Справа № 194/909/24
Номер провадження № 2/194/489/24
18 листопада 2024 року м.Тернівка
Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Корягіна В.О.
за участю секретаря судового засідання Сафонової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернівка Дніпропетровської області в загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання дітей, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання дітей. Позовну заяву обґрунтовує тим, що з відповідачем вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 29 квітня 2006 року до 26 червня 2020 року. За час спільного проживання у них народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На даний час шлюбну відносини припинені і вони проживають окремо. Діти проживають разом з нею, перебувають повністю на її утриманні, та вона самостійно займається їх вихованням. Юридична фіксація факту знаходження дітей на її одноособовому утриманню необхідна з метою захисту її прав та уникнення суперечностей при визначенні даного факту зі сторони органів державної влади та з метою отримання можливості одноосібного звернення матір'ю в їх інтересах до державних та освітніх органів, органів місцевого самоврядування, тощо. Крім того, на даний час вона проходить військову службу на посаді інструктора мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 . У зв'язку з неможливістю забезпечувати належне виховання своїм дітям, вона звернулася до свого керівництва з рапортом про звільнення її з військової служби на підставі п. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», тобто у зв'язку з самостійним утриманням дітей віком до 18 років. Натомість, 12 лютого 2024 року отримала відповідь в якому зазначено, що її рапорт залишено без реалізації, та зазначено, що однією з підстав такого звільнення є рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дітей. На даний час її діти проживають самі, оскільки її двоюрідний брат, з яким проживали її діти до цього і він займався їх вихованням, вибув до нового місця служби у Донецьку область. Інших родичів, друзів, які могли б їй допомогти у вихованні та утриманні її дітей, у неї не має. На даний час вона проходить службу у Запорізькій області, більшість якої тимчасово окупована, та на яку здійснюються часті масовані ракетні атаки, тому забрати дітей за місцем своєї служби вона не має можливості. Просить встановити факт самостійного виховання ОСОБА_1 дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач надала суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує, не заперечує щодо заочного розгляду справи.
Відповідачв судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, але надав суду письмову заяву про розгляд справи без участі сторони третьої особи.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних по справі доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено, що рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 26 червня 2020 року по справі № 419/1113/20, шлюб, зареєстрований 29 квітня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення суду набрало законної сили 26 липня 2020 року.
З свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
З свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
З довідки від 22 липня 2022 року № 2311-7001362228 вбачається, що ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , взята на облік внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки директора Барського ліцею №2 Барської міської ради Вінницької області від 02 лютого 2024 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , навчається в 9-Б класі Барського ліцею №2 Барської міської ради з 01 вересня 2022 року, а ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається в 11-Б класі Барського ліцею №2 Барської міської ради з 12 жовтня 2023 року. Мати дітей ОСОБА_1 постійно цікавиться їх успіхами, життям, перебуває на систематичному телефонному зв'язку з дітьми та учителями, під час канікул діти перебувають з мамою. Батько дітей ОСОБА_2 жодного разу на зв'язок з дітьми та учителями не виходив, в ліцей не з'являвся.
З довідки від 05 жовтня 2023 року № 513-7001901212 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , взятий на облік внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_3 .
З довідки від 01 жовтня 2024 року № 513-7001997621 вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , взята на облік внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до відповіді ІНФОРМАЦІЯ_5 від 12 лютого 2024 року, рапорт ОСОБА_5 про звільнення її з військової служби на підставі пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», тобто у зв'язку з самостійним утриманням дітей віком до 18 років, залишено без реалізації, та зазначено, що однією з підстав такого звільнення є рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дітей.
У відповідності до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до частин 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Сімейним кодексом України встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки, сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 1.09.2024 р.
Питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
Згідно ч. 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК України.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Так, відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Права і обов'язки у кожного з батьків не тільки рівні, але і взаємні. Отже, право одного з батьків протистоїть обов'язку іншого не перешкоджати у здійсненні права на виховання дитини і навпаки.
Обоє батьків несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Згідно зі ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Факт самостійного виховання дитини одним із батьків, відсутності участі іншого з батьків у вихованні дитини може бути встановлений у рішенні суду при вирішенні спору щодо позбавлення особи батьківських прав у порядку позовного провадження.
Крім того, системний аналіз положень СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» свідчить, що передбачене абзацом 12 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану, у зв'язку з самостійним виховуванням дитини (дітей) віком до 18 років - стосується військовозобов'язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей. А тому, до категорії чоловіків/матерів , які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки/матері, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати/чоловік дитини помер, безвісно відсутній, позбавлений батьківських прав щодо дитини або не здатний їх виконувати в силу об'єктивних обставин тощо.
Отже, при встановленні факту самостійного виховання дитини матір'ю фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав батька обмежується або припиняється, тобто він може бути позбавлений батьківських прав щодо дитини на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.
Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» одинокою матір'ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
У пункті 50, 51 постанови Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №822/2446/17 Верховний Суд зазначив, що правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, а тому можливо застосувати аналогію поняття «одинокої матері», тлумачення якого зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: неперебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір'ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Суд вважає, що позивач намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою звільнення від виконання військового обов'язку (проходження військової служби).
В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що ОСОБА_1 позбавлений батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також відсутні інші докази, що відповідач не здатен їх виконувати в силу об'єктивних обставин.
Позивач обмежився лише посиланням на докази, при цьому не зазначив обставин та доказів, які підтверджують факт самостійного виховання дітей на теперешній час, оскільки як вбачається з матеріалів справи діти та позивач мешкають в різних місцях, навіть в різних областях.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки відмовлено в задоволені позовних вимог повністю, судові витрати залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. ст. 12,18,265,293,315,319 ЦПК України, суд,-
В задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання дітей - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно процесуальним Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заява про перегляд цього рішення може бути подана відповідачем в Тернівський міський суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Повний текст рішення суду складено 27 листопада 2024 року.
Головуючий суддя: В.О. Корягін