Справа № 202/16108/23
Провадження № 2/202/547/2024
ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
19 вересня 2024 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі головуючого судді Марченко Н.Ю. за участю секретаря судового засідання Шульги А.О., представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Якуба Олена Анатоліївна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, -
У серпні 2023 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Якуба Олена Анатоліївна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що йому на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 , а саме 1/2 частина на підставі свідоцтва про право власності, виданого 18.02.1994 виконкомом міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням (наказом) № 3/880-94 від 18.02.1994, яке зареєстровано Дніпропетровським МБТІ 18.02.1994 в реєстровій книзі за № 116-85, та 1/2 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 13.06.2018 державним нотаріусом Шостої дніпровської державної нотаріальної контори Черненко I.М. за реєстровим № 2-245.
10 жовтня 2018 року між ним і відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. та зареєстрований у реєстрі за № 2065.
У зв?язку з несплатою ОСОБА_3 ціни договору купівлі-продажу, в листопаді 2020 року він звернувся до суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов?язання повернути вищевказану квартиру (цивільна справа № 202/7028/20).
Одночасно з цим позовом була подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2020 року частково задоволено його заяву про забезпечення позову та заборонено ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам відчужувати квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1575667812101, до ухвалення рішення по справі та набрання ним законної сили.
ОСОБА_3 була обізнана про дану ухвалу та наявність спору, оскільки нею 05.12.2020 подавалася апеляційна скарга на зазначену ухвалу.
У жовтні 2021 року він також звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу квартири та процентів за користування грошовими коштами (цивільна справа № 202/6317/21).
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2023 року, в задоволенні його позову про розірвання договору купівлі-продажу та повернення квартири було відмовлено.
При цьому суд в рішенні не зазначив про скасування заходів забезпечення позову, які були вжиті ухвалою від 20.11.2020.
В свою чергу, ОСОБА_3 не зверталася до суду з заявою про скасування цих заходів.
Тому рішення про скасування заходів забезпечення позову відсутнє.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 липня 2023 року у справі № 202/6317/21 стягнуто з ОСОБА_3 на його користь недоплачену суму за договором купівлі-продажу в розмірі 459 433 грн., три проценти річних за період з 17.10.2018 по 12.07.2023 в сумі 65 289,83 грн., інфляційне збільшення за період з 17.10.2018 по 12.07.2023 в сумі 287 848,60 грн., а разом 812 571,43 грн., а також судовий збір у розмірі 8 125,39 грн.
20 липня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна від 20.07.2023, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою О.А., зареєстрований в реєстрі за № 863, предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що цей договір укладений боржником ОСОБА_3 на шкоду йому як кредитору, оскільки вчинений після ухвалення рішення про стягнення з ОСОБА_3 на його користь грошових коштів у загальному розмірі 820 696,82 грн.
Отже, вважає наявними підстави для визнання договору купівлі-продажу від 20.07.2023 недійсним як фарудаторного з метою повернення майна у власність ОСОБА_3 , що дозволить за рахунок цього майна реально виконати рішення суду про стягнення боргу в розмірі 820 696,82 грн.
За цих підстав позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1575667812101), укладений 20 липня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою О.А., зареєстрований у реєстрі за № 863.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 30 серпня 2023 року були вжиті заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_4 та будь-яким іншим особам вчиняти дії, направлені на відчуження квартири АДРЕСА_2 .
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року у справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 25 березня 2024 року витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Якуби Олени Анатоліївни копію договору купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , укладеного 20 липня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Ухвалою від 18 квітня 2024 року витребувано у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Біловола В.О. копію матеріалів виконавчого провадження № 73521613, боржником за яким є ОСОБА_3 , а стягувачем ОСОБА_5 .
Ухвалою суду від 07 вересня 2023 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.
В судове засідання позивач не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Гелетій М.Т. у судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_4 придбана квартира АДРЕСА_2 , згідно державних реєстрів не існувало жодних обмежень та заборон щодо цього майна.
Також звертав увагу, що станом на 20.07.2023 (дата укладання договору) позивач не виступав кредитором відносно продавця ОСОБА_3 .
Крім того, відповідач ОСОБА_4 не є ані родичем, ані знайомою, пов'язаною або афілійованою особою по відношенню до продавця ОСОБА_3 .
Як покупець за договором вона сплатила продавцю грошові кошти в сумі 1 934 400 грн., які продавець повністю одержав до підписання договору.
Наголошував на тому, що основною ознакою фраудаторного правочину є майновий критерій - боржник перестає бути платоспроможним.
Однак після відчуження ОСОБА_3 квартири в її власності перебуває інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором, а саме земельна ділянка кадастровий номер 1221486200:02:051:0010, яка розташована в елітному котеджному містечку за адресою: АДРЕСА_3 . На вказаній земельній ділянці побудований двоповерховий будинок площею понад 300 кв.м. Орієнтовна вартість вказаного будинку на сайтах продажу становить 12 млн. грн. Також у власності ОСОБА_3 перебуває легковий автомобіль «AUDI A4», 2012 року випуску. Вартість аналогічного автомобіля на сайтах продажу становить 600 тис. грн.
На думку представника відповідача, дії позивача та ОСОБА_3 можуть бути направлені на заволодіння її майном, яке було придбано на законних підстав та з дотриманням норм чинного законодавства.
У зв'язку з наведеним, представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, повідомлялась про час і місце розгляду справи.
Третя особа - Дніпровського міського нотаріального округу Якуба О.А. в судове засідання не з'явилася, повідомлявся про розгляд справи.
Суд, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав:
Судом установлено, що 10 жовтня 2018 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.М., зареєстрований в реєстрі за номером 2065.
Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу квартира купується покупцем за 599 433 грн., з яких 140 000 грн. покупець сплатила продавцю до моменту підписання цього договору, а решту суми в розмірі 459 433 грн. ОСОБА_3 зобов'язалася сплатити до 16.10.2018 року.
В листопаді 2020 року ОСОБА_5 звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про розірвання вищевказаного договору купівлі-продажу та повернення квартири (цивільна справа № 202/7028/20).
У цій справі за заявою позивача 20 листопада 2020 року судом була постановлена ухвала про забезпечення позову, якою заборонено ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам відчужувати квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1575667812101, до ухвалення рішення по справі та набрання ним законної сили.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_5 про розірвання договору купівлі-продажу та повернення квартири було відмовлено.
Питання щодо скасування заходів забезпечення позову у цій справі не було вирішено.
Також у жовтні 2021 року ОСОБА_5 звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу та процентів за користування грошовими коштами (цивільна справа № 202/6317/21).
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 липня 2023 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 недоплачену суму за договором купівлі-продажу в розмірі 459 433 грн., три проценти річних за період з 17.10.2018 по 12.07.2023 в сумі 65 289,83 грн., інфляційне збільшення за період з 17.10.2018 по 12.07.2023 в сумі 287 848,60 грн., а разом 812 571,43 грн., а також судовий збір у розмірі 8125,39 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 липня 2023 року було скасовано.
Цією ж постановою позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна, ОСОБА_6 , про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу, процентів за користування чужими грошовими коштами задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 недоплачену суму за договором купівлі-продажу - 459 433 грн., 3% річних за період з 17.10.2018 по 12.07.2023 - 65 289,83 грн. та інфляційне збільшення за цей же період в сумі 287 848,60 грн., а разом - 812 571, 43 грн. та судовий збір у розмірі 8 125,39 грн.
На підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 07.11.2023 Індустріальним районним судом міста Дніпропетровська 29.11.2023 був виданий виконавчий лист.
05 грудня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Біловолом В.О. було відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 вищевказаних сум.
Того ж дня приватним виконавцем були винесені постанова про арешт коштів та постанова про арешт майна боржника ОСОБА_3 (номер запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав 52817383).
Також приватним виконавцем було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна заборону відчуження всього рухомого майна ОСОБА_3 (№ 31020544 від 05.12.2023).
Згідно з відповіддю МВС України на запит приватного виконавця за боржником ОСОБА_3 зареєстрований автомобіль «AUDI A4», 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .
Постановою приватного виконавця від 06.12.2023 оголошено розшук майна боржника - автомобіля «AUDI A4», 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що окрім зазначеного майна, за боржником ОСОБА_3 19.09.2020 зареєстрована на праві приватної власності земельна ділянка кадастровий номер 1221486200:02:051:0010, площею 0.1052 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка), на яку накладено арешт.
Також судом установлено, що 20 липня 2023 року між ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності, посвідченої 07.07.2023, діяв ОСОБА_6 , та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою О.А., зареєстрований в реєстрі за № 863.
Відповідно до цього договору ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно з пунктом 3 цього договору оціночна вартість об'єкта нерухомого майна складає 1735619 грн. 55 коп.
Згідно з пунктом 4 цього договору продаж квартири здійснено за 1 934 400 грн., які продавець одержав повністю від покупця до підписання цього договору.
Відповідно до пункту 6 договору продавець, зокрема, стверджує, що на момент укладення цього договору вказане нерухоме майно не перебуває під арештом чи забороною, треті особи не мають прав на це нерухоме майно.
Позивач вважає, що цей правочин порушує його права як кредитора боржника.
При вирішенні спору між сторонами суд виходить з наступного:
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою та другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 2, 4 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно зі статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
Отже, тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
За змістом статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
У постанові від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21) Верховний Суд вказав, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили».
У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов'язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою, якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зазначено, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
Отже, цивільно-правовий договір, у тому числі договір купівлі-продажу, не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, а також порушувати публічний порядок.
Водночас для віднесення певного правочину до фраудаторного необхідно враховувати не лише наявність боргу у відповідача на момент вчинення такого правочину, а й докази, які надаються сторонами на підтвердження своїх доводів та заперечень з приводу фраудаторності правочину.
Так, застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору, контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа), ціна (ринкова/неринкова).
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України також передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заявляючи позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 20.07.2013 між відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , позивач посилається на те, що на час укладення цього договору не були скасовані заходи забезпечення позову у справі № 202/7028/20, а також, що такий правочин вчинений на шкоду йому як кредитору з метою уникнення стягнення з ОСОБА_3 на його користь боргу в сумі 820 696,82 грн. на підставі рішення суду у справі № 202/6317/21.
Проте позивачем не надано належних доказів, що спірний договір купівлі-продажу квартири укладений під час дії заборони відчуження цього майна чи вчинено фіктивно з метою уникнення ОСОБА_3 від стягнення з неї боргу, оскільки під час судового розгляду не підтверджено, що контрагент, з яким вона уклала оспорюваний договір ( ОСОБА_4 ) є її родичем чи пов'язаною з нею іншими відносинами особою, або ціна, за яку відчужена квартира, є неринковою і не відповідає дійсній вартості цього майна, або укладення правочину штучно створило її неплатоспроможність як боржника.
Суд ураховує, що відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з частинами 9 та 10 статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Дійсно ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2020 року у справі № 202/7028/20 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу та повернення квартири були застосовані заходи забезпечення позову у вигляді заборони ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам відчужувати квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до ухвалення рішення по справі та набрання ним законної сили.
13 грудня 2022 року у справі № 202/7028/20 судом було постановлено рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
Зазначене судове рішення набрало законної сили 02 березня 2023 року.
Отже, хоча судом не було зазначено в рішенні про скасування заходу забезпечення позову у справі № 202/7028/20, але на момент укладення 20.07.2023 між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 оспорюваного договору купівлі-продажу, спір у цивільній справі № 202/7028/20 був вирішений на користь ОСОБА_3 , рішення про відмову в позові ОСОБА_5 набрало законної сили та підстави для подальшого забезпечення цього позову відпали.
Крім того, на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу жодних обтяжень чи заборон на підставі ухвали суду від 20.11.2020 у Державному реєстрі речових прав не було зареєстровано.
Тож твердження позивача про те, що ОСОБА_3 була обізнана про накладену судом заборону відчуження квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим уклала правочин із порушенням встановленого порядку, суд вважає необґрунтованими, оскільки на момент укладення правочину рішення про відмову у задоволенні позову у справі, до розгляду якої встановлювалася заборона відчуження цього майна, набрало законної сили ще 02.03.2023 і відповідні обтяження в державному речі речових прав були відсутні.
Також суд звертає увагу на те, що судовий спір щодо стягнення з відповідача ОСОБА_3 грошових коштів у рахунок оплати за договором купівлі-продажу від 10.10.2018, тривав ще з 2021 року.
На момент укладення 20.07.2023 договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 рішення у справі № 202/6317/21 не набрало законної сили та взагалі в подальшому було скасовано судом апеляційної інстанції.
Судове рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 недоплаченої суми за договором купівлі-продажу в розмірі 459 433 грн., трьох процентів річних 65 289,83 грн., інфляційного збільшення 287 848,60 грн., а всього 812 571,43 грн., було ухвалено апеляційним судом 07 листопада 2023 року, тобто після укладення оспорюваного правочину.
При цьому відчуження квартири відбулося 20.07.2023 на підставі оплатного договору - договору купівлі-продажу.
В даному випадку покупець ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, оскільки є сторонньою особою, яка не була пов'язана з продавцем ОСОБА_3 будь-якими відносинами і не могла бути обізнана про наявність у останньої боргу на момент вчинення оспорюваного договору купівлі продажу.
Також судом враховується і те, що ОСОБА_4 було сплачено ОСОБА_3 як покупцю грошову суму 1 934 400 грн., яку продавець одержала повністю від покупця до підписання цього договору (п. 4 договору купівлі-продажу).
Така ціна відповідає ринковим цінам і навіть перевищує оціночну вартість об'єкта нерухомого майна, яка становила 1 735 619 грн. 55 коп.
Суд вважає, що під час укладення цього договору будь-яких підстав вважати, що продавець діє недобросовісно, у покупця не було, оскільки вона не була обізнана про наявність спору між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 та його обставини, обтяження щодо нерухомого майна, яке було предметом договору, у відповідному державному реєстрі були відсутні.
Тобто навіть проявивши особливу обачність покупець не могла виявити порушення договором, що укладається, чиїх-небудь прав.
Той факт, що позивач міг розраховувати на виконання боржником ОСОБА_3 своїх зобов'язань за рахунок наявного у неї майна, яке було відчужено на підставі договору купівлі-продажу 20.07.2023, сам по собі не є достатнім для визнання цього договору недійсним.
Суд вважає, що у судовому засіданні достеменно не доведено, що такий правочин був учинений на шкоду позивачу як кредитору, оскільки спір щодо стягнення з ОСОБА_3 боргу вже існував тривалий час, у справі № 202/6317/21 позивачем не було ініційовано застосування заходів забезпечення позову, на момент укладення договору судового рішення, яке набрало законної сили, про стягнення боргу не існувало, фактично таке рішення було ухвалено судом і набрало законної сили лише 07.11.2023.
Більш того, з матеріалів справи, зокрема матеріалів виконавчого провадження з виконання зазначеного судового рішення, вбачається, що відчуження ОСОБА_3 нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , не призвело до неплатоспроможності боржника та неможливості примусового виконання судового рішення про стягнення з неї боргу, оскільки за відповідачем ОСОБА_3 значиться зареєстрованим автомобіль «AUDI A4», 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та земельна ділянка кадастровий номер 1221486200:02:051:0010, площею 0.1052 га, призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка), на якій знаходиться житловий будинок, що підтверджується актом приватного виконавця від 21.03.2024.
В межах виконавчого провадження, яке було відкрито 05.12.2023, накладено арешт на належні ОСОБА_3 земельну ділянку і автомобіль. Відтак, позивач може отримати виконання судового рішення за рахунок іншого майна боржника.
За таких обставин у суду відсутні підстави вважати, що під час укладення оспорюваного договору 20.07.2023 дії сторін були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу, а з метою уникнення від виконання грошового зобов'язання ОСОБА_3 , тобто, що остання діяла очевидно недобросовісно та зловживала своїми правами на шкоду кредитора.
Тому суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 20.07.2023 між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
Враховуючи вищенаведене, в задоволенні позову ОСОБА_5 необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою в позові згідно зі статтею 158 ЦПК України вжиті відповідно до ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 30 серпня 2023 року заходи забезпечення позову після набрання рішенням законної сили слід скасувати.
Щодо судових витрат, то оскільки в позові відмовлено, то відповідно до статті 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню відповідачами не підлягають.
Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Якуба Олена Анатоліївна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, які були застосовані на підставі ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 30 серпня 2023 року, у вигляді заборонити вчиняти дії, направлені на відчуження квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1575667812101).
Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили цим судовим рішенням.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Наталія Марченко