Справа № 185/11775/23
Провадження № 2/185/409/24
іменем України
26 листопада 2024 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Головіна В.О., за участю секретаря судового засідання Преображенської К.О., позивача ОСОБА_1 її представника адвоката Киричок Г.О., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідачів адвоката Маньковського В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу рухомого (автомобіль) та нерухомого майна
Позивач 14.09.2023 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу рухомого (автомобіль) та нерухомого майна у якому просить суд:
- оспорюванні договори купівлі-продажу, укладені ОСОБА_2 і його дочкою ОСОБА_3 з відчуження майна, що належало ОСОБА_2 , на користь його дочки ОСОБА_3
а) автомобіля ОреІ-Соmbо 2003 року випуску державний номер НОМЕР_1 , за довідкою-рахунок ААЕ №105035 виданою 22.05.15. ФОП ОСОБА_4 ;
б) приватного будинку, за адресою АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу, нотаріальні бланки серії НАР 708360, НАР 708361, серія та номер: р.№ 1-3021, виданий 02.10.15., видавник: ОСОБА_5 , Перша Павлоградська державна нотаріальна контора;
в) приватної земельної ділянки, за адресою АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу, нотаріальні бланки серії НАР 708362, НАР 708363, серія та номер: р.№ 1-3023, виданий 02.10.15., видавник: ОСОБА_5 , Перша Павлоградська державна нотаріальна контора.
визнати недійсними як фіктивні згідно ст. 215 ЦК України, оскільки такі договори не спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків та порушують ч.1 ч. 5 ст. 203, ст. 234 ЦК України крім того ці правочини спрямовані на уникнення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 , що не відповідає загальним засадам цивільного законодавства п.6 ст.3 ЦК України та суперечать вимогам ч.3 ст.13 ЦК України недопустимості зловживання правом власності.
Здійснити процес реституції відносно майна переданого на виконання фіктивних договорів купівлі-продажу, здійснених між продавцем ОСОБА_2 та покупцем його дочкою ОСОБА_3 , з обов'язковою перереєстрацією цього майна на нового власника ОСОБА_2 , тобто кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання недійсних правочинів згідно ч.1 ст. 216 ЦК України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив наступне. Водій транспортної компанії ФОП « ОСОБА_2 » ОСОБА_6 20.11.2013 року, керуючи технічно справним автобусом марки «Кароса-735» з реєстраційним номером НОМЕР_2 , під час виконання маневру розвороту праворуч, грубо порушив вимоги п.п.1.3, 1.5, 2.3 б) та п.12.3 Правил дорожнього руху України. Внаслідок чого, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7 , єдиного сина позивача ОСОБА_1 . У результаті ОСОБА_7 , згідно висновку судово-медичної експертизи № 539 від 03.12.2013 року, були заподіяні тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких пошкоджень за ознакою небезпечних для життя в момент заподіяння. Смерть сина позивача настала внаслідок вищеописаної сумісної травми тіла. 17 вересня 2014 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області, (справа №185/4282/14-к) ОСОБА_6 був визнаний винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та йому було призначено покарання у виді 4 позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
З власником транспортної компанії ОСОБА_2 досудовим способом не вдалося вирішити питання відшкодування матеріальних затрат на ритуальні послуги та поховання загиблого сина, а також грошове відшкодування моральних страждань. Варіанти рішення пропоновані позивачем він відхилював, а свої способи рішення не пропонував. Що змусило позивача звернутися до суду 22.04.15. з цивільним позовом про грошове відшкодування. Павлоградський міськрайонний суд 17.08.15. по цивільному позову (справа № 185/4635/15-ц) прийняв рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 200 000 гривен, відшкодування моральних страждань заподіяних позивачу у наслідку загибелі її єдиного сина ОСОБА_7 . Після того, як відповідачеві ОСОБА_2 стало відомо про розмір стягнення і те, що це стягнення накладене на нього, а не на водія що вчинив ДТП, ОСОБА_2 почав переписувати своє майно на дочку ОСОБА_3 , за допомогою довідки-рахунку 22.05.15. та договору купівлі-продажу 02.10.15 р.
У результаті проведених угод купівлі - продажу-транспортних засобів між ОСОБА_2 і його дочкою ОСОБА_3 були порушені права позивача ОСОБА_1 , а саме можливість безперешкодного отримання грошових сум відшкодування моральних страждань, присуджених законним рішенням суду м. Павлограда, згідно рішення суду по справі №185/4635/15-ц від 17.08.2015року. Що змусило позивача ОСОБА_1 звернутися до суду з цивільним позовом визнання цих правочинів недійсними.
Представник відповідачів звернувся до суду з заявою про застосування строків позовної давності, вважаючи що позивач пропустила вказані строки.
В судовому засіданні позивач та її представник, кожен окремо, позов підтримали та просили задовольнити. Позивач зазначала, що строки позовної давності вона пропустила, тому що їй стало відомо про продажу відповідачем транспортних засобів тільки у 2021 році коли вона повторно звернулася до ВДВС з заявою про відкриття виконавчого провадження. Зі своїм колишнім чоловіком ОСОБА_8 вона вже багато років у шлюбі не перебуває і тому їй не було відомо про те, що відповідачі здійснили відповідні угоди продажу автобусів.
Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідачів, кожен окремо, в судовому зсіданні пояснили, що позивачу достеменно було відомо про вказані угоди з 18.05.2018 року, коли вона в повному обсязі ознайомилась з об'єднаним виконавчим провадженням, яке містило в собі дані про підписання відповідачами угод про відчуження автобусів, про що власноруч написала письмову розписку.
Відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду з клопотанням про розгляд справи без її участі.
Заслухавши пояснення сторін по справі, думку їх представників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає за наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено.
22.05.2015 року згідно довідки-рахунку серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 придбала легковий автомобіль марки ОреІ-Соmbо 2003 року випуску. Продавець в документі не зазначений.
Власником приватного будинку, за адресою АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу, від 02.10.2015р., та приватної земельної ділянки, за адресою АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу, від 02.10.2015 р. є ОСОБА_3 .
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2015 року позов ОСОБА_8 , ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , ПАТ "Українська страхова компанія "Гарант-Авто", третя особа - ОСОБА_6 , про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок вчинення злочину, задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000 грн. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000 грн.
Відповідач ОСОБА_2 виконує свої зобов'язання по відшкодуванню шкоди позивачу та наразі відшкодував частину суми.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята статті 203 ЦК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження №6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі №306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі №359/1654/15-ц. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) не відступила від цих висновків та зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №755/17944/18 (провадження №61-17511св19) зроблено висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Суд звертає увагу на те, що позивач є матір'ю ОСОБА_7 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок наїзду на нього автобуса марки "Кароса 735", з реєстраційним номером НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_6 .
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2014 року, який залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2014 року, водій ОСОБА_6 визнаний винним за ч.2 ст.286 КК України і йому призначено відповідне покарання. Водій ОСОБА_6 знаходився в трудових правовідносинах з ФОП ОСОБА_2 . Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2015 року позов ОСОБА_8 , ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , ПАТ "Українська страхова компанія "Гарант-Авто", третя особа - ОСОБА_6 , про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок вчинення злочину, задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000 грн. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000 грн.
Саме після звернення з цивільним позовом про відшкодування моральної шкоди між відповідачами, які є батьком та донькою, були укладені спірні договору купівлі-продажу.
Суд звертає увагу на те, що цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.
Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги пояснення учасників справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, втім вони не можуть бути задоволені у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Нормою ч.3 ст.267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми ч.3 ст.267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
З матеріалів справи вбачається, що 12 грудня 2023 року представник відповідачів подав заяву про застосування строків позовної давності (а.с.101).
З врахуванням того, що позивачу достеменно було відомо про факт укладення оспорюваних ним правочинів (а отже і про порушення її прав) ще 15.05.2018 року, після ознайомлення з матеріалами об'єднаного виконавчого провадження, які містили дані про правочини, що підтверджується власноруч написаною позивачем розпискою, а з даним позовом позивач звернулася лише 14.09.2023 року (а.с.1) , тобто з пропуском строку позовної давності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Судові витрати слід компенсувати за рахунок Держави.
Керуючись ст.76, 81, 263, 264, 265 ЦПК України,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу рухомого (автомобіль) та нерухомого майна - відмовити.
Судові витрати компенсувати за рахунок Держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду.
Повний текст рішення суду складено 27 листопада 2024 року.
Суддя: В. О. Головін