ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
25 листопада 2024 року м. ОдесаСправа № 916/1097/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від Фізичної особи- підприємця Чорби Олени Павлівни, м. Одеса - не з'явився;
від Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м.Київ- не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи- підприємця Чорби Олени Павлівни, м. Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2024 року, м. Одеса, суддя Шаратов Ю.А.
у справі №916/1097/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м.Київ
до відповідача Фізичної особи - підприємця Чорби Олени Павлівни, м. Одеса
про стягнення 162 000 грн.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Чорби Олени Павлівни, м. Одеса, якою просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором №066641-КС-011 про надання кредиту від 09 січня 2022 року у загальному розмірі 162 000 грн., з яких 87 509 грн. 47 коп. - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 74 490 грн. 53 коп. - сума прострочених платежів за відсотками; а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ посилається на неналежне виконання відповідачем кредитних зобов'язань, передбачених договором про надання кредиту №066641-КС-011 від 09.01.2022 року в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.05.2024 року у справі №916/1097/24 (суддя Шаратов Ю.А.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ до Фізичної особи-підприємця Чорби Олени Павлівни про стягнення 162 000 грн. задоволено в повному обсязі; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Чорби Олени Павлівни, м. Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ суму прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 87 509 грн. 47 коп., суму прострочених платежів за відсотками 74 490 грн. 53 коп.; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Мотивуючи рішення про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за прострочені платежі по тілу кредиту та по процентах є обґрунтованими та такими, що підтверджені належними доказами.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Фізична особа-підприємець Чорба Олена Павлівна, м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2024 року у справі № 916/1097/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги тільки про стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини зазначає, що сума заборгованості у розмірі 162 000 грн. є необґрунтованою, не підтвердженою належними та допустимими доказами та такою, що не підлягає задоволенню саме в повному обсязі .
Відтак, скаржник вказує, що наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.
Скаржник також зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що проценти за користування кредитними коштами нараховані поза межами погодженого строку кредитування.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Чорби Олени Павлівни, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2024 року у справі №916/1097/24, призначено розгляд справи.
Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції.
Представники учасників справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про електронну відправку ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття провадження у справі.
25.11.2024 року на електрону адресу до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника відповідача Жовтої А.С., надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату (вх. №2315/24/Д3) клопотання мотивоване тим, що відповідач Фізична особа-підприємець Чорба Олена Павлівна та її захисник Жовта А.С., не можуть з'явитися в судове засідання по даній справі, оскільки захисник Жовта А.С., що дії в інтересах Фізичної особи-підприємця Чорба Олена Павлівна зайнята на іншому судовому засіданні у справі №523/5756/24, розгляд якої призначений на 25.11.2024 на 09:45 год., у Суворовському районному судді м. Одеса, тому просить визнати причини неявки відповідача та представника відповідача в судове засіданні поважними та відкласти розгляд справи на іншу дату.
Розглянувши клопотання представника відповідача Жовтої А.С., про відкладення розгляду справи на іншу дату, судова колегія дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.
Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними (ч.11 ст.270 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів зауважує, що у відповідності до ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 явка представників учасників справи визнана необов'язковою, а апелянтом у клопотанні не обґрунтовано мотивів, з яких його участь слід вважати обов'язковою.
Крім того, суд апеляційної інстанції наголошує, що апелянт, будучи обізнаним про розгляд його апеляційної скарги і у разі, якщо мав бажання, щоб його представник взяв участь у судовому засідання, не був позбавлений права і можливості, відповідно до статті 56 Господарського процесуального кодексу України, забезпечити участь іншого представника.
Судом апеляційної інстанції надавався час учасникам справи для надання усіх необхідних на їх думку документів та пояснень у справі, зокрема, відповідач є апелянтом у справі, а отже у апеляційній скарзі останнім викладено доводи та мотиви, відповідно до яких він не погоджується з прийнятим судовим рішенням. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені ним у апеляційній скарзі не зумовлюють необхідність відкладення розгляду справи в силу положень чинного Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, судом апеляційної інстанції враховується принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.
Також, колегія суддів звертає увагу, що згідно з ч. 1статті 197 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Відтак, адвокат міг взяти участь у судовому засіданні у справі №916/1097/24 у режимі відеоконференції, однак, адвокат апелянта з таким клопотанням до суду навіть не звертався.
Враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі представника відповідача, судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а також те, що позиція відповідача достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника відповідача Жовтої А.С., про відкладення розгляду справи.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Отже, у зв'язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, строк розгляду рішення є скороченим, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Чорби Олени Павлівни, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2024 року у справі №916/1097/24 не потребує скасування, з огляду на наступне.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
09.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м.Київ та Фізичною особою-підприємцем Чорбою Оленою Павлівною, м. Одеса укладено договір № 066641-КС-011 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Так, Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ 09.01.2022 направлено Чорбі Олені Павлівні пропозицію (оферту) укласти договір № 066641-КС-011 про надання кредиту.
09.01.2022 Чорба Олена Павлівна , прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 066641-КС-011 про надання кредиту на умовах, визначених офертою.
Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ направлено Чорбі Олені Павлівні через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-4728 на номер телефону 0677303362 (який зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), яка і підписала цей договір в порядку, визначеному законом.
Вказана обставина підтверджується наданою позивачем «Візуальною формою послідовності дій клієнта Фізичної особи-підприємця Чорби Олени Павлівни, м. Одеса (РНОКПП - НОМЕР_1 , номер телефону НОМЕР_2 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ щодо укладення електронного договору про надання кредиту 066641-КС-011 від 09.01.2022 в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті www.my.bizpozyka.com».
Відповідно до пункту 1 договору кредиту, Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ надає позичальнику - Чорбі Олені Павлівні грошові кошти у розмірі 90 000 грн, на засадах строковості, поворотності, платності (далі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит.
Сторонами відповідно до умов договору кредиту погоджено, що кредит надається строком на 24 тижнів, де першим днем є дата списання коштів з рахунку кредитодавця..
Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 0,86587223 процентів за кожен день користування кредитом.
Пунктом 3 договору сторонами погоджено «графік платежів», відповідно до якого визначено розмір та дату внесення позичальником платежів у період з 23.01.2022 по 26.06.2022, згідно із яким сторони узгодили, що сума основного боргу складає 90 000 грн., сума процентів за користування кредитом складає 94 500 грн., сума комісії за надання кредиту складає 13 500 грн., а всього відповідач повинен був сплатити 198 000 грн.
26.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м.Київ та Фізичною особою - підприємцем Чорбою Оленою Павлівною, м. Одеса укладено додаткову угоду № 1 до договору № 066641-КС-011 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписану у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Вказана обставина підтверджується наданою позивачем «Візуальною формою послідовності дій клієнта Фізичної особи-підприємця Чорби Олени Павлівни, м. Одеса (РНОКПП - НОМЕР_1 , номер телефону НОМЕР_2 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м.Київ щодо укладення електронної додаткової угоди №1 до договору про надання кредиту 066641-КС-011 від 09.01.2022 в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті www.my.bizpozyka.com».
Відповідно до умов додаткової угоди сторони домовились внести зміни в п. 1 договору та викласти «термін дії договору» в новій редакції, а саме: «термін дії договору: до 24.07.2022 року».
Також сторони домовились внести зміни в п. 1 договору та викласти «строк кредиту» в новій редакції, а саме: «строк кредиту: 197 днів.».
На підтвердження перерахування коштів позивачем надано довідки, згідно із якими 09.01.2022 було перераховано на картку АТ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_3 грошові кошти в загальному розмірі 90 000 грн., в призначенні платежу зазначено: перерахування коштів Чорба О.П. , РНОКПП - НОМЕР_1 згідно кредитного договору № 066641-КС-011 від 09.01.2022 року.
Також в матеріалах справи є наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача, в якому відображено рух коштів за цим договором, в тому числі часткове погашення кредитних платежів.
Інших належних та допустимих письмових доказів щодо кредитних правовідносин, які виникли між сторонами, як то, доказів відсутності заборгованості позичальника перед позимачем у повному обсязі за наданий кредитний ліміт, матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з Фізичної особи-підприємця Чорби Олени Павлівни, м. Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ 162 000 грн. заборгованості за кредитом, з яких 87 509 грн. 47 коп. суми прострочених платежів по тілу кредиту; 74 490 грн. 53 коп. суми прострочених платежів по процентах.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржниками в апеляційних скаргах, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін; у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як убачається зі змісту ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України). Головне, аби електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Так, відповідно до приписів частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Так, матеріалами справи підтверджується, що Чорба Олена Павлівна, через веб-сайт кредитодавця https://bizpozyka.com/ шляхом введення логіну особистого кабінету та паролю особистого кабінету, ввійшла до особистого кабінету та з особистого кабінету через Інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подала заявку на отримання кредиту, де відповідно вказала номер свого поточного (карткового) рахунку.
Відповідно до п. 3.1.1. Правил після отримання заявником від кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання кредиту в особистому кабінеті заявника розміщається оферта, яка є пропозицією в розумінні ч. 4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію». Після отримання оферти заявнику надсилається одноразовий ідентифікатор.
У випадку відмови від укладення заявником договору чи не підписання його шляхом користування електронного підпису одноразовим ідентифікатором, оферта вважається не акцептованою заявником і втрачає силу (п. 3.1.2, 3.1.3 Правил).
Згідно з п. 4.4.4. Правил Позичальник підтверджує, що вказаний ним (з метою отримання кредиту) поточний (картковий) рахунок 5168-7427-2939-0348 належать саме йому і треті особи не мають до нього доступу.
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних праві обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Важливо, щоб електронний договір містив усі істотні умови для відповідного виду договору, необхідно розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання:
-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди;
-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або СМС-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Слід дійти висновку про те, що кредитний договір підписаний боржником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або СМС повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між заявником/кредитором та боржником/позичальником не був би укладений.
З аналізу вказаних правових норм випливає, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.
09.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ та Фізичною особою-підприємцем Чорбою Оленою Павліною, м. Одеса було укладено договір №066641-КС-011 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електрону комерцію».
Так, Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ направлено Фізичній особі-підприємцю Чорбі Олені Павлівні, м. Одеса пропозицію(оферту) укласти договір №066641-КС-011 про надання кредиту.
09.01.2022 року Фізична особа-підприємець Чорба Олена Павлівна, м. Одеса прийняла (акцепт) пропозицію (аферту) щодо укладання договору №066641-КС-011 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
Відповідно до п. 1 договору кредиту, Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ надає позичальнику грошові кошти у розмірі 90 000 грн., на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит.
Сторонами відповідно до умов договору кредиту погоджено, що кредит надається строком на 24 тижнів, де першим днем є дата списання коштів з рахунку кредитодавця.
Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 0,86587223 процентів за кожен день користування кредитом. Сторонами в п. 3 договору кредиту, погоджено «Графік платежів», відповідно до котрого визначено розмір та дату внесення позичальником платежів.
Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м.Київ свої зобов'язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 90 000 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_3 , що підтверджується довідками про видачу коштів.
Також, 26.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м.Київ та Фізичною особою-підприємцем Чорбою Оленою Павлівною, м. Одеса було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 066641-КС-011 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписану в порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов додаткової угоди сторони домовились внести зміни в п. 1 договору та викласти «термін дії договору» в новій редакції, а саме: «термін дії договору: до 24.07.2022 року». Також сторони домовились внести зміни в п. 1 договору та викласти «строк кредиту» в новій редакції, а саме: «строк кредиту: 197 днів». Боржник свої зобов'язання за кредитним договором № 066641-КС-011 про надання кредиту належним чином не виконав, а лише частково розрахувався, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором № 066641-КС-011, з якого вбачається, що відповідачем на виконання умов договору здійснено частково оплату за на загальну суму 91 698 грн.35 коп., що не заперечено відповідачем ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції.
Отже, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту. Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палами Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Також в постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі № 127/23910/14-зазначено, що: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
До того ж, скаржник не оскаржує факт наявності у нього боргу за тілом кредиту з спірним договором у заявленій позивачем сумі.
Зважаючи на ті обставини, що Фізична особа-підприємець Чорба Олена Павлівна, м. Одеса належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, у неї станом на 27.07.2023 року виникла заборгованість за договором № 066641-КС-011 про надання кредиту в розмірі 162 000 грн., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 87509,47 грн; суми прострочених платежів по процентах - 74 490,53 грн.
Відтак, висновок місцевого господарського суду щодо наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 162 000 грн. є обґрунтованим, оскільки за матеріалами господарської справи ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції відповідачем не доведено протилежного.
Щодо доводів скаржника, про те, що сума заборгованості за користування кредитними коштами у розмірі 74 490 грн. 53 коп., є безпідставною та не підлягає задоволенню, оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором відсотки, колегія суддів зазначає таке.
За змістом ст. 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як вже зазначалося вище за текстом постанови, згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тому, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Водночас, у даному випадку слід виходити з того, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, позичальник отримує від банку або іншої фінансової установи (кредитодавець) грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Однак, у встановлений договором строк у позичальника виникає зобов'язання повернути грошові кошти та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов'язується повернути в майбутньому.
При цьому, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України та до відносин із комерційного кредиту - в силу ч. 2 ст. 1057 цього Кодексу.
Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто, за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування, чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто, позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.
Припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики, у разі відсутності іншої домовленості сторін, може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19) та від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 (пункт 91).
Так, як вже зазначалося вище, згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 0,86587223 процентів за кожен день користування кредитом. Сторонами в п. 3 договору кредиту, погоджено «Графік платежів», відповідно до котрого визначено розмір та дату внесення позичальником платежів.
Відповідно до п. 2 договору протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом, нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.
Вказані умови договору цілком узгоджуються із п. 5.1. Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ.
Відповідно до умов додаткової угоди сторони домовились внести зміни в п. 1 договору та викласти «термін дії договору» в новій редакції, а саме: «термін дії договору: до 24.07.2022 року». Також сторони домовились внести зміни в п. 1 договору та викласти «строк кредиту» в новій редакції, а саме: «строк кредиту: 197 днів».
Крім того, укладеною додатковою угодою сторони домовились встановити графік платежів для погашення заборгованості позичальнику, з якого вбачається, що станом на 24.07.2022 року проценти за користування кредиту становлять 78 546 грн. 20 коп. Відповідний графік змінювався в залежності від суми кредиту, наданого відповідачу.
Тобто, укладаючи відповідні правочини відповідач усвідомлював, що розмір тіла кредиту збільшувався і проценти за користування кредитом нараховувались на збільшене тіло кредиту протягом дії договору кредиту.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем, борг по процентам за користування кредитом (з урахуванням фіксованої ставки 0,86588198 за кожний день користування, у тому числі - збільшеного розміру тіла кредиту) складає 110 688 грн. 88 коп., станом на 24.07.2022 року, тобто, саме станом на дату спливу строку кредитного договору відсотки за користування кредитними коштами були більшими.
Сплата процентів за користування кредитом узгоджена договором. При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідач, отримавши кредитні кошти, користувався ними та в рахунок погашення отриманого кредиту і сплати процентів за користування кредитом здійснював часткові платежі з метою виконання умов договору. Факт часткового погашення заборгованості та процентів за спірним договором також відображено у розрахунку заборгованості, тобто, враховано позивачем при заявленні до суду даних позовних вимог.
Перевіривши розрахунок розміру заборгованості щодо стягнення суми прострочених платежів за процентами у період з 09.01.2022 по 27.07.2023 (з урахуванням умов графіку платежів, наведеного у кредитному договорі та додаткових угодах до нього, а також часткових виплат відповідача), колегія суддів вважає, що даний розрахунок відповідає даті фактичного надання кредитних коштів та даті закінчення строку кредитування.
Відповідач власного контрозрахунку відповідного боргу до суду не надав.
Судова колегія відхиляє доводи апелянта, оскільки у даному випадку після закінчення строку дії договору боржнику не нараховувалися додаткові проценти, а лише фіксувалася та сума боргу, яка існувала весь час до моменту звернення до суду з урахуванням часткових проплат відповідача.
Враховуючи усе вищенаведене та те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості по процентах, судова колегія вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам у сумі 74 490 грн. 23 коп., з урахуванням того, що відповідачем після 24.07.2022 року частково здійснювалось погашення боргу, є цілком обґрунтованим та таким, що вірно задоволена судом першої інстанції в повному обсязі.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Отже, надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м.Київ на підтвердження обставини про те, що у відповідача станом на 27.07.2023 року утворилась заборгованість за вищезазначеним договором у розмірі 162 000 грн., є такими, що відповідають таким стандартам.
Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що вимоги скаржника, зазначені в апеляційної скарги, є необґрунтованими, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2024 року у справі № 916/1097/24 є таким, що не потребує скасування.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи- підприємця Чорби Олени Павлівни, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2024 року у справі №916/1097/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його зміни або скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Чорби Олени Павлівни, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2024 року у справі №916/1097/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2024 року у справі №916/1097/24 залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 25.11. 2024 року
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
А.І. Ярош