Рівненський апеляційний суд
Іменем України
19 листопада 2024 року м. Рівне
Справа № 170/667/21
Провадження № 11-кп/4815/100/24
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретарів судового засідання - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника-адвоката - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеконференції з Шацьким районним судом Волинської області та Волинським апеляційним судом кримінальне провадження № 12021035560000243 від 02.08.2021 року щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , не судимого,обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, за апеляційною скаргою прокурора на вирок Шацького районного суду Волинської області від 08 грудня 2021 року, -
01 серпня 2021 року близько 19 год. 53 хв. ОСОБА_7 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, не маючи посвідчення водія відповідної категорії, керуючи технічно справним мотоциклом марки «VIPER» р.н.з. НОМЕР_1 , належним ОСОБА_9 , рухаючись автодорогою по вул. Центральній с. Прип'ять Ковельського (колишнього Шацького) району Волинської області, в напрямку с.Любохини Ковельського (колишнього Старовижівського) району Волинської області, на ділянці дороги, що має по одній смузі руху в обох напрямках, на якій відсутня роздільна смуга, в порушення вимог пункту 1.5, підпункту б), д) пункту 2.3, підпункту, пункту 12.1, підпункту а) пункту 2.9, пункту 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, проявив грубу неуважність, з урахуванням дорожніх умов, не вибрав безпечну швидкість керованого ним транспортного засобу, не впорався з керуванням та допустив з'їзд по ліву сторону проїжджої частини дороги, де здійснив наїзд на бетонну основу огорожі моста.
В результаті ДТП пасажир мотоцикла «VIPER» р.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої проникаючої черепно - мозкової травми, забою правої кисті, садна лівого стегна, забою легень, що в сукупності носять ознаки тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
Вироком Шацького районного суду Волинської області від 08 грудня 2021 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286-1 КК України, і призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п'ять років.
Вирішено питання щодо арештованого майна та речових доказів у справі.
У поданій апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, не оспорюючи фактичні обставини провадження, доведеність вини ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій, вважає вирок суду незаконним через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Доводить, що суд не врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, внаслідок чого потерпілий отримав небезпечні для життя тілесні ушкодження, а також той факт, що ДТП ОСОБА_7 скоїв, будучи в стані алкогольного сп'яніння, що підвищує суспільну небезпеку діяння.
Просить вирок Шацького районного суду Волинської області від 08 грудня 2021 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним за ч.2 ст. 286-1 КК України з призначенням покарання у виді шести років позбавлення волі з позбавленням прав керування транспортними засобами на шість років. В решті вирок залишити без змін.
У запереченні на апеляційну скаргу захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 зазначає, що судом першої інстанції при обранні міри покарання дотримано вимог ст.ст. 69, 50, 65 КК України, враховано пом'якшуючі покарання обставини і призначено покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а сума штрафу ОСОБА_7 сплачена.
Наголошує на безпідставній зміні вимог сторони обвинувачення щодо покарання ОСОБА_7 , якому в суді першої інстанції прокурор просив призначити покарання у виді 3-х років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки, а в апеляційній скарзі міститься вимога щодо призначення покарання у виді шести років позбавлення волі з позбавленням права керування на шість років.
Просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.
У запереченні на апеляційну скаргу потерпілий ОСОБА_10 просить залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін. Покликається на щире розкаяння обвинуваченого ОСОБА_7 , котрий в добровільному порядку в повному обсязі відшкодував йому матеріальну і моральну шкоду, будь-яких претензій до обвинуваченого не має і просить не позбавляти його волі.
Потерпілий надіслав на адресу апеляційного суду письмову заяву, згідно якої просить розглянути апеляційну скаргу у його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримання поданої апеляційної скарги, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які вважають вирок законним, обгрунтованим і просять залишити його без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладене в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів вважає, що апеляційна скарги підлягає частковому задоволенню.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за вказаних у вироку обставин підтверджується сукупністю зібраних у провадженні доказів, які за згодою учасників судового провадження, відповідно до положень ст. 349 КПК України, не досліджувалися, і яким дана правильна юридична оцінка, що не оспорюється ніким з учасників судового розгляду.
Правильно встановивши фактичні обставини справи і погодившись з кваліфікацією дій ОСОБА_7 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, суд першої інстанції врахував його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, позитивну характеристику, міцні соціальні зв'язки, добровільне відшкодування потерпілому матеріальної і моральної шкоди, позицію потерпілого, який не має претензій до ОСОБА_7 і просить не позбавляти його волі, та призначив йому із застосуванням положень ст. 69 КК України покарання у виді штрафу, яке в силу статті 51 КК України, посідає перше місце у системі покарань, як найбільш м'яке.
Поряд з цим, призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", згідно яких суд призначає покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину ( класифікації, обставин і способу його вчинення, характеру і тяжкості наслідків), даних про особу винного ( вік, поведінку до вчинення злочину, наявність судимостей і адміністративних стягнень, тощо), та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, і призначив йому покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину внаслідок його м'якості та не є необхідним і достатнім для запобігання вчиненню особою інших злочинів, про що правомірно йдеться у поданій прокурором апеляційній скарзі.
Зокрема, залишено поза увагою той факт, що ОСОБА_7 скоїв ДТП в стані алкогольного сп'яніння, що підвищує суспільну небезпечність вчиненого діяння, в результаті якого потерпілому було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, про що правомірно наголошується і апелянтом.
За вимогами ч. 2 ст. 409 КПК України невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Відповідно до вимог ст. 69 КК України і роз'яснень п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання", призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
При цьому, у кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і впливають на пом'якшення покарання.
Висновки з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Під час розгляду кримінального провадження, як в суді першої, так і апеляційної інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 підтвердив своє щире розкаяння та добровільне в повному об'ємі відшкодування потерпілому майнової і моральної шкоди.
Колегія суддів зазначає, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
А відтак, покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Мета покарання - це те, чого прагне досягти держава, застосовуючи його щодо особи, яка вчинила злочин. Закон чітко визначає такі цілі покарання, як: кара як відплата засудженому за вчинений злочин; виправлення засудженого; запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим; запобігання вчиненню нових злочинів з боку інших осіб.
При призначенні ОСОБА_7 покарання, колегія суддів виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети - кари, виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, і враховує, як фактичну тяжкість вчиненого злочину та його підвищену суспільну небезпеку, так і особуОСОБА_7 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, є членом Добровольчого формування Шацької територіальної громади № 1 і на добровільній основі підписав контракт добровольця теориторіальної оборони з 27.03.2022 року, під час несення служби зарекомендував себе, як відповідальний доброволець, чітко та неупереджено виконує поставлені задачі командира, проявляє ініціативу та наполегливість у виконанні завдань з територіальної оборони, обставини, що пом'якшують покарання - щире розкаяння та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне повне відшкодування завданої шкоди потерпілому, який не має претензій до ОСОБА_7 і просить не позбавляти його волі, молодий вік обвинуваченого, наявність у нього міцних соціальних зв'язків - сім'ї, у якій виховується малолітня дитина - ІНФОРМАЦІЯ_2 , та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Також апеляційний суд бере до уваги той факт, що протягом трьохрічного періоду, який пройшов з моменту ДТП, ОСОБА_7 жодних адміністративних чи кримінальних правопорушень не вчиняв і негативні характеризуючі дані щодо нього відсутні, що, як і вказані вище обставини, не заперечується стороною обвинувачення, і, на думку колегії суддів, в своїй сукупності істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_7 більш м'яке основне покарання, аніж передбачене законом, із застосуванням положень ст. 69 КК України, однак, більш суворе, аніж призначене судом першої інстанції, у виді обмеження волі, що, за шкалою покарань по суворості займає місце за покаранням у виді позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами, яке підлягає відбуванню з моменту приведення вироку до виконання.
Таке покарання, на переконання колії суддів, є співмірним вчиненому протиправному діянню, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.
Керуючись ст.ст. 404-405, 407, 409, 420, ст. 615 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Шацького районного суду Волинської області від 08 грудня 2021 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасувати.
Постановити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, і призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України - один рік обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п'ять років.
В решті вирок суду залишити без змін
Вирок набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду засудженим протягом трьох місяців з дня вручення йому копії судового рішення, а іншими учасниками судового провадження - в цей же строк з дня його проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2