про відмову у відкритті провадження у справі
26 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/22935/24
категорія 112010203
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Гурін Д.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів,
встановив:
21.11.2024 до Житомирського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом, в якому просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо застосування у правовідносинах з визначення ОСОБА_1 , як непрацюючому та проживаючому на території радіоактивного забруднення пенсіонеру підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам взятим у виді величини для обчислення виплат за рішеннями суду, передбаченої ч.2 ст.8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» протиправними;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 недоотриману частину додаткової пенсії, як непрацюючому та проживаючому на радіоактивно забрудненій території пенсіонеру, передбачену ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, як величини оплати праці за період з 01.09.2024 по 31.10.2024, яка з урахуванням попередньо виплачених сум такої додаткової пенсії становить у розмірі 25600 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що питання права на отримання додаткової пенсії у відповідному розмірі вважається вирішеним, зокрема у справі №240/9696/19, а цей позов не є спором щодо розміру підвищення до пенсії, а спором щодо правомірності застосування у правовідносинах виду мінімальної заробітної плати. Позов не спрямований на забезпечення виконання судового рішення у справі №240/9696/19, оскільки на момент постановлення у вказаній справі судом рішення такого виду мінімальної заробітної плати, як величини для обчислення виплат за рішеннями суду не існувало, такий вид мінімальної заробітної плати не був предметом судового розгляду, при ухвалені судового рішення відповідними положеннями закону суд не керувався, вони не охоплюється судовим рішенням і їм не може бути надана належна право оцінка, в тому числі у рамках передбаченого адміністративним судочинством судового контролю. Предметом спору за цим позовом є правомірність правозастосування у правовідносинах щодо визначення, як непрацюючому пенсіонеру проживаючому на території радіоактивного забруднення, передбаченої ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткової пенсії у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, як нового виду величини для обчислення виплат за рішеннями суду, передбаченого частиною 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік». При цьому, позов пред'являється у зв'язку з тим, що застосування відповідачем нового правозастосування, визначеного положеннями частини 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», а не інших, передбачених спеціальним законом, положень, обумовило виникнення нових не охоплених та таких, що не були предметом судового розгляду у справі №240/9696/19 спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї документами, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження у цій справі слід відмовити, з таких мотивів та підстав.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Таким чином, предметом судового розгляду в адміністративному судочинстві є публічно-правовий спір, який вирішується в порядку позовного провадження.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі 240/9696/19, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
На виконання вказаного судового рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, керуючись положеннями Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», з січня 2024 року проводить нарахування та виплату такої доплати в іншому розмірі, ніж визначено рішенням суду.
Суд вказує, предметом поданої ОСОБА_1 позовної заяви є правовідносини між сторонами щодо неналежного виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі 240/9696/19, а не новий публічно-правовий спір, який виник між сторонами, а не новий публічно-правовий спір, який виник між сторонами, як стверджує позивач, зазначаючи, що предметом спору є правомірність правозастосування у правовідносинах щодо нарахування та виплати як непрацюючому пенсіонеру додаткової пенсії у розмірі визначеному частиною 2 статі 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік».
На підтвердження викладеного також свідчить формулювання частини 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», в якій зазначений розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат саме за рішеннями суду.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, відповідач зобов'язаний виконати судове рішення, яке набрало законної сили, в межах покладених на нього цим рішенням зобов'язань.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Відтак, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Обов'язкове виконання судових рішень забезпечується, в першу чергу, через примусове їх виконання відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»). При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень. Разом з тим, суд зауважує, що в основу ефективності правосуддя покладається також і здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.
Рішення суду, яке набуло законної сили, має бути виконане. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили, суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративній справі, врегульовані розділом ІV Кодексу адміністративного судочинства України, яким не передбачено можливості вирішення в порядку позовного провадження вимог особи позивача, що випливають з обставин невиконання або неналежного виконання судового рішення відповідачем.
З метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, визначеному статтями 382 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судовий контроль це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню судового рішення та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно з приписами частини 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, нормами процесуального закону встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для зобов'язання відповідача належним чином виконати рішення суду. У разі невиконання судового рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу щодо відповідача суб'єкта владних повноважень. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
З огляду на вище наведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право звернутися до суду в порядку статті 382 чи 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас ОСОБА_1 , звертаючись із цим позовом до суду, фактично, ініціювала нове позовне провадження, предметом якого є спонукання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до виконання судового рішення у справі №240/9696/19, що не передбачено нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зауважує, що наявність в Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому статтею 382 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №295/13613/16-а.
У цьому випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між ОСОБА_1 та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області нового спору. Наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення, оскільки орган Пенсійного фонду змінив розмір доплати на підставі вже існуючого рішення.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
За наведених обставин, суд відмовляє у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , оскільки спір у цій справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що уже були предметом розгляду у справі №240/9696/19 та пов'язаний з виконанням вказаного судового рішення.
Подібна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 22.08.2024 у справі №240/8515/24 та від 23.09.2024 у справі №240/9801/24.
Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Д.М. Гурін