Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 листопада 2024 року Справа№200/6140/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голуб В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 03.08.2024 № 224, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 03.08.2024 № 224, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 21.05.2023 вона проходила військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби позивачка була направлена до Гарнізонної військово-лікарської комісії № 2 при Клініці амбулаторно-поліклінічної допомоги Військово-медичного клінічного центру Південного регіону. Відповідно до довідки Гарнізонної ВЛК від 13.08.2024 № 942 позивачці 13.08.2024 було завершено медичне обстеження та винесено рішення про необхідність подальшого лікування. Однак відповідач наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 03.08.2024 № 224 звільнив позивачку з військової служби та виключив зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . На переконання позивачки, відповідач звільнив її, проігнорувавши потребу ОСОБА_1 в лікуванні та під час проходження ВЛК, тобто фактичній відсутності в військовій частині під час перебування в лікувальних закладах.
Позивачка зазначає, що в рапорті на звільнення вона зазначила необхідність медичного огляду, та крім того, саме направлення позивачки на ВЛК може рахуватися як відсутність бажання бути звільненою зі служби у зв'язку з досягненням граничного віку без проходження військово-лікарської комісії. На переконання ОСОБА_1 , своїми діями, які полягають у звільненні її до завершення проходження військово-лікарської комісії, відповідач позбавив її можливості обрати найбільш прийнятний варіант звільнення з військової служби, а також можливості проходження лікування під час проходження служби.
З огляду на зазначене, позивачка просить суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 03.08.2024 № 224, яким звільнено ОСОБА_1 з військової служби у відставку відповідно до пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «а» (за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі);
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 на військовій службі на посаді начальника ремонтної майстерні речового майна відділення забезпечення речовим майном військової частини НОМЕР_1 ;
- встановити розмір та стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 03.08.2024 по день прийняття рішення;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 направити ОСОБА_1 на лікування до ДУ «Інститут очних хвороб та тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України».
Відповідач позов не визнав. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначив, що позивачкою було пройдено військово-лікарську комісію пізніше ніж за чотири місяці до досягнення граничного віку перебування на військовій службі, що суперечить приписам п. 12.6 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170.
Поряд з цим, позивачкою до відділення персоналу та стройового штабу військової частини НОМЕР_1 був наданий рапорт на звільнення від 17.07.2024 вн. № 3823 з військової служби у зв'язку із досягненням граничного віку перебування на військовій службі, в якому будь-яких відомостей про бажання позивачки проходити військово-лікарську комісію не містилось. Отже, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.07.2024 № 27-РС (по особовому складу) позивачку було звільнено з військової служби на підставі підпункту “а» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі). Відповідач також зауважує, що наразі у позивачки також немає права на звільнення зі служби за станом здоров'я, оскільки до суду не надано доказів непридатності ОСОБА_1 до військової служби.
Крім того, відповідач вважає, що позовна вимога про зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 направити позивачку на лікування не відноситься до предмету справи та безпідставно викладена у адміністративному позові. Так, відповідно до статті 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора). Таким чином, направлення військовослужбовця на стаціонарне лікування до медичного закладу не є обов'язком командира військової частини.
Враховуючи вищевикладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 09 вересня 2024 року Донецький окружний адміністративний суд задовольнив клопотання представника позивачки про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 03.08.2024 № 224, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та зобов'язання вчинити певні дії, та відкрив провадження по справі № 200/6140/24. Розгляд адміністративної справи суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою від 25 листопада 2024 року суд поновив відповідачу строк на подання відзиву на адміністративний позов та прийняв його до розгляду.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Разом з тим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Станом на день винесення рішення у справі воєнний стан продовжено.
З огляду на введення на території України воєнного стану, справа розглянута судом протягом розумного строку.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, суд встановив наступне.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 21.05.2023 проходила військову службу в військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.08.2024 № 224 позивачку, звільнену наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.07.2024 № 27-РС (по особовому складу), звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на підставі підпункту “а» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі).
Суд зазначає, що відповідно до довідки гарнізонної військово-лікарської комісії № 2 клініки амбулаторно-поліклінічної допомоги військово-медичного клінічного центру південного регіону Міністерства оборони України від 13 серпня 2024 року № 942 позивачці 13.08.2024 проведено медичний огляд ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): ламелярний розрив сітківки лівого ока та рекомендовано подальше лікування у Державній установі «Інститут очних хвороб та тканинної терапії ім. В. П. Філатова Національної академії медичних наук України».
Позивачка, вважаючи, що її протиправно звільнено зі служби до завершення проходження військово-лікарської комісії, що позбавило її права обрати найбільш прийнятний для неї варіант звільнення з військової служби, а також можливості проходження лікування під час проходження служби, звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, ст. 55 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За змістом ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також засади проходження в Україні військової служби передбачені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 3 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За змістом ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Не є спірним питанням по даній справі та підтверджується матеріалами справи, що позивачка проходила військову службу за контрактом.
В свою чергу, ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я:
на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
В свою чергу пунктом 7 частини 1 статті 22 Закону № 2232-ХІІ встановлено граничний вік перебування на військовій службі: для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду, з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу до 60 років.
Так, зі змісту спірного наказу вбачається, що ОСОБА_1 звільнено зі служби у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на військовій службі (60 років) на підставі її рапорту.
В свою чергу, порядок звільнення зі служби регламентований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153).
Зі змісту вказаного Положення № 1153 вбачається, що військовослужбовці протягом 12 місяців до досягнення граничного віку перебування їх на військовій службі направляються для визначення ступеня придатності до військової служби за станом здоров'я на обстеження до військово-лікарської комісії, висновки якої враховуються під час визначення підстав звільнення з військової служби. Військовослужбовці, про залишення яких на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі рішення не прийнято, підлягають звільненню з військової служби на підставі документів, визначених Міністерством оборони України.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби на підставах, передбачених пунктами "г", "ґ", "е" частини третьої, підпунктами "ґ", "д", "е" пункту 1, підпунктом "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "д", "е", "є", "з", "и" та "о" пункту 1, підпунктами "д" - "з" та "м" пункту 2, підпунктом "в" пункту 3 частини п'ятої, підпунктами "д" - "ж" пункту 1, підпунктами "ґ" - "є" пункту 2, підпунктом "в" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, не направляються на обстеження військово-лікарською комісією і не підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я. Після звільнення військовослужбовців з військової служби територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, де вони будуть взяті на військовий облік, направляє їх для проходження медичного обстеження з метою визначення придатності до військової служби.
Військовослужбовці за їх бажанням можуть не направлятися на обстеження військово-лікарською комісією в разі звільнення:
у зв'язку із закінченням строку контракту;
за власним бажанням;
за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
через сімейні обставини або з інших поважних причин;
з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період;
з військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Суд зазначає, що позивачка не оскаржує ненадання їй направлення на військово-лікарську комісію, а тому остання мала 12 місяців до досягнення граничного віку перебування її на військовій службі для проходження військово-лікарської комісії. Втім, вказаним правом вона не скористалась, оскільки огляд комісією був проведений вже після досягнення нею граничного віку та після звільнення зі служби, а саме 13 серпня 2024 року.
Доказів того, що саме до звільнення зі служби позивачка проходила військово-лікарську комісію, позивачкою до суду не надано.
Суд погоджується з доводами відповідача відносно того, що позивачка, станом на досягнення нею 60 років, не мала права на звільнення з підстав, передбачених підпунктом “б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), адже доказів наявності висновку про непридатність до військової служби до суду, як і до відповідача нею не було надано.
З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно виніс наказ від 03.08.2024 № 224, яким звільнено ОСОБА_1 з військової служби у відставку відповідно до підпункту «а» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-ХІІ за (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі), а отже позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Поряд з цим, суд зауважує, що позовні вимоги про поновлення на військовій службі та стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню, адже є похідними від визнання протиправним та скасування спірного наказу.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 направити на лікування, суд зазначає наступне.
Так, згідно з п. 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).
Отже, враховуючи, що командир військової частини не наділений повноваженнями щодо видачі направлень на лікування, вказані вимоги також не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 03.08.2024 № 224, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та зобов'язання вчинити певні дії, задоволенню не підлягає.
Судові витрати не підлягає розподілу, адже у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 139, 244-250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу від 03.08.2024 № 224, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 26 листопада 2024 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб