Справа № 420/31487/24
27 листопада 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл.Народна,4, м.Ужгород, 88008), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатом якого позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 29.08.2024 року за № 951050197627 про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50 відсотків щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_3 та здійснювати її виплату з 20 серпня 2024 року довічно, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії;
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 968 грн 96 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення Головного управління ПФУ в Закарпатській області від 29.08.2024 року за № 951050197627 про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем порушено вимоги ст.19 Конституції України та ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що призвело до порушення прав ОСОБА_1 на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника в передбаченому Законом розмірі.
Ухвалою суду від 14 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
Від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву в яких відповідачі не визнають позовні вимоги та просять відмовити в задоволенні позову зазначивши, що базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника, яку, померлий ОСОБА_3 , не отримував. Крім того, питання пенсійного забезпечення членів сім'ї суддів, в тому числі, у випадку втрати годувальника, не врегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 , 1949 року народження, є особою пенсійного віку та отримує пенсію в розмірі 3240 грн., що підтверджується її паспортом та розпорядженням ПФУ від 27.02.2024 року.
З 1967 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про їх шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про його смерть.
ОСОБА_3 був суддею у відставці та за життя отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 88945,74 грн, що підтверджується листом ПФУ від 28.02.2024 року.
Оскільки ОСОБА_1 перебувала на утриманні ОСОБА_3 та отримувала від нього допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування, ОСОБА_1 22.08.2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою, в якій просила призначити їй пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», з 01.04.2021 органами Пенсійного фонду застосовується принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій.
Нова технологія передбачає опрацювання заяв про призначення (перерахунки) пенсій бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
За принципом екстериторіальності вказана заява позивачки від 22.08.2024 розглядалася структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області.
Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 29.08.2024 року за №951050197627 про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відмовлено гр. ОСОБА_1 в переході на втрату годувальника згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
В обґрунтування зазначеного рішення зазначено, що згідно доданих документів до заяви від 22.08.2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримував пенсію або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до пункту першого ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зі змінами) пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці призначається судді який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками-пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Іншого виду пенсії згідно ст.142 цього Закону не передбачено.
Не погодившись з таким рішенням, позивачка оскаржила його до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон №1058-IV) встановлено, що пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до приписів частини 1 статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно ч.1 ст.36 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21.11.2013 року по 21.02.2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV, непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягай пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Згідно ч.1 ст.37 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Відповідно до ч.1 ст.142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Виходячи з системного аналізу положень ч.1 ст.1 Закон № 1058-IV та ч.1 ст.142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання є альтернативою пенсії, що підтверджує однакову правову природи цих виплат.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 у справі №677/2056/14-а.
За змістом ч.2 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
Як вже зазначено судом, частиною 1 статті 37 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Водночас, згідно з ч.1 ст.38 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
З огляду на наведені правові норми позивач має право на отримання довічно пенсії у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50% пенсії (щомісячного грошового утримання судді у відставці) померлого годувальника.
Натомість, заперечуючи право позивача на отримання вказаної пенсії, відповідач посилається на те, що чинним законодавством не передбачено можливості призначення пенсії по втраті годувальника виходячи з розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
В цьому контексті суд зазначає, що розділом X Закону №1402-VIII визначено статус судді у відставці.
Так, як вже зазначалось вище, згідно з ч.1 ст.142 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Водночас частиною другою статті 142 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За змістом частини п'ятої статті 142 Закону № 1402-VIII пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, щомісячне довічне грошове утримання за своєю суттю є регулярною грошовою виплатою у зв'язку із звільненням судді у відставку, яка виплачується територіальними органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
При цьому, суд наголошує на тому, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання зберігається за суддею у відставці і після досягнення пенсійного віку, встановленого Закону № 1058-IV.
Водночас, пенсія також є регулярною щомісячною грошовою виплатою, яка призначається у визначеному державою порядку як захід матеріального забезпечення у зв'язку з настанням певних обставин, зокрема, досягненням особою пенсійного віку, настанням інвалідності, смертю годувальника.
Отже, пенсія за віком та щомісячне довічне грошове утримання судді мають однакову правову природу.
Право позивача на отримання пенсії по втраті годувальника залежно від його доходу на час настання смерті стало залежним від місця роботи годувальника на посаді судді, що призвело до ситуації, в якій позивач виявилась позбавленою права на пенсію по втраті годувальника лише на тій підставі, що годувальник після досягнення пенсійного віку отримував пенсійні виплати не відповідно до Закону №1058-IV, а на підставі Закону №1402-VIII. Така відмінність у ставленні при призначенні пенсії цього виду не може бути визнана виправданою з точки зору об'єктивних та розумних обґрунтувань, оскільки отримувана годувальником сума щомісячного грошового утримання призначена на законних підставах та є регулярною пенсійною виплатою судді у відставці за рахунок державних коштів.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що непрацездатна позивач, будучи особою, яка перебували на утриманні померлого судді у відставці і одержувала від нього допомогу, що була постійним та основним джерелом засобів до існування, має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, передбачену Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.
Так, вирішуючи справу "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (заяви №№ 65731/01 та 65900/01), ЄСПЛ зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статтею 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності "суспільний інтерес"; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою ЄСПЛ не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить "особистий та надмірний тягар" для особи.
У справах "Щокін проти України", заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року, та "Серков проти України", заява № 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року, ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства. Необхідність застосування зазначеного підходу при вирішення соціальних справ, з урахуванням обставин справи та законодавства, що регулює саме ці відносини та у конкретний період часу, підтверджується, зокрема, правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 року у справі №234/8701/1.
Окрім того, суд враховує, що відмова відповідача у призначенні та виплаті позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника фактично зводиться до того, що позивачка є членом сім'ї судді у відставці, який отримував довічне грошове утримання судді, що виключає можливість поширення на позивачку положень Закону №1058-IV, якими врегульовуються питання призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Враховуючи наведене суд вважає необґрунтованими та дискримінаційними доводи відповідача щодо неможливості призначення позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника, виходячи з розміру щомісячного довічного грошового утримання померлого судді у відставці ОСОБА_3 .
Вирішуючи питання про те, з якого часу у позивача виникло зазначене право, суд враховує, що відповідно до п.3 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Разом з тим, приписами абз.2 п.2 ч.3 ст.36 Закону № 1058-IV визначено, що члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відтак, оскільки позивач отримує пенсію за віком, але виявила бажання перейти на інший вид пенсії, а саме пенсію у зв'язку з втратою годувальника, суд доходить висновку, що у цьому випадку підлягають застосуванню ті правові норми, якими врегульовано питання переведення з одного виду пенсії на інший.
Так, відповідно до ч.3 ст.45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Як встановлено судом, 22.08.2024 року позивач звернулась із заявою про переведення на інший вид пенсії, а саме - у зв'язку з втратою годувальника, відповідно до Закону №1058-IV.
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною відмови відповідача у переведенні позивача з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника та зобов'язати відповідача з 22.08.2024 року перевести позивача з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника та з вказаної дати виплачувати позивачу пенсію у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утриманні судді у відставці померлого годувальника ОСОБА_3 , з урахуванням фактично виплачених сум пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно ч.1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл.Народна,4, м.Ужгород, 88008), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 29.08.2024 року за № 951050197627 про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50 відсотків щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_3 та здійснювати її виплату з 20 серпня 2024 року довічно, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл.Народна,4, м.Ужгород, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко