83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
15.11.10 р. Справа № 39/75пн
Господарський суд Донецької області у складі: Головуючого судді Курило Г.Є.,
Суддів Мартюхіної Н.О., Риженко Т.М.
при секретарі судового засідання Дороховій Т.Ю.
Розглянувши матеріали справи
За позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк
До відповідача 1: Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації м. Донецьк”, м. Донецьк
До відповідача 2: Донецької міської ради, м. Донецьк
За участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчого комітету Ворошиловської районної в м. Донецьку ради, м. Донецьк
За участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, м. Донецьк
За участю прокурора
про визнання права власності
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача 1: Ковальова Н.С.
Від відповідача 2: не з'явився
Від третьої особи 1: не з'явився
Від третьої особи 2: не з'явився
Прокурор: Пономарьов А.О.
Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації м. Донецьк” м. Донецьк, про визнання права власності на самовільно забудовану будівлю продовольчого магазину, що розташована за адресою АДРЕСА_1.
Рішенням господарського суду Донецької області від 25.04.2008р. позовні вимоги Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 м. Донецьк задоволені, за останнім визнано право власності на будівлю продовольчого магазину, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
07.07.2008року вищезазначене рішення господарського суду Донецької області було переглянуте за нововиявленими обставинами. Визнано за Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 право власності на будівлю продовольчого магазину площею 138,70 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Постановою від 01.12.2009р. Вищого господарського суду України рішення господарського суду Донецької області від 25.04.2008р. та від 07.07.2008р. скасовані, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
Розпорядженням від 28.01.2010р. справу було передано на розгляд судді Джарти В.В. 06.04.2010р. розпорядженням Заступника голови господарського суду Донецької області справу № 39/75пн передано на колегіальний розгляд. З цією метою створено суддівську колегію, склад якої змінювався.
Ухвалою суду від 11.02.2010р. до участі в справі було залучено в якості відповідача 2 Донецьку міську раду, м. Донецьк, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору виконавчий комітет Ворошиловської районної в м. Донецьку, ради, м. Донецьк.
Ухвалою суду від 02.03.2010р. до участі у справі в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору було залучено Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, м. Донецьк.
Відповідач 1 у відзиві на позов заперечує проти позовних вимог та вважає себе неналежним відповідачем.
Відповідач 2 та третя особа 1 пояснень по суті спору не надали.
Третя особа 2 проти задоволення позову заперечує, оскільки позивач за отриманням дозволу на будівництво не звертався.
Прокурор надав письмові пояснення, в яких просить відмовити в задоволенні позову.
Розгляд справи неодноразово відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України. Склад судової колегії змінювався розпорядженням заступника голови суду.
Перед початком розгляду справи по суті сторін та інших учасників процесу було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 27 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд встановив, що згідно рішення виконавчого комітету Донецької міської ради № 457/3 від 25.07.2007р. позивачеві виділено земельну ділянку (кадастровий номер 1410136300:00:002:0983) площею 0,0121га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, в оренду строком на 5 років.
21.08.2007р. між виконавчим комітетом Донецької міської ради та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого останній набув у платне строкове користування земельну ділянку площею 0,0121га. Актом приймання-передачі від 21.08.2007р. підтверджується факт передачі земельної ділянки позивачу в користування на умовах укладеного договору оренди.
Згідно п. 1 договору, п. 1 рішення, земельна ділянка передана позивачеві в оренду для експлуатації існуючого торгового павільйону по вул. Університетській, 56 в Ворошиловському районі м.Донецька. Орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки у відповідності до мети, визначеної цим договором (п. 27 договору оренди земельної ділянки від 21.08.2007р.).
Пунктом 16 договору оренди земельної ділянки, забороняється самовільна забудова земельної ділянки. Крім того, відповідно до п. 20 вказаного договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому, порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Внаслідок здійснених позивачем будівельних робіт було фактично збудовано магазин, який є капітальною спорудою, а не легкоз'ємною конструкцією, у зв'язку з чим останній не може бути перенесений з земельної ділянки без втрати якісних показників та призначення, та являє собою нерухоме майно. Це підтверджується висновком судово-технічної експертизи ПП "ЕКСПЕРТ-ОЦІНКА" № 9/23/04/08, відповідно до якого об'єкт дослідження - будівля магазину, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, виконано у відповідності з вимогами чинних будівельних норм та правил, є нерухомим майном та придатне для подальшої експлуатації за призначенням.
З огляду на це, суд робить висновок, що будівля магазину, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 є нерухомим майном.
Рішенням виконавчого комітету Ворошиловської районної в м. Донецьку ради № 121/4 від 14.05.2008р., будівлі продовольчого магазину, який розташований біля житлового будинку АДРЕСА_1, присвоєно адресу: АДРЕСА_1.
Оцінивши в сукупності викладені представниками сторін та учасниками судового процесу доводи та заперечення, та представлені в їх обґрунтування докази, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, господарський суд вважає, що позов Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 м. Донецьк задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом ( ч.4 ст. 182 ЦК України).
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулює Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року № 1952-15 із змінами і доповненнями.
Пунктом 5 розділу V "Прикінцеві положення" цього Закону (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
Реєстрація прав власності, згідно п.1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), реєстрацію прав власності на рухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Відповідно до положень Закону та вказаного Тимчасового положення, БТІ здійснює лише державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а, відтак, не може бути стороною у справі щодо визнання такого права, оскільки не є особою від якої відповідне право перейшло, або особою яка може претендувати на таке право.
Відтак, позовні вимоги позивача до комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м.Донецька" про визнання права власності є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно з вимогами частини 1 статті 376 вказаного Кодексу, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Частиною 2 вищезазначеної статті передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Водночас право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина 3 статті 376 ЦК України).
Проте за частиною 4 статті 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Виходячи зі змісту наведених вище правових норм, необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач користується земельною ділянкою під об'єктом, щодо яких він просить визнати право власності на умовах оренди згідно укладеного договору оренди.
Згідно п. “б” ст. 80, ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до п. “є” ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержання земельного та екологічного законодавства.
За приписами ст. 25 Закону України “Про оренду землі” орендар має право зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати, багаторічні насадження, лише за письмовою згодою орендодавця.
Відповідно до п. 29 договору оренди земельної ділянки, орендар має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому порядку будівлі і споруди без зміни цільового призначення земельної ділянки.
Як вбачається з умов договору, земельна ділянка надавалися в оренду з метою та за цільовим призначенням для експлуатації існуючого торгового павільйону по вул. Університетська, 56 в Ворошиловському районі м.Донецьк. Саме з цією метою земельна ділянка була тимчасово відведена позивачу.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази погодження Донецькою міською радою, як орендодавцем земельної ділянки, будівництва позивачем спірного об'єкту нерухомості, та дотримання вимог щодо цільового використання переданої в оренду земельної ділянки.
Крім того, господарський суд зазначає, що згідно Закону України “Про основи містобудування”, Закону України “Про планування та забудову територій”, Закону України “Про архітектурну діяльність”, будівництво об'єкту нерухомості вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт.
Отже, вимагаючи визнати право власності на нерухоме майно, позивач з допомогою належних та допустимих доказів повинен довести дотримання ним вимог зазначених норм, щодо будівництва нерухомого майна.
Висновок судово-технічної експертизи ПП "ЕКСПЕРТ-ОЦІНКА" № 9/23/04/08 та технічний висновок з обстеження конструкцій будівлі продовольчого магазину по АДРЕСА_1 не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів на підтвердження відповідності самочинно забудованих об'єктів нерухомого майна, вимогам чинних будівельних норм і правил, їх відповідності містобудівним умовам, з огляду на приписи ст.ст. 34, 41, 43 ГПК України, положення постанови Кабінету Міністрів України № 923 “Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів”.
Згідно з ч. 5 ст. 42 ГПК України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.
Оскільки метод даного обстеження візуальний, немає висновків санітарно-епідеміологічної та пожежної служб та інших державних органів, суд вищевказані звіти (висновки) не приймає як належний та допустимий доказ по справі, в порядку ст. 34 ГПК України.
Наданий позивачем акт готовності об'єкта до експлуатації не є документом, що підтверджує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, в зв'язку з чим не приймається судом до уваги.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи викладені вище обставини, в задоволенні позовних вимог Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 м. Донецьк, слід відмовити.
Судові витрати, підлягають віднесенню на позивача в порядку, що передбачений статтею 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного керуючись ст. 27, 29, 33, 43, 49, 77, 82, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
В И Р I Ш И В:
У задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Донецьк, відмовити повністю.
У судовому засіданні 15.11.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 18.11.2010р.
Головуючий суддя Г?.Є. Курило
Судді Н.О. Мартюхіна
Т.М. Риженко
Суддя