26 листопада 2024 року м. Київ № 320/34940/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови (оформлену листом від 21.05.2024 №20886-19225/Ш-02/8-2600/24) ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 08.01.1987 по 01.06.1992, з 17.07.1995 по 13.09.1999.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 08.01.1987 по 01.06.1992, з 17.07.1995 по 13.09.1999 та перерахувати пенсію починаючи з 25.04.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебуває на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду в місті Києві та отримує пенсію за віком. 25 квітня 2024 року позивач звернувся до Головного управління із заявою щодо зарахування до страхового стажу період трудової діяльності з 08.01.1987 по 01.06.1992 в Українському СО «Союзремплодоовочналадка», а також роботу за період з 17.07.1995 по 13.09.1999 у ЗАТ «Виробниче об'єднання «Ліке». Відповідач листом від 21.05.2024 повідомив про неможливість зарахування до страхового стажу період трудової діяльності оскільки в першому випадку назва підприємства в записі про прийняття на роботу не відповідає назві на печатці, якою завірений запис про звільнення, в другому випадку - в записі про звільнення відсутній підпис та прізвище посадової особи, яким цей запис внесено, а отже записи внесені з порушенням «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58. Вважає вказану відмову протиправною. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на відсутність правових підстав для перерахунку. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 24 листопада 1998 року Шевченківським РВ ГУ МВС України в м. Києві.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком.
Позивач 25 квітня 2024 року звернувся до відповідача із заявою, у якій просив провести перерахунок зарахувавши до страхового стажу періоди його роботи з 08.01.1987 по 01.06.1992, з 17.07.1995 по 13.09.1999.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 21 травня 2024 року №20886-19225/Ш-02/8-2600/4 відмовлено позивачу у здійсненні такого перерахунку із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи позивача з 08.01.1987 по 01.06.1992, з 17.07.1995 по 13.09.1999.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо не проведення перерахунку пенсії та не зарахуванням до страхового стажу періодів його роботи з 08.01.1987 по 01.06.1992, з 17.07.1995 по 13.09.1999, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За приписами частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Закон №1788-XII відповідно д Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно зі статтею 1 Закону №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IVстраховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Наведене кореспондується положенням частини другої статті 24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Стаття 45 Закону №1058-IV визначає серед іншого, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
В свою чергу, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Стаття 44 Закону №1058-IV визначає порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, а саме: призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Пенсія призначається з дня звернення за пенсією крім випадків зазначених у статті 45 Закону №1058-IV.
Порядок підтвердження стажу роботи регламентований статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788).
Статтею 62 Закону № 1788 установлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок № 637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Порядок №637 окремо визначає особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників.
За приписами пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що основним документом, який підтверджує стаж є трудова книжка і лише за відсутності необхідних записів або в разі якщо записи в трудовій книжці є неточними чи неправильними виникає необхідність у підтвердженні періодів роботи уточнюючими довідками.
Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача містяться відомості щодо його роботу з 08.01.1987 по 01.06.1992 в Українському СО «Союзремплодоовочналадка», а також з 17.07.1995 по 13.09.1999 у ЗАТ «Виробниче об'єднання «Ліке». Вказані періоди не були зараховані за страхового стажу, оскільки назва підприємства (Українське СО «Союзремплодоовочналадка») в записі про прийняття на роботу не відповідає назві на печатці, якою завірений запис про звільнення, в другому випадку - в записі про звільнення відсутній підпис та прізвище посадової особи, яким цей запис внесено.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 від 29.07.1993 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних даних покладено на уповноважений ним орган, тобто на підприємство де працював позивач.
Поряд із цим суд зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17.
За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про період роботи на підприємствах на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є уповноважений орган.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, суд враховує відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо коректності заповнення записів у його трудовій книжці та спірного періоду, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на особу, а на уповноважених осіб, тому це не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком.
Також відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював у спірний період на вказаному підприємстві, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно спірного періоду зроблені з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до страхового стажу, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Водночас, суд зауважує, що на підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (діючого на час вчинення спірних правовідносин), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок №22-1), при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Суд зауважує, що відповідачем не надано суду доказів проведення ним перевірки відомостей, поданих для обчислення пенсії з первинними документами.
При цьому суд критично оцінює неврахування страхового стажу позивача посилаючись на те, що в трудовій книжці відбиток печатки іншого підприємства на підписі відповідальної посадової особи, оскільки працівник не може відповідати за правильність і повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві. У свою чергу неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення повинні бути виконані чітко, акуратно, відповідними чорнилами. Запис у трудовій книжці про звільнення завіряється печаткою і підписом. Записи повинні відповідати оригіналам наказів або розпоряджень та мати чітке формулювання чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт Кодексу законів про працю.
При прийнятті документів для призначення пенсії органом Пенсійного фонду звертається особлива увага як на записи періодів роботи, так і на підстави їх проведення, тобто наявність номерів наказів, дат їх видачі. Крім цього, до уваги береться правильність записів прізвища, ім'я та по батькові й їхня подальша зміна. Якщо в трудовій книжці є виправлення, то вони мають бути завіреними в установленому порядку. Відсутність номера та дати видачі наказу про прийняття (звільнення) з роботи, переведення на іншу роботу (особливо це стосується посад, які дають право на пільгову пенсію) або ж виправлення в цих записах, проведених в невстановленому порядку, є підставою для відмови в зарахуванні відповідних періодів до стажу.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Пенсійний фонд не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Суд зазначає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на працівників та керівників підприємств. Той факт, що в трудовій книжці відсутній підпис та прізвище посадової особи, яким цей запис внесено, жодним чином не тягне за собою недійсності записів про роботу у відповідний період, що містяться в трудовій книжці.
Водночас, як вже зазначалося судом, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.
Твердження відповідача про наявність виправлень не можуть спростовувати факт наявності у позивача страхового стажу у спірний період та спростовувати сплату на його користь страхових внесків.
Також в матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача за такий період роботи як і відсутні докази на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
Водночас позивачем надані листи з Державного архіву м. Києва від 02.01.2024 №068-068/24-1640-6, Соломянської районної в м. Києві державної адміністрації від 08.12.2023 №108-108/ЕЛ/Ш-1525-3318, Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 15.02.2024 №100-1973 щодо відсутності архівних відомостей відносно Українського СО «Союзремплодоовочналадка» та ЗАТ «Виробниче об'єднання «Ліке».
Встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що спірні періоди страхового стажу позивача підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці, наслідком чого є обов'язок їх зарахування до страхового стажу позивача.
Дослідивши копію трудової книжки позивача, суд звертає увагу, що вона містить відомості про роботу в періоди з 08.01.1987 по 01.06.1992, з 17.07.1995 по 13.09.1999 щодо підприємств на яких працював позивач.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо вказаних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано.
Враховуючи вище викладене, а також те, що трудовою книжкою позивача підтверджено відповідні періоди роботи позивача, суд приходить до висновку, що відповідач повинен зарахувати вказані періоди до страхового стажу позивача.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 969 грн, згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено.
Оскільки спір виник внаслідок протиправних дій відповідача, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 969 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в м. Києві.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити повіністю.
Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 08.01.1987 по 01.06.1992, з 17.07.1995 по 13.09.1999.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 08.01.1987 по 01.06.1992, з 17.07.1995 по 13.09.1999 та перерахувати пенсію, починаючи з 25.04.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 969 (дев'ятсот шістдесят дев'ять) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.