26 листопада 2024 р. № 400/6433/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Брагар В. С. за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмоовго провадження розглянув адміністративну справу
за позовомВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,в
до відповідачаОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3
простягнення 40063,85 грн,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення збитків у розмірі 40063,85 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що військовослужбовець ОСОБА_1 , який з 11.12.2023 року відсутній на військовій службі, однак згідно бухгалтерського обліку військової частини НОМЕР_1 , за грудень 2023 року відповідачу було неправомірно нараховано та виплачено грошове забезпечення в сумі 20999,33 грн. та додаткову винагороду в сумі 19064,52 грн.
Ухвалою суду від 23.09.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження. Ухвала, надіслана на поштову адресу відповідача, але повернулася без вручення адресату. На підставі ч. 1 ст. 126 КАС України ухвала вважається врученою належним чином.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -
ОСОБА_1 згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.09.2022 №258 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду навідник 2 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти військової частини НОМЕР_1 .
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.12.2023 №348 солдат ОСОБА_1 вибув 11.12.2023 року до військової частини НОМЕР_2 (військовий шпиталь) на медичний огляд ВЛК з метою визначення придатності до служби у морській піхоті.
За фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 проведено службове розслідування, за результатами якого складено акт службового розслідування від 29.02.2024 року №1462.
Наказом командира військової частини від 19.01.2024 року №19 солдата ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив місце несення служби 11.12.2023 року.
При цьому, відповідачу з 11.12.2023 року неправомірно нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення.
Згідно бухгалтерського обліку військової частини НОМЕР_1 , за грудень 2023 року відповідачу було неправомірно нараховано та виплачено грошове забезпечення в сумі 20999,33 грн. та додаткову винагороду в сумі 19064,52 грн.
Правовідносини між сторонами регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», та Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 №548-ХІV (надалі Статут).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Як встановлено судом, відповідач є військовослужбовцем Збройних Сил України у складі Військової частини НОМЕР_1 .
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України.
Згідно з статтями 26, 27 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу першого частини 4 ст. 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування га правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (надалі Порядок №260).
Згідно з пунктом 15 розділу І «Загальні положення» Порядку №260, грошове забезпечення не виплачується, серед іншого, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
З огляду на викладе, суд дійшов висновку, що з дня самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини , відповідач втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Водночас, підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків, визначає, Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (надалі Закон №160-IX).
'За приписами пункту 4 статті 1 Закону №160-ІХ, матеріальна відповідальність вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №160-ІХ, пряма дійсна шкода збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №160-ІХ, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Частиною другою статті 3 Закону №160-ІХ передбачено, що умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (стаття 4 Закону №160-ІХ).
Згідно з приписами частини 1 статті 6 Закону №160-ІХ, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі, зокрема виявлення здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій, вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.
Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування (частина 4 статті 10 Закону №160-ІХ).
Згідно частини 1 ст. 12 Закону №160-ІХ, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Згідно з частинами першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що солдат ОСОБА_1 з 11.12.2023 самовільно залишив військову частину.
З огляду на викладене, суд погоджується що відповідач, як недобросовісний набувач фінансового забезпечення, на лікуванні не перебував, вчасно без поважних причин на службу не з'явився, внаслідок чого продовжував отримувати фінансове забезпечення, а тому з 11.12.2023 є недобросовісним набувачем таких виплат.
Як слідує із довідки фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , станом на 10.06.2024 за солдатом ОСОБА_1 рахується заборгованість в сумі 40 063,85 грн.
Суд зазначає, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
На підставі встановленого, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно із частиною другою статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки у цій справі задоволено позов суб'єкта владних повноважень, тому судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору в сумі 3 028,00 грн з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) безпідставно набуті кошти, що підлягають поверненню у сумі 40063,85 гривень (сорок тисяч шістдесят три гривні) 85 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В. С. Брагар