26 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/2394/24 пров. № А/857/17136/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Обрізка І.М., Сеника Р.П.,
розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року (головуючий суддя Валюх В.М.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Луцьк у справі №140/2394/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання вчинити дії,-
26.02.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області № 033050009517 від 09.01.2024 щодо відмови в призначенні пенсії за віком; зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області призначити та виплачувати пенсію за віком з 02.01.2024, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 25.08.1990 по 15.11.1995 та період проходження військової служби, протягом якого брав безпосередню участь в антитерористичній операції з 31.10.2022 по 26.12.2022 у пільговому (кратному) обчисленні один місяць служби за три місяці.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії за віком від 09 січня 2024 року № 033050009517; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити призначення та виплату з 02 січня 2024 року ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період роботи з 25 серпня 1990 року по 15 листопада 1995 року, та здійснивши пільгове обчислення часу проходження військової служби, протягом якого брав участь в антитерористичній операції з 31 жовтня 2022 року по 26 грудня 2022 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Суд першої інстанції вказав, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Суд першої інстанції зазначив, що період роботи 25.08.1990 по 19.02.1995 повинен бути зарахований до страхового стажу позивача для призначення дострокової пенсії за віком, позаяк окремі недоліки у записах трудової книжки (зокрема, рік у наказі про прийом на роботу непридатний для сприйняття змісту) не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, адже інші записи трудової книжки в сукупності із відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб дають можливість чітко підтвердити зазначений період трудової діяльності, а позивач не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, та у зв'язку із цим не може бути позбавлений конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії. Суд першої інстанції наголосив, що при обчисленні страхового стажу з 31.10.2022 по 26.12.2022 відповідач не врахував того, що позивач має право на пільгове обчислення стажу за час, протягом якого позивач брав участь в антитерористичній операції, та безпідставно не зарахував стаж як пільговий, що призвело до неправильного обрахунку загального страхового стажу позивача. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що ГУ ПФУ в Донецькій області безпідставно відмовило позивачу у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV у зв'язку із відсутністю необхідних 25 років страхового стажу, проте у позивача наявні умови для призначення вказаної пенсії (статус учасника бойових дій, досягнення віку 55 років, наявність страхового стажу не менше 25 років), тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 09.01.2024 № 3033050009517 підлягають до задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року та ухвалити нове, яким в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відомості про трудову діяльність особи повинні бути внесені до трудової книжки акуратно та розбірливо, оскільки від якості заповнення трудової книжки та внесення усіх необхідних записів, що стосуються трудової діяльності особи, залежить можливість підтвердження наявного страхового стажу такої особи для призначення пенсії, за відсутності інших документів, зокрема архівних довідок про періоди роботи такої особи. Скаржник вказує, що виявлені у трудовій книжці недоліки є такими, що виключають можливість зарахування періоду роботи з 25.08.1990 по 19.02.1995 до страхового стажу позивача. Скаржник зазначає, що для призначення пенсії згідно Закону України №1058 пільгове обчислення стажу один місяць за три не передбачено.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Скаржник наголошує, що зобов'язання здійснити призначення та виплату пенсії за віком з 02.01.2024 є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, оскільки позивач має право звернутися до відповідача із документами підтверджуючими його стаж і останній, у межах своєї компетенції, здійснивши розрахунок стажу позивача прийме відповідне компетентне рішення.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 має статус учасника бойових дій , 02.01.2023 звернувся до територіального органу ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення дострокової за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV, надавши документи за переліком згідно із розпискою-повідомленням, та вказану заяву за принципом екстериторіальності було скеровано до ГУ ПФУ в Донецькій області.
09.01.2024 ГУ ПФУ в Донецькій області прийняло рішення № 033050009517 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із наданням неповного пакету документів та відсутністю необхідних 25 років страхового стажу.
З вказаного рішення ГУ ПФУ в Донецькій області № 033050009517 від 09.01.2024 вбачається, що згідно із поданими документами страховий стаж позивача становить 23 роки 02 місяці 14 днів. До страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 10.06.1982, а саме: з 25.08.1990 по 19.02.1995, оскільки рік у наказі про прийом на роботу непридатний для сприйняття змісту; з 11.02.2009 по 30.12.2009, оскільки дата початку виплати допомоги не відповідає даті наказу про початок виплати допомоги по безробіттю. Крім того, в рішенні зазначено, що довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із військовою агресію рф проти України від 29.06.2023 № 8165 надана у посвідченій копії та не відповідає формі, затвердженій додатками № 4, 6 «Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України» від 20.08.2014 за № 413.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003(далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-VI періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону №1058-VI передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Стаття 4 Закону №1058-VI зазначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-VI право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Судом першої інстанції правильно встановлено, та не заперечується сторонами, що на час звернення до відповідача із заявою позивач досягнув віку, який за умови наявності страхового стажу 25 років дає право на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-VI.
Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №033050009517 від 09.01.2024 вбачається, що пенсійним органом згідно поданих позивачем документів, обрахований страховий стаж для визначення права на пенсію становить 23 роки 02 місяців та 14 днів.
Так, в розумінні ст.1 Закону №1058-IVпід поняттям «пенсія» розуміється щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку, а також перебування в партизанських загонах і з'єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII встановлено види військової служби, до яких, зокрема віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 (далі - Порядок №413).
Пунктом 2 Порядку №413 передбачено, що статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
У пункті 4 Порядку №413 визначено підставу надання особі статусу учасника бойових дій: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, оперативних завдань, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, а також інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення).
Статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №№2011-XII), передбачено, що час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Зарахування періоду проходження військової служби у трикратному розмірі регулюється Положенням про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей, яке затверджено Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530 (далі - Положення №530).
Так, пунктом 1.1. Положення №530 визначено, що цим положенням визначається порядок обчислення вислуги років для призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим з військової служби.
Пунктом 2.3 розділу 2 Положення №530 передбачено, що час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три.
Аналогічне правозастосування наведених норм викладено Верховним Судом у постанові від 31.08.2022 у справі № 185/6919/16-а.
Подібні правовідносини та норми права, які їх регулюють, були предметом розгляду у Верховному Суді у постановах від 05 червня 2018 року у справі №348/347/17, від 30 липня 2019 року у справі №346/1454/17 та від 2 квітня 2020 року у справі №185/4140/17 (92-а/185/282/17) Верховний Суд дійшов висновку, що зазначена служба підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Як встановлено судом першої інстанції згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 12.10.2023, позивач є учасником бойових дій.
Відповідно до довідки, виданої військовою частиною НОМЕР_3 № 8165 від 29.06.2023 ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_3 з 31.10.2022 по 26.12.2022, «брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України».
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії пенсійного органу щодо не зарахування періодів проходження служби з 31.10.2022 по 26.12.2022, як участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з агресією рф проти України, до страхового стажу у трикратному розмірі, є протиправними.
Стосовно наявності правових та фактичних підстав для зарахування до страхового стажу періоду з 25.08.1990 по 19.02.1995 суд апеляційної інстанції враховує таке.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Як це правильно встановлено судом першої інстанції, з трудової книжки серії НОМЕР_2 вбачається, що позивач у період з 25.08.1990 по 19.02.1995 працював експедитором в МП «ШОШ» (а. с. 10 зворот).
Згідно з відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб (а. с. 14), ОСОБА_1 25.08.1990 прийнятий на посаду експедитора (наказ від 25.08.1990 № 17), а з 20.02.1995 переведений в МП «Модуль» у зв'язку із перейменуванням підприємства (наказ від 20.02.1995 № 2), звільнений 15.11.1995 (наказ від 15.11.1995 №37).
Судом першої інстанції правильно зроблені висновки, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, що викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 415/4914/16-а, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17, від 16.06.2020 у справі № 682/967/17 та від 19.06.2020 у справі № 359/2076/17).
Висновки суду першої інстанції з врахуванням правової позиції Верховного Суду, що викладені у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, які в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України повинні враховуватись судами при вирішенні подібних правовідносин, щодо того, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, та не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, є правильні, з чим погоджується також і суд апеляційної інстанції.
Крім того, суд першої інстанції правильно враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №300/816/17, відповідно до якої за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права. Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Отже, період роботи 25.08.1990 по 19.02.1995 (згідно із трудовою крижкою серії НОМЕР_2 та відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб) повинен бути зарахований до страхового стажу позивача для призначення дострокової пенсії за віком, позаяк окремі недоліки у записах трудової книжки (зокрема, рік у наказі про прийом на роботу непридатний для сприйняття змісту) не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, адже інші записи трудової книжки в сукупності із відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб дають можливість чітко підтвердити зазначений період трудової діяльності, а позивач не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, та у зв'язку із цим не може бути позбавлений конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії, як це правильно зазначено судом першої інстанції.
Також, суд апеляційної інстанції поділяє висновок суду першої інстанції, щодо застосування частини другої статті 9 КАС України, та правильно вийшов за межі позовних вимог і зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити призначення з 02 січня 2024 року ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період роботи з 25 серпня 1990 року по 15 листопада 1995 року, та здійснивши пільгове обчислення часу проходження військової служби, протягом якого брав участь в антитерористичній операції з 31 жовтня 2022 року по 26 грудня 2022 року.
Щодо аргументів скаржника про втручання суду першої інстанції в дискреційні повноваження відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За змістом ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, законодавець передбачив обов'язок суду зобов'язати суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відтак, у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не наділений правом альтернативи, а зобов'язаний прийняти рішення про призначення позивачу пенсії на пільгових умовах, оскільки існують всі необхідні умови для такого призначення.
Проте, щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити виплату пенсії позивачу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі-Порядок №22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається судом першої інстанції встановлено, що рішенням про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком від 09.01.2024 №033050009517 позивачу відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком за її заявою від 02.01.2024 саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23 та від 16.10.2024 у справі №140/14380/23.
Згідно п. 4.10. Порядку №22-1, після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії.
Отже, що стосується фактичної виплати пенсії, то така має здійснюватися за місцем фактичного проживання особи органом пенсійного фонду в якому позивач перебуває на обліку як отримувач пенсії, яким у даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області. З огляду на вищенаведене, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що Головне управління ПФУ в Донецькій області безпідставно відмовило позивачу у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV у зв'язку із відсутністю необхідних 25 років страхового стажу, оскільки у позивача наявні умови для призначення вказаної пенсії (статус учасника бойових дій, досягнення віку 55 років, наявність страхового стажу не менше 25 років), однак з частково помилковим визначенням способу захисту порушеного права позивача.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення хоч і повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, проте висновки суду першої інстанції обставинам справи частково не відповідають в частині обрання ефективного способу захисту порушеного права позивача, що має наслідком скасування частково рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняття в цій частині нового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 245, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року в частині задоволення позову щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити виплату з 02 січня 2024 року ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» скасувати та в цій частині прийняти нове рішення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити виплату ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 02 січня 2024 року.
В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у справі №140/2394/24 в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
Р. П. Сеник