - з заставою вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Досудовим розслідуванням встановлено, що сержант ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, обіймаючи посаду санітара - радіотелефоніста медичного пункту першого стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 в порушення ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без дозволу командування, 03.03.2023 (точний час в ході досудового розслідування не встановлено) самовільно залишив місце служби - місця тимчасового розташування медичної роти військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) та до 25.11.2024, в умовах воєнного стану, незаконно, постійно перебував поза межами місця проходження служби, проводячи час на власний розсуд, чим вчинив самовільне залишення місця несення служби без поважних причин військовослужбовцем понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто у кримінальному правопорушенні - злочину, передбаченому ч. 5 ст. 407 КК України
Відповідно до ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», останній вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за мобілізацію в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, термін дії якого продовжений безперервно до теперішнього часу.
Відповідно до вимог ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.ст.1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст.ст.11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України сержант ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження зобов'язана доповідати безпосередньому начальникові.
Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Однак, з 03.03.2023 (більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено) до 25.11.2024 проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, чим вчинив самовільне залишення місця несення служби без поважних причин військовослужбовцем понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто у кримінальному правопорушенні - злочину, передбаченому ч. 5 ст. 407 КК України.
Таким чином, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється сержант ОСОБА_5 кваліфіковано за ч. 5 ст. 407 КК України - нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану.
Слідчий в обґрунтування клопотання та необхідності застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, зазначив про наявність ризиків, передбачених передбачених п.п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, може переховуватися від органу досудового розслідування або суду, незаконно впливати на свідків.
Прокурор клопотання підтримав в повному обсязі.
Підозрюваний та захисник заперечували проти клопотання. Вважали ризики недоведеними, а підозру необґрунтованою, оскільки внаслідок провокації з боку керівництва військової частини, з яким у підозрюваного ОСОБА_5 склалися неприязні стосунки, оскільки підозрюваний ОСОБА_5 публічно критикував, публікуючи в мережі інтернет їх протиправні дії, та отримав за це помсту. Військова частина в селищі ОСОБА_8 на момент 03.03.2023р.вже не дислокувалася, а залишилось лише шість військовослужбовців, які покидали селище самостійно і ОСОБА_5 не маючи бойового наказу, спочатку залишався у селищі, звертаючись до керівництва та на гарячу лінію, йому не повідомили куди він повинен їхати, а у зв'язку з цим вимушений був виїхати до м. Харкова, де звернувся до військового прокурора, який зазначив, що необхідно повертатися до військової частини. В діях ОСОБА_5 не має складу злочину, він може перебувати на волі, приймати участь у слідчих діях та доводити свою невинуватість. Крім того, ОСОБА_5 має неповнолітню дитину, мати якої знаходиться за кордоном, а також ряд захворювань, у зв'язку із чим відносно нього можливо застосувати запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, чи заставу в мінімальному розмірі.
ОСОБА_5 додатково повідомив, що з 2014 року перебуває на військовій службі з початку АТО, має державні нагороди, неодноразово звертався до військового керівництва, правоохоронних органів, Президента, щодо злочинних та корупційних діянь командирів (мародерства, зґвалтування, розкрадання гуманітарної допомоги). 03.03.2023р. він залишився один у селищі ОСОБА_8 без зброї, продуктів харчування та наказу командира, у зв'язку із чим вимушений був приїхати з ціллю збереження свого життя до м.Харкова, де звернувся до військової прокуратури, однак не отримавши підтримки - приїхав за місцем свого проживання, де лікувався у стаціонарі до 30.03.2023р. Він не проходив ВЛК та має хронічні захворювання, в тому числі подагру, артроз та міжхребцеву грижу, про що також неодноразово звертався до керівництва з метою лікування, однак не отримав жодної відповіді. Протягом часу, коли він перебував вдома з неповнолітньою дитиною, мати якої виїхала за кордон, він неодноразово телефонував командиру, зазначаючи своє місце перебування. Влітку 2023 року він отримав відношення для подальшої служби в Ніжинському ТЦК Чернігівської області, приїхав до ВЧ НОМЕР_1 для подальшого переведення за місцем служби, однак йому в цьому було відмовлено з зазначенням, що він виключений зі списків частини.
Вислухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши надані матеріали, слідчий суддя приходить до наступного.
ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, що відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до положень ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 суспільну небезпеку інкримінованого кримінально протиправних дій, обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан здоров'я підозрюваного.
Слідчий суддя вважає, що обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується наданими слідчим копіями матеріалів кримінального провадження, зокрема: актом службового розслідування, протоколами допиту свідків.
При цьому слідчий суддя звертає увагу, що обґрунтована підозра - це стандарт доказування, який передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення. Обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку.
Поняття «обґрунтованості підозри» не визначене в національному законодавстві. Зважаючи на положення, закріплені у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слідчим суддям варто застосовувати позицію ЄСПЛ, зокрема, відображену в п. 175 рішення від 21.04.2011 р. у справі «Нечипорук і Йонкало проти України». Відповідно до цієї позиції, термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Мета затримання для допиту полягає у сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання (див. рішення у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994 р., п. 55, Series A, №300-A).
Відповідно до практики ЄСПЛ, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином. Вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
На стадії досудового розслідування слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
При цьому стандарт доказування «обґрунтованої підозри» є нижчим, ніж доведеність «поза розумним сумнівом», яким керується суд під час судового розгляду кримінального провадження по суті та ухвалення вироку.
На переконання слідчого судді, незалежно від подальшої доведеності підозри чи правової кваліфікації інкримінованого ОСОБА_5 діяння, сукупність досліджених в судовому засіданні доказів свідчить, що він може бути причетним до цього злочину.
Вирішуючи питання про доведеність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя виходить з наступного.
З огляду на тяжкість злочину у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 та суворість можливого покарання, яке може бути призначено у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення так і обставини, як за національним законодавством, так і за судовою практикою Європейського суду з прав людини, визнаються вагомими факторами при оцінці даного ризику, підозрювана особа може переховуватись від органу досудового розслідування.
Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватими у вчиненні злочинів, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте як за національним законодавством (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України), так і за практикою Європейського суду з прав людини, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року).
Слідчий суддя приймає до уваги, що в даному випадку суворість покарання, передбаченого за злочин, в якому підозрюється ОСОБА_5 у сукупності з іншими обставинами кримінального правопорушення, яке вчинено в умовах воєнного стану, є достатньо суттєвим елементом при оцінюванні ризику його переховування.
Також слідчим суддею враховано дані про особу підозрюваного, який є військовослужбовцем Збройних Сил України, раніше не судимий, та відсутні відомості про те, що за станом свого здоров'я він не може перебувати в умовах слідчого ізолятора.
Відповідно до ч.7 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Таким чином, слідчий суддя, із врахуванням всіх обставин справи, наявних доказів та того, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, дійшов висновку про доведеність існування ризиків, зазначених у клопотанні слідчого, неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки тільки запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в період воєнного стану в Україні, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та дотримання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Слідчий суддя зазначає, що для досягнення мети застосування запобіжних заходів, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, на початковій стадії досудового розслідування, що зумовлює необхідність в проведенні низки слідчих та процесуальних дій, а також враховуючи інші фактичні обставини даного конкретного кримінального провадження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необхідним та доцільним.
Відповідно до частини третьої статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховуючи всі обставини справи, ставлення підозрюваного до інкримінованого йому кримінального правопорушення, сімейний стан, матеріальне забезпечення військовослужбовців, вважає за необхідне визначити підозрюваному розмір застави.
Відповідно до ч.5 ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
За таких обставин слідчий суддя з урахуванням майнового становища підозрюваного, враховуючи конкретні обставини інкримінованого кримінального правопорушення, тяжкості кримінального правопорушення, у якому він підозрюється, яке вчинено в умовах воєнного стану, наявність реальної можливості у нього внести заставу, вважає за необхідне визначити ОСОБА_5 заставу в розмірі тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 90 840,00 гривень, оскільки застава в такому розмірі зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, та не є завідомо непомірною для нього.
Окрім цього, застосовуючи щодо підозрюваного альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, вважаю за необхідне покласти на нього обов'язки відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України.
Враховуючи викладене клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 372, 376 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 діб, а саме до 23 січня 2025 року включно.
Строк тримання під вартою ОСОБА_5 , рахувати з 25 листопада 2024р.
Визначити суму застави у розмірі тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 90840 (дев'яносто тисяч вісімсот сорок) гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на Депозитний рахунок ТУ ДСА України в Харківській області, протягом дії ухвали.
При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_5 з-під варти - звільнити.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_5 наступні обов'язки строком до 23 січня 2025 року: прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора або суду; не відлучатися з місця перебування (визначеного місця несення військової служби) без дозволу слідчого, прокурора, суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця перебування у військовій частині; утримуватися від спілкування із свідками з приводу обставин вчинення інкримінованого йому злочину; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд із України та в'їзд в Україну.
Строк дії ухвали - до 23 січня 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а підозрюваним - в той же строк, але з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Повний текст ухвали виготовлено 28.11.2024р.
Слідчий суддя ОСОБА_1