ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.11.2024Справа № 910/7850/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (03038, місто Київ, вулиця Івана Федорова, будинок 32-А)
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНТЕР-ПОЛІС» (01033, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 69)
про стягнення 17 855,47 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНТЕР-ПОЛІС» (далі-відповідач) про стягнення страхового відшкодування в розмірі 17 855,47 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.
18.07.2024 засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
24.07.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
30.12.2021 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УСГ» (далі-страховик) та ПП «ВІП-РЕНТ» (далі-страхувальник) укладено генеральний договір №28 - КАСКО -0199-2700/22-AVIS добровільного страхування наземних транспортних засобів, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, які не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володіння, користуванням та розпорядженням, застрахованими транспортними засобами (далі-ТЗ) та додаткового обладнання, встановлених на ТЗ, зазначених у Додатку №1, а даному випадку автомобіль Volkswagen T-Roc, д.р.н . НОМЕР_1 , рік випуску ТЗ - 2021. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до дати виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором у повному обсязі. Період прийняття на страхування окремих ТЗ в рамках даного Договору з 01.01.2022 по 31.12.2022 (п. 9.1-9.2).
Додатковою угодою №122 від 30.12.2022 до Договору страхування від 30.12.2021 внесено зміни з 02.01.2022 до номеру вказаного правочину та викладено його у наступній редакції : «№28 - КАСКО -0199-2700/23-AVIS».
12.07.2023 року серії ААД №446576, 12 липня 2023 року о 12 год. 15 хв. в м. Бровари Київської області, по вул. Київській, 331, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "CHEVROLET LACETTI", д.н.з. НОМЕР_2 , при перестроюванні, не надав перевагу в русі автомобілю "VOLKSWAGEN", д.н.з. НОМЕР_1 , що рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтись та скоїв з ним зіткнення. В результаті ДТП вищевказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п.10.3 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП.
Відповідно до постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 21.09.2023 року у справі № 361/5914/23, Перістий І.М. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
До матеріалів справи долучено акт огляду пошкодженого транспортного засобу (дефектна відомість) від 07.08.2023
Відповідно до наряду-замовлення №VCT1103186 від 28.02.2024 та акту наданих послуг №VCT1103186 від 28.02.2024, вартість відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen T-Roc, д.р.н . НОМЕР_1 , становить 17 855,47 грн.
Згідно із страховим актом №СТОКА-20976 від 12.03.2024, складеним позивачем, сума страхового відшкодування за Договором становить 17 855,47 грн, на підставі якого 12.03.2024 було виплачено страхове відшкодування за договором у розмірі 17 855,47 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №59801 від 12.03.2024.
Судом встановлено, що на момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "CHEVROLET LACETTI", д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована Приватним акціонерним товариством Страхова Компанія "ІНТЕР-ПОЛІС" відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР/213354916 зі встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 160000,00 грн., франшизи - 0,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про страхове відшкодування за Полісом ЕР/213354916. Натомість, дана заява ПАТ «СК "Інтер-Поліс" залишена без відповіді, сума страхового відшкодування не сплачена.
Вказане стало підставою звернення позивача до суду з вказаним позовом.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач, як страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої, становить 17 855,47 грн відповідно до встановлених Полісом № ЕР №213354916 лімітів відшкодування по майну та франшизи.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у поданому до суду відзиві на позовну заяву, зазначає, що сума страхового відшкодування, яка підлягає стягненню в порядку суброгації, визначається з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та витрат; межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Також відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивачем при визначенні розміру шкоди врахував ПДВ, що суперечить Закону України № 1961-IV оскільки не проведено ремонт пошкодженого транспортного засобу, а отже в частині ПДВ даний позов повинен бути зменшений на суму ПДВ та не враховано знос на автомобіль та додано витрати непов'язані з ДТП (ручна мийка та прибирання салону).
Також відповідач звертав увагу, що власник та страховик до якого перейшло право вимоги в порядку ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортирних засобів» не зверталися до Страховика винуватця ДТП.
У відповіді на відзив на позовну заяву надав додаткові пояснення по суті спору з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, підтримав позов та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень,зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі, ОСЦПВВНТЗ), яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Судом встановлено, що вина водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем "CHEVROLET LACETTI", д.н.з. НОМЕР_2 , встановлена у судовому порядку та підтверджується постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 21.09.2023 року у справі № 361/5914/23.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "CHEVROLET LACETTI", д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована Приватним акціонерним товариством Страхова Компанія "Інтер-Поліс" згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР 213354916, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП водієм транспортного засобу "CHEVROLET LACETTI", д.н.з. НОМЕР_2 , власнику транспортного засобу Volkswagen T-Roc, д.р.н. НОМЕР_1 , покладається на відповідача (в межах страхової суми та за вирахуванням франшизи за Полісом ЕР 213354916).
У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
За умовами п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Отже, в силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України до позивача перейшло право вимоги до страховика винної особи (відповідача) за полісом ЕР 213354916 в розмірі 17 855,47 грн (враховуючи встановлений ліміт за майнову шкоду - 160 000, 00 грн. та розмір франшизи - 0,00 грн) у зв'язку з тим, що позивачем було виплачено страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 17 855,47 грн. згідно платіжної інструкції № 59801 від 12.03.2024.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.07.2018 у справі № 924/675/17.
Відповідно до статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 звернула увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов'язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.
Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 Цивільного кодексу України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 Цивільного кодексу України), Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Таким чином, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
У даному випадку ДТП, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль Volkswagen T-Roc, д.р.н . НОМЕР_1 сталась 12.07.2023.
Судом встановлено, що позивачем 12.03.2024 було виплачено страхове відшкодування за договором добровільного страхування у розмірі 17 855,47 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №59801 від 12.03.2024.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування вих. № 50846 від 20.03.2024, в якій просив виплатити страхове відшкодування за ЕР 213354916.
Всупереч ст. 74 ГПК України доказів сплати відповідачем на користь позивача заявлених 17 855,47 грн. (враховуючи встановлений ліміт за майнову шкоду - 160 000, 00 грн. та розмір франшизи - 0,00 грн.) страхового відшкодування суду не подано.
Таким чином, враховуючи встановлений судом розмір страхового відшкодування, який перейшов до відповідача на праві зворотної вимоги, визначені полісом розміри лімітів відповідальності та франшизи, вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 17 855,47 грн. є правомірною та обґрунтованою.
Відносно заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, суд зазначає наступне.
Проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом №142/5/2092 від 24.11.2003 Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395 (далі - Методика).
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики).
Відповідно до п. 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників колісних транспортних засобів, строк експлуатації яких не перевищує:
5 років - для легкових колісних транспортних засобів виробництва країн СНД;
7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів.
3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД;
4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів;
5 років - для мототехніки.
Згідно з п. 1.6 вищевказаної Методики строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення колісного транспортного засобу до дати його оцінки.
З матеріалів справи вбачається, що застрахований позивачем транспортний засіб автомобіль Volkswagen T-Roc, д.р.н . НОМЕР_1 , рік випуску - 2021, а отже, станом на дату дорожньо-транспортної пригоди (12.07.2023) строк експлуатації вказаного автомобіля не перевищує 7 років.
Також, відповідно до п. 7.40. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів зазначено, що якщо під час відновлення були використані нові складники іншої модифікації КТЗ взамін пошкоджених (розукомплектованих), значення процента їх фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю.
Крім цього, п. 7.39 зазначеної Методики визначено, що винятком, стосовно використання зазначених вище вимог є, зокрема, випадок якщо колісні транспортні засоби експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний) та якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.
Суд зазначає, що доказів існування обставин, які є винятковими відповідно до п. 7.39 Методики, стосовно застрахованого позивачем автомобіля матеріали справи не містять, а відтак підстави для вирахування коефіцієнту фізичного зносу в даному випадку відсутні.
Також, до тверджень відповідача про врахування позивачем суми ПДВ до суми заявленого страхового відшкодування суд відноситься критично, оскільки із призначення платежу платіжної інструкції №59801 від 12.03.2024, якою сплачено спірне страхове відшкодування, вбачається, що платіж було здійснено без ПДВ.
Суд також вважає безпідставними аргументи відповідача щодо недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору та неподання останнім або власником пошкодженого транспортного засобу вимоги про виплату страхового відшкодування.
Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування вих. № 50846 від 20.03.2024, в якій просив виплатити страхове відшкодування за ЕР 213354916. Натомість, дана заява ПАТ «СК "Інтер-Поліс" залишена без відповіді, сума страхового відшкодування не сплачена.
Дана заява отримана відповідачем 25.03.2024, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 03038001239962.
При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на норми статті 34 Закону, оскільки останні не передбачають обов'язку страховика потерпілої особи повідомляти страховика винної в ДТП особи про проведення огляду пошкодженого транспортного засобу.
Зокрема, відповідно до пунктів 34.1. а 34.2. статті 34 Закону страховик зобов'язаний протягом 2-х робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10-ти робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Тобто, саме на Компанію, як страховика винної в ДТП особи, після отримання нею заяви на регламенту виплату покладається обов'язок здійснити передбачені статтею 34 Закону дії. При цьому, судом враховано, що відповідач не звертався до позивача з запитами на отримання додаткових документів, фото тощо для з'ясування даних, необхідних для оцінки розміру завданої шкоди. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до статті 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; підпис заявника та дата подання заяви. До заяви додаються: паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого; документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника; відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).
Вказана норма Закону встановлює вичерпний перелік документів, які додаються до заяви про виплату страхового відшкодування. Обов'язковість надання страхувальником (у даному випадку - страховиком пошкодженого транспортного засобу) інших документів до вищевказаної заяви чинним законодавством не передбачена.
У свою чергу, відповідач рішення про відмову у виплаті регламентної виплати Товариству в порядку статті 36 Закону не надав і таке рішення в матеріалах даної справи відсутнє.
У зв'язку з цим аргументи відповідача щодо ненадання позивачем документів, необхідних для виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) судом не приймаються.
Також відповідачем не надано суду доказів на спростування встановленої позивачем вартості відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу внаслідок його пошкодження в ДТП. Товариство не спростувало й розраховану позивачем суму страхового відшкодування.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судовий збір покладається на відповідача (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Щодо вимоги про стягнення з відповідача суми понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 2, 3 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Статтею 30 цього Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається з матеріалів справи, 8 грудня 2023 року між Компанією та адвокатським бюро "Гедз" було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 2-12/2023-Ю, за умовами якого останнє зобов'язалося надавати позивачу (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним правочином.
Відповідно до пункту 5.1 вказаного правочину за надання правової (правничої) допомоги адвокатським бюро у справах, де Компанія виступає позивачем, та в яких ціна позову перевищує 50 000,00 грн, остання перераховує на рахунок адвокатського бюро гонорар у розмірі 7 000,00 грн не пізніше 5-ти робочих днів після надання адвокатським бюром акту виконаних робіт та рахунку до нього.
Перелік справ, прийнятих від Компанії адвокатським бюро "Гедз" з метою надання передбачених цим договором юридичних послуг, визначено сторонами цього правочину в акті виконаних робіт від 19.06.2024. У цьому акті також зазначено перелік наданих послуг (виконаних робіт), а також зазначено страхову справу, номер договору КАСКО, прізвище винуватця ДТП, сторін справи та найменування сторін даної справи.
Відповідно до вказаного акту виконаних робіт гонорар, передбачений умовами договору, за ведення даної справи в суді становить 5 000,00 грн. Загальна сума виконаних робіт за вказаним актом становить 20 000,00 грн.
Зазначений розмір витрат на правничу допомогу адвоката був сплачений позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 19.06.2024 року № 5561 на загальну суму 20 000,00 грн, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи.
На підтвердження того, що Гедз Юлія Володимирівна є адвокатом, позивачем до його позовної заяви було долучено копії: відповідного свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 20 грудня 2021 року серії КС № 10423/10, а також довіреності від 5 січня 2024 року № 0124-13, що підтверджують повноваження вказаного адвоката на представництво інтересів позивача в Господарському суді міста Києва.
Відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами частин 5 та 6 статті 126 ГПК України в разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач просив суд про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на їх неспівмірність із складністю даної справи та виконаними адвокатом робіт (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг.
За висновками суду, заявлений представником позивача до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу за договором про надання правової допомоги не відповідає критеріям, що наведені у частині 4 статті 126 ГПК України.
При цьому, судом враховано, що дана справа була розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження (без проведення судових засідань). У свою чергу, підготовка вказаної позовної заяви не потребувала здійснення складних арифметичних розрахунків чи збирання значного обсягу документів, на обґрунтування заявлених позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, виходячи з характеру спірних правовідносин, обсягу матеріалів справи, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на професійну правничу допомогу та встановити їх в сумі 3 500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» (01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 69; ідентифікаційний код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, будинок 32, літера А; ідентифікаційний код 30859524) суму страхового відшкодування у розмірі 17 855 грн. (сімнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять) 47 коп., судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.
3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено та підписано: 21.11.2024.
Суддя Літвінова М.Є.