79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
20.11.2024 Справа № 914/2152/24
Господарський суд Львівської області у складі судді З.П. Гоменюк, за участю секретаря судового засідання Б.І. Мельник, розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна», м. Київ, Київська область
до відповідача Громадської спілки «Моршинська асоціація футболу», м. Моршин, Львівська область
про стягнення 44512,34 грн заборгованості.
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
ПРОЦЕС.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» до відповідача Громадської спілки «Моршинська асоціація футболу» про стягнення 44512,34 грн заборгованості, з яких: 20000,00 грн - основна заборгованість, 13965,48 грн - пеня, 1879,44 грн - 3% річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024, справу №914/2152/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..
Ухвалою від 04.09.2024 позовну заяву залишено без руху, позивачеві встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.
У межах наданого судом строку від позивача через систему «Електронний суд» (документ сформовано 16.09.2024) надійшло клопотання (вх.№22659/24 від 17.09.2024), в якому зазначено запитувані відомості.
07.10.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 07.10.2024) від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання за його відсутності (вх.№24314/24).
Ухвалою від 23.10.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 23.10.2024, суд відклав розгляд справи по суті на 20.11.2024.
05.11.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 05.11.2024) від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання за його відсутності (вх.№26695/24).
Згідно з положеннями частини 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
У судове засідання 20.11.2024 позивач не з'явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував.
Відповідач у судове засідання 20.11.2024 не з'явився, явку повноваженого представника до суду не забезпечив. Відзив на позовну заяву, заяви, клопотання від відповідача протягом розгляду справи до суду не надходили.
Відповідно до ч. 1 ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
У судовому засіданні 20.11.2024 суд з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, і вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.
У судовому засіданні 20.11.2024 після повернення з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.
Аргументи позивача.
В обґрунтуванні заявлених позовних вимог позивач повідомляє про те, що відповідно до Угоди від 21.06.2021 року №ТРК-120355/2021 ТОВ «Телерадіокомпанія Україна», яка у подальшому 28.08.2023 року відступила права вимоги до відповідача на користь ТОВ «Медіа Група Україна» на підставі договору №МГУ-143571/2023, надала послуги, які визначені цією Угодою та додатком №1 до цієї угоди на загальну суму 20000,00 грн.
Таким чином, позивач зазначив, що ТОВ «Телерадіокомпанія Україна» належним чином виконувало взяті на себе зобов'язання з 26.06.2021 року, про що також свідчить акт приймання-передачі права на публічний показ матчів від 26.02.2021 року.
Всупереч умовам Угоди да додатку №1 до цієї угоди, відповідач повинен був перерахувати кошти за надані послуги відповідно до умов Угоди від 21.06.2021 року №ТРК-120355/2021 не пізніше 16.07.2021 року.
З огляду на викладене вище, позивач стверджує про наявність у відповідача перед ТОВ «Телерадіокомпанія Україна» заборгованості за Угодою від 21.06.2021 року №ТРК-120355/2021, яка відступила свої права вимоги, на загальну суму 20000,00 грн.
Зважаючи на наявність заборгованості відповідача перед позивачем на загальну суму 20000,00 грн, ТОВ «Медіа Група України» на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України здійснило нарахування 3% річних у розмірі 1879,44 грн, 8667,42 грн - інфляційних втрат за період з 17.07.2021 року по 02.09.2024 рік (дата подання позовної заяви).
Крім 3% річних, інфляційних втрат, позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь 13965,48 грн пені за період з 17.07.2021 по 30.06.2023 рік.
Аргументи відповідача.
Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 19.09.2024 року п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву не навів.
Уся поштова кореспонденція у справі скеровувалась відповідачу на юридичну адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (82482, Львівська область, місто Моршин, вулиця Данила Галицького, будинок 36).
Станом на момент розгляду справи, поштова кореспонденція, надіслана відповідачу, назад до суду не поверталась.
18.10.2023 введено в дію положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами «№3200-IX від 29.06.2023».
Зазначеним законом внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими осіб, визначених частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, в обов'язковому порядку зобов'язано зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
Згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Отже, відповідач, як юридична особа, згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
Проте, як встановлено судом, станом на дату подання позовної заяви даний обов'язок відповідачем не було виконано, що підтверджується долученою до матеріалів справи відповіддю №3346329 від 03.09.2024 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС юридичної особи (ЄДРПОУ 44403118).
Одночасно, суд враховує приписи частини 7 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено, що якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов'язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Ухвалою від 19.09.2024 року про відкриття провадження суд зобов'язував відповідача зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Додатковим способом інформування про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, місце, дату і час судового засідання, може бути надання інформації з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія. Програмними засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі мобільного застосунку Порталу Дія, може бути також забезпечено додаткове інформування сторін спору, авторизованих через Єдиний державний веб-портал електронних послуг або через мобільний застосунок Порталу Дія, шляхом відображення в електронній формі судового рішення у справі, виконавчого документа. Інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Таким чином, суд зазначає, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд справи у суді та мали можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов'язків.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
21.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія Україна» (надалі - ліцензіар) та Громадською спілкою «Моршинська асоціація футболу» (надалі - ліцензіат, відповідач) було укладено Угоду про надання права на здійснення публічного показу матчів Чемпіонату УЄФА Євро-2020 №ТРК-120355/2021 (надалі - Угода).
Відповідно до п. 1.1. Угоди сторони погодили, що умовами ліцензіар зобов'язався надати ліцензіату право на здійснення публічного показу визначених матчів чемпіонату УЄФА Євро-2020 (надалі - «матчі» або «матч») у визначеному місці (надалі - «ліцензія»), а ліцензіат зобов'язався сплатити ліцензіару винагороду. Перелік матчів, місце публічного показу, розмір та порядок виплати винагороди за надане ліцензіату право на публічний показ матчів та інші спеціальні умови визначаються сторонами у додатках до договору.
Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін (п. 10.1. Угоди).
21.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія Україна» та відповідачем було підписано додаток №1 до Угоди про надання права на здійснення публічного показу матчів Чемпіонату УЄФА Євро-2020 №ТРК-120355/2021 (надалі - додаток №1).
Відповідно до п. 1 додатку №1 сторони погодили, що ліцензіар надає ліцензіату право на публічний показ телевізійних передач/ трансляцій футбольних матчів (надалі - матчів) Чемпіонату Євро-2020, починаючи з 26.06.2021.
Пунктом 2.1. додатку №1 передбачено, що розмір винагороди за надане ліцензіату право на публічний показ матчів складає: 20000 (двадцять тисяч гривень 00 копійок), без ПВД (роялті).
У свою чергу, згідно з п. 2.2. додатку №1 ліцензіат зобов'язується сплатити ліцензіару винагороду, розмір якої визначено у п. 2.1. цього додатку, шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний банківський рахунок ліцензіара не пізніше 16.07.2021 року.
Місце публічного показу: м. Моршин, Центральна площа (п. 3.1. додатку №1).
Пунктом 1.5. Угоди сторони погодили, що передача права на публічний показ матчів (ліцензії) оформляється актом передачі-приймання, який підписується сторонами не пізніше дати першого публічного показу відповідного матчу.
26.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія Україна» та відповідачем підписано акт приймання-передачі прав №600 згідно якого, ліцензіар надав, а ліцензіат прийняв надане право на публічний показ матчів Чемпіонату УЄФА Євро-2020, починаючи з 26.06.2021 року у визначеному місці у кількості 1 одиниця за ціною без ПДВ 20000,00 грн. Загальна вартість наданих послуг згідно акта №600 від 26.06.2021 року складає без ПДВ 20000,00 грн. Зазначений акт підписаний зі сторони ліцензіара та ліцензіата без зауважень.
Згідно з п.п. 8.1., 8.2. Угоди, у випадку порушення будь-якою з сторін своїх зобов'язань за договором, така сторона несе відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством України. За невиконання та/або несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором, ліцензіат зобов'язаний на вимогу ліцензіара сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми, за кожен день такого прострочення.
Пунктом 7.1. Угоди передбачено, що дії такої до 31.07.2021 року; при цьому, всі зобов'язання, що виникли під час дії цього договору, залишаються в силі до їх повного виконання.
28.08.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія Україна» (надалі - первісний кредитор) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіа група України» (надалі - новий кредитор; позивач) уклали договір №МГУ-143571/2023 про відступлення права вимоги (надалі - договір про відступлення права вимоги).
Відповідно до п. 1.1. договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор отримує право вимоги, що належить первісному кредиторові за Угодою про надання права на здійснення публічного показу матчів Чемпіонату УЄФА Євро-2020 №ТРК-120355/2021 від 21.06.2021 (надалі - основний договір) та додатком №1 до Угоди про надання права на здійснення публічного показу матчів Чемпіонату УЄФА Євро-2020 №ТРК-120355/2021 від 21.06.2021 і стає кредитором в частині виконання грошових зобов'язань, передбачених пунктом 1.1. основного договору і пп.2.1. і 2.2. додатку №1, а також щодо виконання інших зобов'язань, що випливають з основного договору.
Пунктом 1.2. договору про відступлення права вимоги визначено, що за цим договором новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з основного договору та додатку №1 до нього в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення договору, в т.ч. отримує право вимагати від ліцензіата за основним договором належного виконання зобов'язань по сплаті суми основного боргу у загальному розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень, та право вимагати виконання всіх інших зобов'язань, що випливають з основного договору, додатку №1 та чинного законодавства.
Первісний кредитор на момент підписання цього договору, передав новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються за цим договором, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором ( п. 3.1. договору про відступлення права вимоги), а саме:
- оригінал основного договору - Угода про надання права на здійснення публічного показу матчів Чемпіонату УЄФА Євро-2020 №ТРК-120355/2021 від 21.06.2021;
- оригінал додатку №1 до Угоди про надання права на здійснення публічного показу матчів Чемпіонату УЄФА Євро-2020 №ТРК-120355/2021 від 21.06.2021;
- оригінал акту приймання-передачі прав №600 від 26.06.2021.
Договір набирає чинності від дати його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 5.1. договору про відступлення права вимоги).
Пунктом 5.4. договору про відступлення права вимоги сторони передбачили, що відступлення вимоги згідно з цим договором не тягне за собою ніяких змін умов основного договору.
Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав.
ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія Україна» та Громадською спілкою «Моршинська асоціація футболу» було укладено Угоду про надання права на здійснення публічного показу матчів Чемпіонату УЄФА Євро-2020 №ТРК-120355/2021 з додатком №1 до Угоди.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами ( ст. 905 Цивільного кодексу України).
Таким чином, договір про надання послуг є двостороннім, оскільки виконавець і замовник наділені як правами, так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надавати послугу і надано право одержувати відповідну плату. Замовник, у свою чергу, зобов'язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця. Тобто замовник здійснює оплату фактично наданих послуг, якщо сторони не домовилися про інше.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що згідно з укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіа група України», Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія Україна» 28.08.2023 року відступило позивачу права вимоги за Угодою про надання права на здійснення публічного показу матчів Чемпіонату УЄФА Євро-2020 №ТРК-120355/2021 від 21.06.2021 та додатком №1 до Угоди про надання права на здійснення публічного показу матчів Чемпіонату УЄФА Євро-2020 №ТРК-120355/2021 від 21.06.2021.
У постанові від 08.08.2023 у справі №910/19199/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право вимоги у зобов'язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18). Обмеження щодо відчуження стосуються виключно права вимоги, що має особистий характер.
Судом встановлено, що відповідно до п.п. 2.1., 2.2. додатку №1 розмір винагороди за надане ліцензіату право на публічний показ матчів складає: 20000 (двадцять тисяч гривень 00 копійок), без ПВД (роялті). Ліцензіат зобов'язується сплатити ліцензіару винагороду, розмір якої визначено у п. 2.1. цього додатку, шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний банківський рахунок ліцензіара не пізніше 16.07.2021 року.
На підтвердження наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія Україна» послуг між відповідачем та первісним кредитором підписано акт приймання-передачі прав №600 від 26.06.2021 року на загальну суму без ПДВ 20000,00 грн.
З огляду на викладене, суд, на підставі п. 2.2. додатку №1, дійшов висновку про те, що Громадська спілка «Моршинська асоціація футболу» була зобов'язана не пізніше 16.07.2021 року перерахувати 20000,00 грн на поточний банківський рахунок первісного кредитора. Всупереч наведеному, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати наданих йому послуг первісним кредитором не виконав.
Відповідно до вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами пункту 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зважаючи на усе вище наведене, суд вважає заявлені позовні вимоги щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 20000,00 грн належним чином обґрунтованими та підтвердженими, а відтак, такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Позивачем при поданні позовної заяви заявив до стягнення з відповідача 1856,48 грн - 3 % річних та 8667,42 грн - інфляційних втрат.
Відповідно до 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Оскільки судом встановлено та матеріалами справи підтверджено факт несвоєчасної оплати відповідачем наданих послуг у розмірі 20000,00 грн, суд приходить до переконання, що Громадська спілка «Моршинська асоціація футболу» зобов'язана сплатити на користь позивача 3% річних від простроченої суми у розмірі 1856,49 грн та інфляційні нарахування у розмірі 8667,42 грн за період з 17.07.2021 по 02.09.2024 рік.
Окрім того, позивачем заявлено до стягнення 8667,42 грн пені за період з 17.07.2021 по 30.06.2023 рік.
Відповідно до частин 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, правовими наслідками порушення зобов'язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до приписів статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Так, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
За змістом частини другої статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Таким чином, законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Приписами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.
Згідно з пунктом 8.2. Угоди, за невиконання та/або несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором, ліцензіат зобов'язаний на вимогу ліцензіара сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми, за кожен день такого прострочення.
Також судом враховано, що відповідно до пункту 1.2. договору про відступлення права вимоги сторони погодили, що за цим договором новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з основного договору та додатку №1 до нього в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення договору, в т.ч. отримує право вимагати від ліцензіата за основним договором належного виконання зобов'язань по сплаті суми основного боргу у загальному розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень, та право вимагати виконання всіх інших зобов'язань, що випливають з основного договору, додатку №1 та чинного законодавства.
Оскільки положення договору містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, а саме за кожен день такого прострочення, ніж той, що передбачений у статті 232 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що заявлена вимога про стягнення з відповідача на користь позивача пені за період з 17.07.2021 по 30.06.2023 у розмірі 13965,48 грн підлягає до задоволення.
Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою, яка сформовано через систему «Електронний суд», сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1174 від 21.08.2024 року.
З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача підлягає до стягнення 2422,40 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Громадської спілки «Моршинська асоціація футболу» (82482, Львівська область, місто Моршин, вулиця Галицького Данила, будинок 36; ідентифікаційний код 44403118) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» (03056, Київська область, місто Київ, вулиця Борщагівська, будинок 152-Б; ідентифікаційний код 37226740) 44512,34 грн заборгованості, з яких: 20000,00 грн - основна заборгованість, 1879,44 грн - 3% річних, 8667,42 грн - інфляційні втрати, 13965,48 грн - пеня та 2422,40 грн витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 25.11.2024.
Суддя Гоменюк З.П.