вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" листопада 2024 р. Справа№ 910/1220/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Майданевича А.Г.
Суліма В.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Ширшової Валентини Сергіївни
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024
у справі №910/1220/24 (суддя - Привалов А.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика"
до Фізичної особи - підприємця Ширшової Валентини Сергіївни
про стягнення 135 262,19 грн.,
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (далі - позивач, ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи - підприємця Ширшової Валентини Сергіївни (далі - відповідач, ФОП, скаржник) про стягнення 135 262,19 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за Договором про надання кредиту № 067066-КС-011 від 19.01.2022, укладеного у порядку, визначеного ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію".
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі №910/1220/24 позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Фізичної особи - підприємця Ширшової Валентини Сергіївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість по кредиту у розмірі 78 962 грн 10 коп., заборгованість по процентах - 56 300 грн. 09 коп. та судовий збір у розмірі 2 422,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що станом на дату ухвалення рішення обов'язок по поверненню коштів у заявленому розмірі настав, заборгованість позичальника по основному боргу у розмірі 78 962,10 грн. та заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 56 300,09 грн. перед банком належним чином доведена, документально підтверджена та позичальником не спростована, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємиць Ширшова Валентина Сергіївна звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі №910/1220/24 скасувати повністю; ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, понесені судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика".
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:
- позивачем неправомірно долучено до матеріалів справи додаткові докази до письмових пояснень, оскільки позивач не звертався з клопотанням про поновлення додаткового строку на подання доказів, належним чином не обгрунтував обставин, які б свідчили про неможливість своєчасно вчини певні процесуальні дії;
- суд першої інстанції не врахував порушень вимог Господарського та Цивільного кодексів України щодо укладання договорів, кредитний догоговір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ;
- також при рогляді позовної заяви місцевий господарський суд не прийняв до уваги позиції Верховного Суду наведені відповідачем.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.05.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Ширшової Валентини Сергіївни передано колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.05.2024 витребувано справу №910/1220/24.
13.05.2024 на вимогу ухвали Північного апеляційного господарського суду від 03.05.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/1220/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Ширшової Валентини Сергіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі №910/1220/24. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Ширшової Валентини Сергіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі №910/1220/24 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Враховуючи наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження (довідок про доставку копій ухвали суду до електронних кабінетів позивача та його представника у підсистемі «Електронний суд» та повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу), а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 строків на подання учасниками справи документів, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (за договором - Кредитодавець) направило Фізичній особі-підприємцю Ширшовій Валентині Сергіївні (за договором - Позичальник) пропозицію (оферту) укласти договір № 067066-КС-011 про надання кредиту (електронна форма) від 19.01.2022.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.01.2022 Позичальник прийняв пропозицію щодо укладення договору про надання кредиту № 067066-КС-011 на умовах, визначених офертою.
Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та Фізична особа-підприємець Ширшова Валентина Сергіївна уклали Договір № 067066-КС-011 про надання кредиту (електронна форма) від 19.01.2022, відповідно до п. 1. якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі 88000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
У п. 1 Договору сторонами узгоджено, що: строк кредиту - 16 тижнів; стандартна процента ставка - в день 0,92597171 фіксована; комісія за надання кредиту (далі - комісія) - 13200,00 грн.; загальний розмір наданого кредиту - 88 000,00 грн., термін дії Договору до 11.05.2024; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту - 164 160,00 грн. Цілі (мета) кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей Кредит не є споживчим кредитом.
Відповідно до п. 2 Договору, протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за кредитом, нараховуються за ставкою, вказаною у п. 1 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний у п. 3 договору і розраховується у порядку, описаному у договорі.
Договір у п.16 містить, зокрема, наступні реквізити позичальника: Фізична особа-підприємець Ширшова Валентина Сергіївна; адреса проживання: АДРЕСА_1 ; паспорт: НОМЕР_1 , виданий 8027 26.06.2019, РНОКПП НОМЕР_2 , та відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором «Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором НОМЕР_4. 19.01.2022 14:52:25».
Місцевим господаарським судом встаановлено, одноразовий ідентифікатор, яким був підписаний Договір, відповідає приписам Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до інформації, наданої АТ Комерційний банк "Приватбанк" на виконання ухвали суду від 29.02.2024 банківська картка № НОМЕР_3 належить ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ,).
На виконання умов Договору Кредитодавець переказав на картку Позичальника № НОМЕР_3 - 188 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №33398 від 19.01.2022 на суму 88 000,00 грн, а також випискою АТ Комерційний банк "Приватбанк" по картці НОМЕР_5 за період з 19.01.2022 по 25.02.2022.
Позичальник сплатив Кредитодавцю комісію за надання кредитних коштів у сумі 13 200,00 грн, повернув частину позики в розмірі 9 037,90 грн та перерахував відсотки за користування кредитом у сумі 29 062,10 грн, що підтверджується розрахунком позивача, доданим до позовної заяви, та випискою АТ Комерційний банк "Приватбанк" по картці НОМЕР_5.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем умов Договору № 067066-КС-011 про надання кредиту (електронна форма) від 19.01.2022 у частині повернення коштів та сплати процентів, з огляду на що позивач просить суд стягнути стягнення 135 262,19 грн, з яких: 78 962,10 грн суми прострочених платежів по тілу кредиту та 56 300,09 грн суми прострочених платежів по процентах.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що кредитний договір був укладений без додержання обов'язкової письмової форми, а відтак є нікчемним і відповідно у позивача відсутні правові підстави для стягнення заборгованості.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин: враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу «повітряна тривога», перебування колегії суддів у відпустці та інші чинники.
Згідно частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (абзац 2 статті 1046 Цивільного кодексу України).
Як передбачено частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 статті 1049 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Отже, за договором позики та кредитним договором обов'язку позикодавця (кредитодавця) передати позичальнику грошові кошти кореспондує обов'язок позичальника повернути позикодавцю (кредитодавцю) грошові кошти або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплатити проценти, якщо це передбачено договором.
Таким чином, договір позики та кредитний договір вважаються виконаними в момент повернення позичальником грошових коштів, такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплати процентів, якщо це передбачено договором.
За умовами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та Фізичною особою-підприємцем Ширшовой Валентиною Сергіївною укладено договір № 067066-КС-011 про надання кредиту.
Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
Статтею 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до п. 1. Договору якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі 88 000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
У п. 1 Договору сторонами узгоджено, що: строк кредиту - 16 тижнів; стандартна процента ставка - в день 0,92597171 фіксована; комісія за надання кредиту (далі - комісія) - 13200,00 грн.; загальний розмір наданого кредиту - 88 000,00 грн., термін дії Договору до 11.05.2024; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту - 164 160,00 грн. Цілі (мета) кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей Кредит не є споживчим кредитом.
Відповідно до п. 2 Договору, протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за кредитом, нараховуються за ставкою, вказаною у п. 1 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, у залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний у п. 3 договору і розраховується у порядку, описаному у договорі.
Договір у п.16 містить, зокрема, наступні реквізити позичальника: Фізична особа-підприємець Ширшова Валентина Сергіївна; адреса проживання: АДРЕСА_1 ; паспорт: НОМЕР_1 , виданий 8027 26.06.2019, РНОКПП НОМЕР_2 , та відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором «Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором НОМЕР_4. 19.01.2022 14:52:25».
Місцевим господарським судом встановлено, що одноразовий ідентифікатор, яким був підписаний Договір, відповідає приписам Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до інформації, наданої АТ Комерційний банк "Приватбанк" на виконання ухвали суду від 29.02.2024 банківська картка № НОМЕР_3 належить ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ,).
На виконання умов Договору Кредитодавець переказав на картку Позичальника № НОМЕР_3 - 188 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 33398 від 19.01.2022 на суму 88 000,00 грн, а також випискою АТ Комерційний банк "Приватбанк" по картці НОМЕР_5 за період з 19.01.2022 по 25.02.2022.
Позичальник сплатив Кредитодавцю комісію за надання кредитних коштів у сумі 13200,00 грн, повернув частину позики в розмірі 9 037,90 грн та перерахував відсотки за користування кредитом у сумі 29 062,10 грн, що підтверджується розрахунком позивача, доданим до позовної заяви, та випискою АТ Комерційний банк "Приватбанк" по картці НОМЕР_5.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів констатує, що матеріали справи містять докази укладення договору, а саме: договір №067066-КС-011 від 19.01.2022; пропозиція укласти Договір (оферта) (електронна форма) №067066-КС-011 від 19.01.2022; прийняття пропозиції щодо укладання договору №067066-КС-011 від 19.01.2022; візуальна форма послідовності дій Клієнта; анкета клієнта з зазначеною інформацією про позичальника; платіжна інструкція на підтвердження надіслання коштів на карту позичальника.
У свою чергу, апеляційна скарга містить посилання скаржника на необгрунтоване прийняття місцевим господарським судом додаткових доказів до письмових пояснень, які долучені поза межами строку і окрім цього, позивачем не заявлено жодного клопотання щодо надання додаткового строку на долучення доказів.
Суд апеляційної інстанції відхиляє зазначений довод відповідача, з огляду на наступне.
При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно Конституції України реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжено указами Президента та на даний час триває.
04.03.2022 було видано наказ Голови Верховного Суду, згідно з яким встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Верховний Суд зазначив, що навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим. Верховний Суд, визначаючи особливості здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, вказав, що запровадження воєнного стану є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Також, Рада суддів України 02.03.2022 опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, відповідно до п.6 яких судам необхідно виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків.
Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що позивачем не надано суду доказів письмового укладення між ним та боржником договору про надання кредиту, а додані позивачем докази не можут вважатись електронним документом у розумінні положень частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом.
Із приводу зазначених тверджень скаржника, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін; у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 Цивільного кодексу України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» у редакції, чинній станом на дату укладення Кредитного договору, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовим ідентифікатором є алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, в якій суд, серед іншого, зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до підпункту 3.1.1. Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» після отримання заявником від кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання кредиту в особистому кабінеті заявника розміщається оферта, яка є пропозицією в розумінні частини 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Після отримання оферти заявнику надсилається одноразовий ідентифікатор.
Позичальник може відмовитись від укладення договору (акцепту оферти) шляхом вибору відповідних опцій в особистому кабінеті. У випадку відмови від укладення заявником договору чи не підписання його шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, оферта вважається не акцептованою заявником і втрачає силу (підпункти 3.1.2, 3.1.3 Правил).
Одноразовий ідентифікатор, яким підписаний договір, складається з комбінації цифр і літер, що відповідає нормам Закону України «Про електронну комерцію», а тому суд першої інстанції вірно зазначив, що належними й допустимими доказами підтверджено факт укладення між Фізичною особою-підприємцем Хоменко Володимиром Вікторовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» Договору про надання кредиту №332257-КС-002 від 09.01.2022, копія якого долучена позивачем до позовної заяви.
Судова колегія зазначає, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (стаття 5 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги» (далі - Закон про електронні послуги).
Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах (стаття 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Згідно з приписами статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» у разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством.
Статтями 9-12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлено, що електронний документообіг (обіг електронних документів) - сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів. Відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, електронних комунікаційних, інформаційно-комунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ. Електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом. Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис. Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (пункт 23 частини 1 статті 1 зазначеного Закону).
Водночас, відповідно до частини 1 статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.
У частині другій та третій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону про електронні послуги. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом; паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Проте, паперова копія електронного доказу, хоч і не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу лише у тому випадку, коли оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №922/51/20, від 14.12.2021 у справі №910/17662/19).
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу (частина п'ята статті 96 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові від 21.12.2023 у справі №910/11210/22 Верховний Суд зазначив про те, що відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК України, і відповідно до стандарту доказування «баланс ймовірностей», передбаченого ст. 79 зазначеного Кодексу. Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.
У контексті спірних правовідносин, судова колегія також враховує, що в пункті 66 постанови Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21 вказано, що при розгляді справ суди мають дотримуватись презумпції цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.
Відповідно до п.1.4.7. Правил заявник - фізична особа-підприємець, що звертається до Кредитодавця з наміром отримання фінансової послуги.
Згідно з п. 2.1. Правил кредит надається Позичальнику для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності.
Пунктом 2.8. встановлено, що Договір може бути укладеним із Заявником, який відповідає наступним вимогам (але невиключно): заявник зареєстрований фізичною особою- підприємцем в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, має повну цивільну дієздатність та правоздатність; має вік від 18 років до 75 років, є громадянином України, резидентом України; має дійсний паспорт громадянина України або посвідку на постійне проживання в Україні; у разі відсутності у Заявника реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків з релігійних переконань - повинна бути відповідна відмітка у паспорті; володіє відкритим на власне ім'я поточним (картковим) рахунком в українському банку; діє від власного імені, за власним інтересом, не отримує Кредит в якості представника, агента третьої особи і не діє на користь третьої особи (вигодонабувача або бенефіціара).
Також, суд зазначає, що відповідно до п. 1 Договору цілі (мета) кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей Кредит не є споживчим кредитом.
Крім того, суд звертає увагу відповідача, що обставина переказу кредитних коштів на картку фізичної особи та їх подальше використання з цієї картки підтверджує факту виконання позивачем своїх договірних зобов'язань за договором, укладеним з фізичною особою-підприємцем, та виникнення у відповідача обов'язку повернути позику та сплати відсотки за її користування.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Такими чином, між ТОВ «Бізнес позика» та Фізичною особою-підприємцем Ширшовою В.С. укладено господарський договір, в якому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов для даного виду договорів.
На підтвердження укладення електронного кредитного договору разом з позовною заявою та в якості додатку до неї позивачем було надано до суду та відповідачу візуальну форму щодо укладення електронного кредитного договору, з чіткою хронологією укладення останнього.
Отже, окрім долученого позивачем до матеріалів справи цілісного кредитного договору, зазначена візуальна форма також є належним та допустимим доказом у розумінні вищезазначених положень чинного законодавства України. При цьому, в преамбулі візуальної форми, наданої позивачем до матеріалів справи, зазначаються, в тому числі, і наступні відомості: - РНОКПП відповідача; - номер телефону відповідача.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем було надано до суду належні та допустимі докази в розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України, які підтверджують факт укладення Кредитного договору у відповідності до норм чинного законодавства України, а доводи скаржника про відсутність таких доказів є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Щодо судової практики наданої відповідачем для огляду, суд апеляційної інстанції зазначає, що зазначена судова практика не стосується даної справи з урахуванням наведених доказів та обставин справи.
Окрім викладеного, колегія суддів також зазначає, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2- 383/2010).
Відповідачем ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного перегляду даної справи не було надано будь-яких доказів на спростування тих обставин, що кредитний договір відповідачем не укладався, хоча саме відповідач у такому випадку повинен був довести факт неукладення кредитного договору і саме на нього у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України покладено тягар доказування відсутності укладення кредитного договору, що відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 14.06.2022 у справі №757/40395/20.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків місцевого господарського суду та не свідчать про порушення чи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі №910/1220/24, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ширшової Валентини Сергіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі №910/1220/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі №910/1220/24 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Фізичною особою-підприємцем Ширшовою Валентиною Сергіївною.
4. Матеріали справи №910/1220/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді А.Г. Майданевич
В.В. Сулім