Провадження № 2/641/2830/2024 Справа № 641/6576/24
26 листопада 2024 року м. Харків
Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Ященко С.О.,
за участю секретаря судового засідання Чабанової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 641/6576/24
позивач: ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал"
відповідач: ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" за допомогою системи "Електронний суд" звернулось до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 97486397000 від 14.03.2021 року в розмірі 59687,49 грн., та судові витрати.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 14.03.2021 року між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1 , відповідно до умов якого ОСОБА_1 надається кредит в розмірі 86591 грн. на споживчі цілі та 450 гривень на оплату комісії за надання довідок про стан розрахунків за кредитним договором. Сторони погодили строк повернення кредитних коштів до 14.03.2023 року та річну відсоткову ставку в розмірі 60%.
У порушення умов кредитного договору № 97486397000 від 14.03.2021 року про належне, повне і своєчасне виконання зобов'язань, ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, не сплачує щомісячні платежі, в результаті чого станом на 24.09.2024 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 59687,49 грн., а саме: 25917 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 33770,49 грн. - заборгованість за комісією.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25.09.2024 року відкрито провадження по справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
У судове засідання представник позивача не з'явився. Надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Також зазначив, у разі неявки в судове засідання відповідача на підставі ст. 280 ЦПК України не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку шляхом направлення судової повістки на адресу зареєстрованого місця проживання, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.
У відповідності до приписів ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.
З матеріалів справи судом встановлено, що 14.03.2021 року між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1 , відповідно до умов якого ОСОБА_1 надається кредит в розмірі 86591 грн. на споживчі цілі та 450 гривень на оплату комісії за надання довідок про стан розрахунків за кредитним договором. Сторони погодили строк повернення кредитних коштів до 14.03.2023 року та річну відсоткову ставку в розмірі 60%.
З копії розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви встановлено, що станом на 24.09.2024 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 59687,49 грн., а саме: 25917 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 33770,49 грн. - заборгованість по комісії.
З копії договору факторингу № 266 від 15.04.2024 року встановлено, що АТ "Укрсиббанк" відступило на користь ТОВ "ФК "Кредит Капітал" право вимоги за кредитним договором № 97486397000 від 14.03.2021 року.
Наявність заборгованості за кредитним договором зумовила звернення ТОВ "ФК "Кредит Капітал" до суду за захистом своїх прав, спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:
«31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
31.15. Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що «згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 14.03.2021 року укладено кредитний договір № 97486397000, банк умови кредитного договору виконав належним чином, надавши відповідачеві кредит у розмірі 86591 грн. Однак, відповідач ОСОБА_1 належним чином свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування коштами не виконував, у визначені договором строки погашення заборгованості тілом кредиту у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого у відповідача перед позивачем станом на 24.09.2024 року склалась заборгованість, а саме: 25917 грн. - заборгованість за тілом кредиту.
Приймаючи до уваги порушення відповідачем зобов'язання за кредитним договором в частині повернення суми кредиту, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 25917 грн. заборгованості за тілом кредиту.
Відносно пред'явленої до стягнення заборгованості за комісією у розмірі 33770,49 грн. суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», який діяв на час укладення спірного кредитного договору, після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відтак, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п. 3.12 кредитного договору позичальник сплачує Банку комісії відповідно до умов цього Договору та Додатків до Договору. Зі змісту Додатку № 1, який містить підпис відповідача, вбачається, що сторони погодили щомісячну комісію за управління кредитом, а саме: 3% від суми наданого кредиту (включається до суми ануїтетного платежу) починаючи з 17.05.2022 року; комісія за надання послуг по управлінню кредитом при отриманні (встановлені) і використані кредиту (разова), а саме: 0% річних від суми кредиту наданого на споживчі цілі; комісія за надання довідок про стан розрахунків за кредитними зобов'язаннями за Договором (разова), а саме 450 грн.; комісія за надання послуг з управління кредитом при використанні кредиту при прострочення сплати чергового платежу - до 500 гривень, комісія сплачується при прострочення чергових платежів, банк має право не застосовувати цю комісію або застосовувати не в повному обсязі, про що банк повідомляє клієнтів шляхом оголошення на сайті банку»; «комісія за управління кредитом при здійсненні переплати за ініціативою позичальника - не більше 10 гривень у випадку переплати останнього ануїтетного платежу».
Зі змісту позовної заяви та розрахунку розміру комісії, наданих до суду, неможливо встановити яка саме комісія (її вид), за який період та у зв'язку з чим нараховувалась відповідачу. Крім того, з наданих до суду доказів неможливо встановити, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту у випадку прострочення ним сплати чергових платежів, адже відповідальність за прострочення виконання зобов'язання визначена у ст. 625 ЦК України, тоді як з відповідними вимогами позивач до суду не звертався.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення комісії в розмірі 33770,49 грн. необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що частка задоволених позовних вимог складає 43,42%, витрати зі сплати судового збору у розмірі 1051,81 грн. (2422,40грн.*43,42/100) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 4, 10-13, 76-81, 263-265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" заборгованість за кредитним договором № 97486397000 від 14.03.2021 року станом на 24.09.2024 року у розмірі 25917 грн. 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1051 грн. 81 коп., а всього 26968 (двадцять шість тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 81 коп.
В решті позову відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (адреса місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28, м. Львів, код ЄДРПОУ 35234236).
Відповідач: ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Повний текст рішення складено 26.11.2024 року.
Суддя С. О. Ященко