26 листопада 2024 року 320/20473/24
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуюча суддя - Колеснікова І.С., судді Головенко О.Д. та Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним пункту 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 )далі також - ОСОБА_1 , позивач) із позовом до Кабінету Міністрів України (далі - Уряд, КМУ, відповідач), в якому просить суд визнати протиправним і нечинним пункт 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №724 від 25.08.2010).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2023 відкрито провадження та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про відсутність правових підстав для прийняття оскаржуваного акта з огляду на відсутність у відповідача відповідних визначених законом повноважень. Вказує, що оскаржуваний пункт суперечить нормам Закону України «Про статус народного депутата України» та відповідно обмежує повноваження народних депутатів України, зокрема позивача.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки у межах спірних правовідносин він діяв у чіткій відповідності до вимог закону.
Такі доводи були заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.
Відповідачем надані суду заперечення на відповідь на відзив, в яких він висловив незгоду з позицією позивача.
Заслухавши у судовому засіданні 28.08.2024 позиції присутніх представників учасників справи (позивача та відповідача), дослідивши наявні у справі докази, судом, за згодою учасників справи, вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою КМУ від 27.01.1995 № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України.
Постановою КМУ № 69 від 27.01.2023 вказані Правила доповнено пунктом 2-14 такого змісту:
«У разі введення в Україні воєнного стану члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники та заступники, Державний секретар Кабінету Міністрів України, його перший заступник та заступники, Керівник Апарату Верховної Ради України, його перший заступник та заступники, державні секретарі міністерств, Керівник Офісу Президента України та його заступники, керівники інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, та їх заступники, Голова Служби безпеки, його перший заступник та заступники, Голова та члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Голова та члени Рахункової палати, Голова та члени Центральної виборчої комісії, голови та члени інших державних колегіальних органів, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступники, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступники, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступники, голови місцевих держадміністрацій, їх перші заступники та заступники, судді Конституційного Суду України, судді, прокурори, керівники інших державних органів та їх заступники, депутати місцевих рад, а також керівники структурних підрозділів державних органів та органів місцевого самоврядування і працівники, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, керівники державних унітарних підприємств та їх заступники, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження.
Пропуск через державний кордон жінки (у тому числі тієї, яка є усиновлювачем, опікуном, піклувальником, однією з прийомних батьків або однією з батьків-вихователів) та/або чоловіка, який є одиноким батьком, одиноким усиновлювачем або опікуном, піклувальником, прийомним батьком чи батьком-вихователем (за умови, що він не перебуває у шлюбі та самостійно виховує та утримує дитину без участі матері), із числа зазначених у цьому пункті осіб, які мають або виховують дитину/дітей віком до 18 років, під час їх виїзду за межі України з метою відвідування таких дітей, які перебувають за межами України, або для супроводження таких дітей для виїзду за межі України здійснюється уповноваженими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних підтвердних документів.».
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
24.02.2022 Указом Президента України за № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено:
« 1. Ввести в Україні воєнний стан із 05 години ЗО хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
2. Військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування запроваджувати і здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
3. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
4. Кабінету Міністрів України невідкладно:
1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні;
2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
5. Державній службі України з надзвичайних ситуацій невідкладно разом з обласними, Київською міською державними адміністраціями, іншими державними органами, установами, підприємствами, організаціями всіх форм власності привести єдину державну систему цивільного захисту, її функціональні та територіальні підсистеми у готовність до виконання завдань за призначенням в особливий період.
6. Обласним, Київській міській державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування утворити ради оборони та забезпечити сприяння військовому командуванню у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану.
7. Міністерству закордонних справ України забезпечити інформування в установленому порядку Генерального секретаря ООН та офіційних осіб іноземних держав про введення в Україні воєнного стану, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.
8. Цей Указ набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні.».
Згідно Закону України 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», яким відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Верховна Рада України постановила затвердити Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні.
В подальшому термін дії воєнного стану неодноразово продовжувався, та діяв як на момент спірних правовідносин, так і на момент вирішення спору по даній справі.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Таким чином, правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, Закон України «Про правовий режим воєнного стану» та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні, затверджений Верховною Радою України, який неодноразово продовжувався до сьогоднішнього дня.
Відтак, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, в тому числі і передбачені статтею 33 Конституції України.
У зв'язку з цим, 28.02.2022 постійне представництво України в ООН надіслало Генеральному секретарю ООН нотифікацію, що містила роз'яснення обсягу застосування таких обмежень. У цьому документі представники держави перелічили права людини і громадянина з посиланням на Конституцію України, Міжнародний пакт про громадські та політичні права та Конвенцію про захист прав людини і основоположник свобод, які можуть бути обмежені на період дії воєнного стану, де, серед інших прав, вказане право на вільне пересування (у тому числі за межі держави), право на приватне і особисте життя, право на освіту тощо. Нотифікацію аналогічного змісту 02.03.2022 направлено Генеральному секретарю Ради Європи.
Відповідно до пункту 18 частини 1, частини 3 статті 106 Конституції України Президент України очолює Раду національної безпеки і оборони України. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Відповідно до частин 1 - 2, 7, 8 статті 107 Конституції України Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України. Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» функціями Ради національної безпеки і оборони України є координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» відповідно до функцій, визначених Конституцією України, цим Законом та іншими законами, Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
За приписами частин першої, третьої та четвертої статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» рішення Ради національної безпеки і оборони України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України, введені в дію указами Президента України, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади.
Таким чином, Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, який координує та здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного стану. Рішення цієї Ради, введені в дію указами Президента України, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади.
На підставі вказаних повноважень Указом Президента України від 23.01.2023 № 27/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 січня 2023 року «Про деякі питання щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану» введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 січня 2023 року «Про деякі питання щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану», яким вирішено:
1. Кабінету Міністрів України у п'ятиденний строк внести зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 року №67, передбачивши для членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів, керівників нейтральних органів виконавчої влади, їх перших заступників та заступників, Керівника Офісу Президента України та його заступників, керівників інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, та їх заступників, Голови Служби безпеки України, його першого заступника та заступників, Голови та членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голови та членів Рахункової палати, Голови та членів Центральної виборчої комісії, голів та членів інших державних колегіальних органів. Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, його перших заступників та заступників, народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників, Голови Національного банку України, його першого заступника та заступників, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіки Крим та його заступників, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, суддів Конституційного Суду України, суддів, прокурорів, керівників інших державних органів та їх заступників, а також керівників структурних підрозділів державних органів, працівників, заброньованих на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, можливість виїзду за межі України виключно у службові відрядження.
2. Службі безпеки України вжити заходів щодо перевірки законності рішень Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, обласних, Київської міської військових адміністрацій про виїзд за межі України громадян України, у тому числі на транспортних засобах, а також законності та обґрунтованості внесення відповідних відомостей до інформаційної системи «Шлях».
3. Головнокомандувачу Збройних Сил України забезпечити неухильне дотримання органами військового управління, військовим командуванням вимог законодавства при вирішенні питань щодо перетину державного кордону України.».
Частиною 1 статті 113 Конституції України норми якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Частиною 3 статті 113 Конституції України, норми якої узгоджуються із частиною 1 статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», встановлено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Статтею 116 Конституції України, зокрема, передбачено, що Кабінет Міністрів України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 117 Конституції України, якій кореспондує частина 1 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.
Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності (частина 1 статті 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).
Відтак, Уряд наділений повноваженнями на прийняття постанов та розпоряджень на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, вказане рішення, введене в дію указом Президента України від 23.01.2023 № 27/2023, є обов'язковими до виконання Кабінетом Міністрів України.
Частиною 2 статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» врегульовано порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначено випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлено порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Статтею 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
На виконання вказаної норми Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» Урядом України прийнято постанову від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», якою затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України.
В подальшому, як зазначалось вище, на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23.01.2023 «Про деякі питання щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану», уведеного в дію Указом Президента України від 23.01.2023 № 27/2023, у Постанову № 57 внесено зміни, якими зокрема, доповнено пунктом 2-14.
Відтак, вказані положення прийняті у відповідності до статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23.01.2023 «Про деякі питання щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану», уведеного в дію Указом Президента України від 23.01.2023 № 27/2023.
Суд звертає увагу на те, що вказаний Указ від 23.01.2023 № 27/2023 був предметом розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 , проте ухвалою Верховного Суду від 17.06.2024 по справі № 990/324/23, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2024, відповідне судове провадження було закрите, оскільки такий Указ не випливає на конкретні права позивача.
Щодо доводів позивача про обмеження повноважень народних депутатів України на підставі оскаржуваних положень, суд зазначає таке.
Згідно частини другої статті 26 Закону України «Про статус народного депутата України» повноваження народного депутата та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені в умовах воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.
Як вбачається з розуміння зазначеної норми, законодавцем у вказаному законодавчому акті мова йде про:
- повноваження народного депутата, та
- конституційні права та свободи народного депутата, які не можуть бути обмежені в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Відповідно до статті 86 Конституції України народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Крім того, за положеннями статті 93 Конституції України народним депутатам, зокрема, належить право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України.
Також загальні права та обов'язки/повноваження народного депутата України визначені Розділом II - III Закону України «Про статус народного депутата України».
При цьому у Рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2003 № 12-рп/2003 зазначено, що здійснення народними депутатами України своїх повноважень спрямоване передусім на реалізацію компетенції парламенту шляхом їх спільної діяльності на пленарних засіданнях Верховної Ради України. Така діяльність забезпечується правовими гарантіями від неправомірних дій та бездіяльності з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій тощо.
Водночас, серед наведених норм права, що визначають повноваження/права народних депутатів України відсутні положення, які встановлюють, що до повноважень народного депутата України належать повноваження/право щодо вільного перетину державного кордону України без наявності відповідного розпорядження відповідних посадових осіб Верховної Ради України.
А тому, є безпідставним твердження позивача про те, що оскаржувані положення Постанови № 57 порушують Конституційні права і свободи народних депутатів України, оскільки такі не забороняють народним депутатам України здійснювати свої повноваження, що визначені Конституцією України та законами України.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
При цьому, Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, однак це не означає, що такі обмеження до певної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які є спеціальними для цього періоду.
Так, приписи частини 2 статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» надають підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні правил перетину державного кордону заходи воєнного стану, запроваджені Законами України «Про правовий режим воєнного стану».
Аналогічний правовий висновок наведений Верховним Судом у постановах від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 27.09.2023 у справі №380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22, від 26.10,2023 у справі № 260/3951/22.
Частиною 8 статті 33 Закону України «Про статус народного депутата України» визначено, що народному депутату на строк виконання депутатських повноважень видається дипломатичний паспорт. Народний депутат, який від'їздить у відрядження за межі України за погодженням з Головою Верховної Ради України, його Першим заступником або заступником, після повернення подає Голові Верховної Ради України протягом тижня звіт про відрядження з висновками про одержану інформацію, проведену роботу та її користь для України.
Так, особливості виїзду народних депутатів України у службові відрядження визначено Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» пунктом 15 частини 1 статті 78 якого визначено, що Голова Верховної Ради України на виконання повноважень, визначених Конституцією України видає розпорядження з питань відрядження народних депутатів, посадових осіб Верховної Ради і підписує відповідні документи.
Відтак, норми Законів України «Про статус народного депутата України» та «Про Регламент Верховної Ради України» встановлюють, що народний депутат України може від'їздити у відрядження за межі України за погодженням з Головою Верховної Ради України, його Першим заступником або заступником та за наявності відповідного розпорядження з питань відрядження народних депутатів.
При цьому, оскаржувані положення є фактично правилом, що відображає зміст положень Законів України «Про статус народного депутата України» та «Про Регламент Верховної Ради України» та не направлені на обмеження повноважень народних депутатів України.
Відповідно, Урядом України прийнято оскаржувані положення, що узгоджуються із нормами вказаних законів, а тому твердження позивача, що такі суперечать акту вищої юридичної сили, є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо доводів позивача про невідповідність оскаожуваних положень нормам Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадянам України», суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
При цьому, Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, однак це не означає, що такі обмеження до певної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які є спеціальними для цього періоду.
Так, приписи частини 2 статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» надають підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні правил перетину державного кордону заходи воєнного стану, запроваджені Законами України «Про правовий режим воєнного стану».
Аналогічний правовий висновок наведений Верховним Судом у постановах від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 27.09.2023 у справі №380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3951/22.
Закон України «Про правовий режим воєнного стану» є спеціальним законодавчим актом по відношенню до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадянам України» та врегульовує правовідносини щодо виїзду громадян під час правового режиму воєнного стану, про вказане також вказує і пункт 6 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», про який зазначає позивач, адже одним із заходів правового режиму воєнного стану є встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду та обмеження свободи пересування громадян.
Відтак, визначення Урядом на підставі Указу Президента України від 27.01.1995 №57 особливостей перетину державного кордону для певних категорій осіб та закріплення їх у оскаржуваній частині постанови Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995, повністю узгоджується з положеннями чинного законодавства.
Беручи до уваги наведене у сукупності, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Кабінету Міністрів України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2) про визнання протиправним та нечинним пункту 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий - суддя Колеснікова І.С.
Судді: Головенко О.Д.
Перепелиця А.М.