ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.11.2024Справа № 910/4321/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 289800922,05 грн
Суддя Сташків Р.Б.
Секретар судового засідання Гарашко Т.В.
Представники сторін:
від позивача - Шевчук В.А.,
від відповідача - Акуленко А.В.
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" (далі - позивач) заборгованості за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг №2317/02/21 від 15.09.2021 у сумі 800404445,92 грн, 17111427,06 грн інфляційних втрат, 23652638,83 грн 3% річних, 305989366,68 грн пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/4321/24, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання.
Через загальний відділ діловодства суду 07.05.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву.
Через систему "Електронний суд" 14.05.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Через канцелярію суду 17.05.2024 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив.
12.06.2024 позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог на суму нарахованої пені у розмірі 305989366,68 грн.
Ухвалою суду від 01.07.2024 було закрито провадження у справі в частині основної суми у сумі 308097538,36 грн, а також закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
16.10.2024 позивачем були надані письмові пояснення до яких ним було долучено оновлений розрахунок 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням висновків зроблених об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21 та постановах Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №904/5899/21 та від 24.11.2022 у справі №927/713/21, а також в постанові від 23.11.2023 у справі №925/654/22.
Відповідно до нового розрахунку позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 16477593,78 грн та 3 % річних у сумі 21073136,67 грн.
Відповідачем у свою чергу було ще погашено основну заборгованість та подано відповідні клопотання про закриття провадження у справі в частині оплати боргу: 04.09.2024, 13.09.2024, 15.10.2024, 18.10.2024, 22.10.2024, 29.10.2024, 12.11.2024 та 13.11.2024.
Судом встановлено, що відповідачем було сплачено загалом 240056715,69 грн боргу на рахунок позивача, що підтверджується долученими до справи платіжними квитанціями долученими до вказаних клопотань. У зв'язку із чим, ухвалою від 13.11.2024 провадження у справі в частині основної суми боргу у розмірі 240056715,69 грн було закрито.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 13.11.2024 представник позивача підтримав вимоги позову з урахуванням наданих ним раніше оновлених розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, представник відповідача заперечив проти позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 429 від 14.06.2018 позивачу надано ліцензію з постачання електричної енергії споживачу.
15.09.2019 між позивачем як постачальником та відповідачем як замовником укладено договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг №2317/02/21 (далі - Договір) за умовами п. 1 якого постачальник зобов'язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуги), а замовник зобов'язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 р. №483 (із змінами).
Відповідно до п. 3 Договору строк надання послуг - з 01.10.2021 по 30.04.2022.
Відповідно до п. 4 Договору загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
За умовами п. 5 Договору прогнозована вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (далі - Положення).
Пунктом 7 Договору визначено, що оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
п'ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п'яти платежів.
Пунктом 9 Договору визначено, що фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником відповідно до додатка № 5 Положення на підставі фактичних даних.
Згідно з п. 11 Договору факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг.
Пунктом 13 Договору встановлено, що постачальник має право, зокрема, отримувати оплату вартості послуг, з урахуванням вимог пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
Частиною 2 пункту 14 Договору визначено, що замовник зобов'язаний здійснювати в межах коштів, отриманих від виробників, зазначених у додатку 1 до Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, на пропорційній основі оплату послуг у порядку, визначеному пунктом 7 цього договору, з урахуванням вимог пункту 8 цього договору.
Під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони керуються законодавством, зокрема, Законом України "Про ринок електричної енергії" (п.29 Договору).
Додатковою угодою №4369/04/23 до Договору було продовжено строк дії Договору до 30.04.2024.
На виконання умов Договору, позивач надавав відповідачу послуги за Договором у період з квітня 2023 року по березень 2024 року.
Однак, як зазначає позивач, всупереч діючому законодавству України та умовам Договору відповідачем не дотримано порядку здійснення розрахунків визначеного пунктом 7 Договору. Незважаючи на факт укладання Договору, а також дію Постанови КМУ від 05.06.2019 №483 (з подальшими змінами та доповненнями), відповідач не належним чином виконував власні договірні зобов'язання в частині оплати отриманої від позивача послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів.
Як стверджує позивач, неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань призвело до виникнення заборгованості у останнього перед позивачем у зв'язку із чим, останнім було заявлено цей позов (з урахуванням наданих уточнених розрахунків та заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення з відповідача основної заборгованості у сумі 800404445,52 грн, інфляційні втрати у сумі 16477593,78 грн та 3 % річних у сумі 21073136,67 грн.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Дослідивши укладений між сторонами договір, суд дійшов висновку, що останній є договором надання послуг.
Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у них господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, зобов'язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що матеріали справи містять акти приймання-передачі послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за Договором у період з квітня 2023 року по березень 2024 року, підписані електронним цифровим підписом обох сторін без будь-яких зауважень, що свідчить про належне виконання позивачем своїх обов'язків за Договором.
Проте, судом встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором виконав неналежним чином.
Так, на підставі платіжних інструкцій наданих позивачем до позову у період з 14.04.2023 по 27.12.2023, наявних у матеріалах справи, відповідач частково сплатив вартість послуг, а також між сторонами було узгоджено зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, що виникли у сторін, на підтвердження чого надані акти зарахування зустрічних однорідних вимог, копії яких долучено до позову.
Проте, судом встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором виконав неналежним чином та станом на день звернення із позовом заборгованість з оплати послуг становила 800404445,52 грн.
Під час вирішення спору відповідачем було погашено основну заборгованість на суму 308097538,36 грн та 240056715,69 грн у зв'язку із чим провадженні у справі на суми оплаченого боргу було закрите.
У зв'язку із чим спір підлягає вирішення в частині основної суми боргу на суму 252250191,87 грн, що не заперечувалось обома сторонами.
Доказів на підтвердження оплати заборгованості за спірний період у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи по суті, до матеріалів справи не надано.
Разом з тим, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що відповідно до умов Договору та підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 № 483, в редакції постанови КМУ від 11.08.2021 № 859, існує відкладальна обставина, яка звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані послуги.
Так, підпунктом 2 пункту 8 Положення про ПСО передбачено, що Гарантований покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.
Відповідно до вимог пункту 5 Положення про ПСО, до спеціальних обов'язків належить придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України", за результатами проведення електронних аукціонів у ДП "НАЕК "Енергоатом" стандартних продуктів BASE_M для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України" за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України" ("бази") за період M-3, де M-розрахунковий місяць.
Водночас, відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 13.03.2022 № 114 "Про забезпечення продажу електричної енергії операторам систем розподілу та постачальникам універсальних послуг" (далі - Наказ) встановлено, що на час дії воєнного стану і до останньої доби місяця (включно), наступного за місяцем, в якому воєнний стан припинено або скасовано учасники ринку електричної енергії, на яких згідно з Положенням, покладені спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії, зобов'язані забезпечити виконання вимог цього наказу та інших вимог Положення у частині, що не суперечать цьому наказу.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 Наказу, ДП "НАЕК "Енергоатом" має забезпечити на визначений період постачання, продаж електричної енергії постачальникам універсальних послуг, у тому числі тим, територією ліцензованої діяльності яких до об'єднання торгових зон була територія торгової зони "Острів Бурштинський ТЕС", за двосторонніми договорами без проведення електронного аукціону.
Отже, виконання спеціальних обов'язків в частині купівлі-продажу електричної енергії у визначений період, а саме з наступного розрахункового періоду (періоду постачання) після прийняття наказу та до поточного розрахункового періоду між позивачем та ДП "НАЕК "Енергоатом" забезпечувалося шляхом укладення додаткових угод до основного договору без проведення процедури електронного аукціону.
Викладене свідчить про те, що з квітня 2022 року позивач не закуповував електричну енергію в ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів в силу положень наказу, що відповідно виключає можливість застосування відкладальної обставини, на яку посилається відповідач у спірних правовідносинах, а тому грошове зобов'язання останнього частині оплати послуг за Договором за спірний період є таким, що порушено.
Суд наголошує, що відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно в разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів, наявність якої не було доведено відповідачем.
Отже, в умовах недоведеності існування заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення про ПСО та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів наявності такої заборгованості відсутні підстави для застосування в спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за придбану за результатами проведення електронних аукціонів електричну енергію, у відповідача відсутні підстави для посилання на положення підпункту 2 п. 8 Положення про ПСО, як на відкладальну обставину.
Більше того, суд зазначає, що частковою сплатою послуг з забезпечення доступності електричної енергії та зарахуванням зустрічних однорідних вимог, відповідач фактично визнав заявлені позивачем у даному спорі вимоги та погодився, що строк для їх оплати є таким, що настав.
Отже, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 252250191, 87 грн на підставі Договору, доказів її погашення якої станом на день ухвалення цього рішення відповідачем до матеріалів справи не надано.
Також у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення розрахунків за договором за період з квітня 2022 року по березень 2024 року, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у сумі 16477593,78 грн та 3 % річних у сумі 21073136,67 грн.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо своєчасної оплати наданих послуг, є порушенням, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок позивача по матеріальним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, а також 3 % річних, суд вважає, що вимоги про нарахування 3 % річних не є арифметично вірними, з огляду на те, що у розрахунках за квітень, травень, липень вересень, жовтень, грудень 2023 року та січень-лютий 2024 року не було враховано, що по деяким платежам строк оплати припадав на вихідний день.
Положеннями частини першої статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
За змістом статті 252 ЦК України вбачається, що строк визначається, зокрема, днями, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Частиною п'ятою статті 254 ЦК України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов'язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов'язання.
За перерахунком суду, з відповідача підлягають стягненню 3 % річних у сумі 21024546,48 грн 3% річних грн. У вимогах про стягнення 3 % річних у сумі 48590,19 грн суд відмовляє.
Натомість, на розрахунки інфляційних втрат не вплинули наведені обставини, у зв'язку із чим з відповідача підлягає стягненню 16477593,78 грн.
Що ж стосується заперечень відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем 3% річних та інфляційні втрати за період, після заміни прогнозних обсягів на фактичні, то суд зазначає наступне.
Відповідно до правового висновку зробленого Верховним Судом у постанові від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21, зазначається наступне:
Порядок оплати планових обсягів послуг передбачений пунктом 7 Договору, яка виражається в поетапній попередній оплаті планових обсягів послуг.
Тому при розрахунку оплати за спірних послуг відповідач зобов'язаний використовувати як плановий, так і фактичний обсяг послуги одночасно, які є взаємопов'язані та не замінюють один одного, тобто у відповідача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Відповідач зобов'язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність сплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць (подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21 та постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №904/5899/21).
Як оплата планової вартості послуги, так і остаточний розрахунок за фактичний обсяг послуги по суті є одним і тим самим зобов'язанням з оплати послуги, що надається у відповідному розрахунковому періоді, розподіл такого обов'язку на окремі платежі у часі (попередня оплата, остаточний розрахунок) не створює умов для припинення існування таких частин зобов'язання. Невиконане зобов'язання зі сплати кожного чергового планового платежу існує у часі з моменту його виникнення і не припиняється по закінченню розрахункового місця, а підлягає виконанню в межах проведення розрахунку за фактичний обсяг наданих послуг.
Оскільки Договором визначений саме такий порядок розрахунків за надану послугу як оплата планових платежів та оплата за актом приймання-передачі послуги, то невиконання або неналежне виконання відповідачем як зобов'язання з оплати планового обсягу на умовах попередньої оплати, так і зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов'язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов'язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, згідно з нормами статей 611, 625 ЦК.
Подібний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21 та постановах Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21 та від 24.11.2022 у справі № 927/713/21, а також в постанові від 23.11.2023 у справі № 925/654/22.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 252250191 грн 87 коп. боргу, 16477593 грн 78 грн інфляційних втрат, 21024546 грн 48 коп. 3% річних.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Що ж стосується клопотання позивача про повернення йому сплаченої суми судового збору, то суд зазначає, що навіть після зменшення розміру позовних вимог та закриття судом провадження в частині, в зв'язку з із відсутністю предмета спору, ціна позову складає 289800922,05 грн за яку підлягає сплаті максимальний судовий збір (350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 2024 рік складає 1059800 грн), який пропорційно судом покладено на позивача і відповідача, а тому в суду відсутні правові підстави для повернення позивачу судового збору.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27; ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" (м. Чернівці, вул. Целана Пауля, 6; ідентифікаційний код 42102122) 252250191 (двісті п'ятдесят два мільйона двісті п'ятдесят тисяч сто дев'яносто одну) грн 87 коп. боргу, 16477593 (шістнадцять мільйонів чотириста сімдесят сім тисяч п'ятсот дев'яносто три) грн 78 грн інфляційних втрат, 21024546 (двадцять один мільйон двадцять чотири тисячі п'ятсот сорок шість) грн 48 коп. 3% річних, 1059622 (один мільйон п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот двадцять дві) грн 31 коп. судового збору.
У решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення підписано 25.11.2024.
Суддя Р.Б. Сташків