ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
26.11.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/754/24
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", вул. Б. Хмельницького, буд. 59-А, м. Івано-Франківськ, 76009
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Галюк Лариси Іванівни, АДРЕСА_1
про стягнення заборгованості у розмірі 55627,68 грн, з яких 47701,19 грн основний борг, 5764,31 грн інфляційні втрати, 1988,83 грн 3% річних, 173,35 грн пеня,
встановив: Державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Галюк Лариси Іванівни про стягнення заборгованості у розмірі 55627,68 грн, з яких 47701,19 грн основний борг, 5764,31 грн інфляційні втрати, 1988,83 грн 3% річних, 173,35 грн пеня.
Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 21.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі; відповідно до приписів ст. 252 ГПК України, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та запропонував сторонам у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження подати заяву з відповідним обґрунтуванням своїх заперечень.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі, згідно вимог ст. 120 ГПК України, суд надіслав відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою місцезнаходження фізичної особи-підприємця Галюк Лариси Іванівни - АДРЕСА_1 .
Зазначена кореспонденція повернута до суду АТ "Укрпошта". На конверті прикріплено довідку ф.20 від 15.09.2024, в якій зазначено підставу повернення - за закінченням терміну зберігання.
Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначками “Судова повістка», “Повістка ТЦК» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою “Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
Виходячи зі змісту положень статей 120, 242 ГПК України та Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДРЮОФОПГФ прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах, передбачена стаття 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19).
Крім того, відповідно до частини другої ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами першою та другою ст. 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина перша ст. 4 цього Закону).
З огляду на вказане, відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у даній справі.
Враховуючи, що клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України, справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача як власника нежитлового приміщення площею 93,8 м.кв (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 26951232) по вул.Галицька, 124 в м.Івано-Франківськ у період з січня 2022 року по липень 2024 року виникло зобов'язання здійснювати оплату загальнобудинкових потреб на опалення розрахованих позивачем з дотриманням вимог Методики. Рахунки на оплату наданих послуг містять детальну інформацію щодо здійсненого нарахування. Однак, відповідач не дотримувався умов публічного договору та не здійснював оплати, що призвело до утворення боргу у розмірі 47701,19 грн.
За прострочення строків оплати позивачем нараховано відповідачу 5764,31 грн інфляційних втрат, 1988,83 грн 3% річних, 173,35 грн пені.
Позиція відповідача.
Відповідач відзиву на позов або будь-яких заперечень на позов не подав.
Обставини справи. Оцінка доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.
Державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" є юридичною особою та створене з метою здійснення в інтересах Івано-Франківської міської територіальної громади діяльності щодо надання якісних послуг фізичним і юридичним особам із централізованого теплопостачання та централізованого постачання гарячої води.
Предметом діяльності підприємства є, зокрема, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії тощо. Тобто, відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", позивач є виконавцем комунальної послуги.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (№294386390 від 12.01.2022), що знаходиться за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 124, зареєстроване право приватної власності ОСОБА_1 на підвальне приміщення, А, загальною площею 93,8 кв. м.
Підвальне приміщення, власником якого є фізична особа-підприємець Галюк Лариса Іванівна розміщене в межах зовнішніх стін житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 . Вказаний житловий будинок технічно під'єднаний до зовнішніх теплових інженерних мереж ДМП "ІФТКЕ" та забезпечується тепловою енергією, що надається вказаним підприємством.
Житловий будинок по АДРЕСА_2 , обладнано комерційним приладом обліку Pollustat №74560114, згідно якого проводиться нарахування за спожите тепло.
Згідно актів повірки від 03.07.2019 та від 16.10.2023 підтверджено технічний огляд лічильника теплової енергії №74560114 за адресою АДРЕСА_2 та здійснено повірку.
В пунктах 1 та 2 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.
За змістом ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлового-комунальні послуги", у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця послуги, співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
Форма типового індивідуального договору на послугу з постачання теплової енергії що є публічним договором приєднання затверджена постановою Кабінету Міністрів України №1022 від 08.09.2021.
01.11.2021 на офіційному вебсайті: http://tke.if.ua/ опублікований індивідуальний договір на послугу з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання для усіх власників/співвласників житлових та нежитлових приміщень, які розміщені у будівлях підключених до мереж централізованого опалення.
Співвласники приміщень житлового будинку на вул. Галицькій, 124, який був підключений до мереж централізованого опалення, до 31.10.2021 не визначилися з моделлю договірних відносин з ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго".
За наведених обставин, враховуючи вимоги ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлового-комунальні послуги" індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - Індивідуальний договір) є укладеним з 01.12.2021 та обов'язковим до виконання для усіх власників/співвласників житлових та нежитлових приміщень, які розміщені у будівлях підключених до мереж централізованого опалення.
Відповідно до п.5 Індивідуального договору, виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Згідно з п. 30 Індивідуального договору, споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з:
- плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. №1022 та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання;
- плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця.
В п. 31 Індивідуального договору визначено, що вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу зазначається на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця.
Відповідно до наказу ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" №271 від 01.12.2021, для абонентів ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" з 01.12.2021 встановлено плату за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для послуг з постання теплової енергії, що надаються споживачам багатоквартирних будинків за індивідуальними договорами у розмірі: 10,70 грн/міс. (з ПДВ) за послугу з постачання теплової енергії без приладів обліку та 12,62 грн/міс. (з ПДВ) за послугу з постачання теплової енергії за наявності приладів обліку.
За змістом п. 32 Індивідуального договору, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу.
Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів (п.33 Індивідуального договору).
Згідно з п. 34 Індивідуального договору, споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
В пункті 45 Індивідуального договору визначено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Як зазначає позивач об'єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень.
Згідно наявних в матеріалах справи документів, у період з січня 2022 року по липень 2024 року, ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" забезпечувало тепловою енергією житловий будинок по вул. Галицька, 124, м. Івано-Франківськ.
Позивач зазначає, що, у відповідача, як власника підвального приміщення по вул.Галицька, 124 в м.Івано-Франківськ, у період з січня 2022 року по липень 2024 року виникло зобов'язання здійснювати оплату загальнобудинкових потреб на опалення.
Як вказує позивач, для ідентифікації споживача виконавцем комунальної послуги - ДМП "ІФТКЕ" застосовується внутрішня ідентифікація абонентського номера споживача. Споживачу присвоєно номер договору 880, який вказується в розрахунках заборгованості, рахунках-фактурах, актах виконаних робіт тощо.
Позивачем надсилалися відповідачу рахунки на оплату наданих послуг за період з січня 2022 року по липень 2024 року, про що свідчать наявні в матеріалах справи реєстри рахунків та актів виконаних робіт і списки згрупованих відправлень рекомендованих листів за відповідні місяці.
Позивач звертався до відповідача із претензією №06/440 від 10.04.2024 про сплату боргу за поставлену теплову енергію на загальнобудинкові потреби.
Однак, відповідач не здійснював оплати за спожиту послугу згідно пункту 34 індивідуального договору, що призвело до утворення боргу у розмірі 47701,19 грн.
За прострочення оплати вартості отриманих послуг позивач нарахував відповідачу 5764,31 грн інфляційних втрат, 1988,83 грн 3% річних, 173,35 грн пені.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтями 633, 634 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться, а договором приєднання, в свою чергу, є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому і друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Положеннями статті 525 та частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З 1 грудня 2021 року нарахування за надані послуги з постачання теплової енергії проводиться відповідно до:
- Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 року № 2189-VIII;
- Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання";
- Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830;
- Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року №315.
Згідно ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" одиниця виміру обсягу спожитої споживачем теплової енергії визначається правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом. Виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Параметри якості теплової енергії повинні відповідати нормативним документам у сфері стандартизації. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Порядок визначення дати початку і закінчення опалювального періоду визначається законодавством. Постачання теплової енергії на індивідуальні теплові пункти споживачів для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, з урахуванням перерв, визначених статтею 16 цього Закону. Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Органи, уповноважені законом встановлювати порядки (методики) формування тарифів на транспортування, постачання теплової енергії, визначають особливості врахування в тарифах на теплову енергію для споживача витрат на утримання та обслуговування теплових пунктів (індивідуальних та центральних) з метою недопущення подвійної компенсації споживачами таких витрат. Тарифи на комунальну послугу з постачання теплової енергії, що виробляється суб'єктом господарювання за допомогою систем автономного теплопостачання, визначаються та встановлюються органом, що регулює діяльність такого суб'єкта господарювання, окремо для кожного багатоквартирного будинку, обладнаного такою системою автономного теплопостачання, як сума тарифів на виробництво та постачання теплової енергії. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до п. 3 ч.2 ст.10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів.
В той же час, відповідно до п. 2 частини 2 статті 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об'єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;
Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії / вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі відповідно до пункту 5 частини другої цієї статті.
Згідно з п.5 ч.2 ст.10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", для споживачів, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку, розподілене питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі (1 кубічний метр об'єму) квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії, яка визначається згідно з методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Методикою, встановлено визначення обсягу теплової енергії, витраченого на опалення місць загального користування (далі - МЗК) та допоміжних приміщень будівлі. Зокрема, методикою передбачено що частину теплової енергії спожитої будинком розподіляється між усіма приміщеннями в межах зовнішніх стін житлового будинку.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 грудня 2021 року № 358 внесено зміни у Методику і визначено додаткове поняття - "загальнобудинкові потреби на опалення".
Відповідно до абз. 4 та 5 частини 2 розділу І Методики роз'яснено поняття загальнобудинкові потреби опалення - витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньо-будинкових систем опалення будівлі, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення. До місць загального користування відносять загальнодоступні місця у будівлі/будинку (вестибюль, загальний коридор, сходова клітка, загальні кухні, спільні душові та санвузли, загальні пральні, передпокій квартири тощо), окрім допоміжних приміщень.
Загальнобудинкові потреби на опалення визначено як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку.
Оплата за опалення місць загального користування - це не додатковий вид оплати, а частина теплової енергії, яка облікована загальнобудинковим приладом обліку теплової енергії. У вартість плати за опалення місць загального користування входять витрати теплової енергії у внутрішньобудинкових системах опалення.
Пунктом 8 Методики передбачено, у разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ місць загального користування та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення (Qз.б.поп.проект), може бути визначений спрощено: як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку (Qопбуд), зокрема для 1-5 поверхової будівлі/будинку - 25 %.
Як вбачається з матеріалів справи, розрахунки позивача базуються на положеннях Методики, якою передбачено, що 25% спожитої будинком (який є 5-поверховим) теплової енергії витрачені на загальнобудинкові потреби опалення будинку (зокрема, на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будинку, що є спільною власністю всіх співвласників будинку), і участь на оплату цієї спожитої теплової енергії несуть всі власники житлових та нежитлових приміщень будинку пропорційно до площі належних їм приміщень, незалежно від того, чи такі приміщення відключені від централізованого опалення.
Також, згідно з пунктом 38 Правил №830 споживач не звільняється від оплати послуги в частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).
Як передбачено статтями 319, 322 Цивільного кодексу України, власність зобов'язує. Тягар утримання майна лежить на його власнику.
Враховуючи вимоги чинного законодавства України кожен власник споживач зобов'язаний брати участь у загальному розподілі обсягу спожитої будинком теплової енергії, в тому числі витраченої на опалення МЗК та допоміжних приміщень, та своєчасно і в повному обсязі оплачувати надану йому послугу з постачання теплової енергії.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.12.2020 у справі № 311/3489/18, в якій суд зазначив, що відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від оплати за централізоване опалення місць загального користування будинку та вирішив, що така оплата вноситься незалежно від наявності автономного опалення.
Отже, враховуючи вищевикладене, для усіх власників об'єктів нерухомого майна, що знаходяться в багатоквартирних житлових будинках встановлені обов'язки оплати теплової енергії на потреби опалення загальнобудинкових потреб будинку.
З огляду на встановлені судом обставини, у відповідача, як власника підвального приміщення на вул.Галицька, 124 в м.Івано-Франківськ за період з січня 2022 року по липень 2024 року виникло зобов'язання здійснювати оплату загальнобудинкових потреб на опалення.
Доказів оплати отриманих послуг чи заперечень щодо наявності боргу за отримані послуги з постачання теплової енергії відповідачка не подала.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 47701,19 грн за поставлену теплову енергію на загальнобудинкові потреби за період з січня 2022 року по липень 2024 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, на підставі ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано відповідачу 5764,31 грн інфляційних втрат та 1988, 83 грн 3% річних.
Згідно приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на те, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат є правомірним.
Судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, та встановлено їх арифметичну та методологічну правильність.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Приписами статей 549, 551, 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч. 6 ст. 230 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 45 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
З огляду на допущені відповідачем порушення строків оплати та враховуючи правильність здійснених позивачем розрахунків пені, вимоги про стягнення 173,35 грн пені є обґрунтованими.
Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
За наведених обставин, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.
Судові витрати.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, враховуючи те, що позов підлягає задоволенню, судовий збір слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 77, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" до фізичної особи-підприємця Галюк Лариси Іванівни про стягнення заборгованості у розмірі 55627,68 грн - задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Галюк Лариси Іванівни, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", вул.Б.Хмельницького, буд. 59-А, м.Івано-Франківськ, 76009 (ідентифікаційний код 03346058) 47701 (сорок сім тисяч сімсот одну) грн 19 коп. основного боргу, 5764 (п'ять тисяч сімсот шістдесят чотири) грн 31 коп. інфляційних втрат, 1988 (одну тисячу дев'ятсот вісімдесят вісім) грн 83 коп. 3% річних, 173 (сто сімдесят три) грн 35 коп. пені, 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 26.11.2024.
Суддя Неверовська Л. М.