26 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/14362/24 пров. № А/857/25630/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Глушка В.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2024р. про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл., Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській обл., Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській обл. про визнання протиправними та скасування рішень про відмову в призначенні пенсії за віком, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Клименко О.М.; час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 06.08.2024р. м.Львів),-
Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2024р. повернуто позивачу ОСОБА_1 в порядку п.1 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України його позовну заяву до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл., Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській обл., Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській обл. про визнання протиправними та скасування рішень про відмову в призначенні пенсії за віком, спонукання до вчинення певних дій; повернуто позивачу сплачений судовий збір за подачу повернутої позовної заяви (а.с.10 і на звороті).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_1 , який в поданій апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати, направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті в іншому складі суду, покликаючись на порушення судом норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення питання про повернення позовної заяви (а.с.14-15).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що заявлені ним вимоги стосуються визнання протиправним та скасування акту, спонукання до вчинення певних дій слід розглядати як одну немайнову вимогу, через що ним сплачено судовий збір згідно вимог діючого законодавства.
Окрім цього, ухвалу суду від 05.07.2024р. про залишення позовної заяви без руху він не отримував, про її існування йому стало відомо 30.09.2024р. Про перебування такої в поштовому відділенні його не повідомляли.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, згідно якого вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.35-36).
Інші учасники справи не подав до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, 01.07.2024р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати неправомірними відмови відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській обл., Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській обл. щодо призначення пенсії за віком після досягнення 63-річного віку та наявності страхового стажу від 21 до 31 року; зобов'язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. призначити пенсію за віком з часу набуття права на призначення такої пенсії, тобто, з 22.04.2024р., відповідно до вимог ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.1-3, 5).
Ухвалою суду від 09.07.2024р. залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху для усунення визначених судом недоліків шляхом подання до суду у десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали доказів сплати судового збору в повному обсязі (за дві немайнові вимоги, при цьому позивач сплатив судовий збір лише з однієї немайнової вимоги) (а.с.8).
Вказана ухвала суду від 09.07.2024р. про залишення позовної заяви без руху була скерована засобами поштового зв'язку на адресу позивача, однак поштове відправлення повернуто 01.08.2024р. із відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання» (а.с.9а).
Згідно ухвали суду від 06.08.2024р. заявлений позов повернуто позивачу ОСОБА_1 , оскільки останній не виконав у визначений судом строк вимоги ухвали суду від 09.07.2024р. про залишення позовної заяви без руху (а.с.10).
Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції передчасними, виходячи з наступного.
Згідно з п.3 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч.5 ст.251 КАС України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Згідно з ч.11 цієї ж статті у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Порядок доставки поштових відправлень регламентований Правилами надання послуг поштового зв'язку, затв. постановою КМ України № 270 від 05.03.2009р. (надалі - Правила), згідно з п.2 якого адресатом є - фізична або юридична особа, якій адресується поштове відправлення, прізвище, ім'я та по батькові або найменування якої зазначені на поштовому відправленні в спеціально призначеному для цього місці; одержувачем - адресат або особа, уповноважена ним на одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом; повідомлення про вручення поштового відправлення - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення та прізвище одержувача.
Пункт 91 Правил встановлює, що інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.
За бажанням адресата реєстроване поштове відправлення, поштовий переказ можуть бути доставлені йому за поштовою адресою, зазначеною відправником, кур'єром за додаткову плату.
Згідно з п.116 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, після чого повертаються відправнику.
Відповідно до п.п.4, 5 ч.6 ст.251 КАС України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
В справі, що розглядається, суд ухвалою від 09.07.2024р. позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав десятиденний строк для усунення недоліків вказаної позовної заяви.
Копія вказаної ухвали була направлена на адресу позивача, що вказана у позовній заяві, проте 01.08.2024р. поштове відправлення № 0600276520196 було повернуто до суду із зазначенням причини повернення: «за закінченням терміну зберігання».
Відомостей про повторне надіслання копії ухвали матеріали справи не містять.
Пунктом 1 ч.4 ст.169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Одночасно суд роз'яснює, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Тобто позовна заява повертається при настанні таких взаємопов'язаних умов: 1) отримання адресатом ухвали суду; 2) неусунення недоліків, на які вказав суд; 3) закінчення встановленого судом строку для усунення недоліків позовної заяви.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що копія ухвали суду про залишення позовної заяви без руху направлялася позивачу на адресу, зазначену в позовній заяві; відомостей щодо отримання позивачем ухвали суду про залишення позовної заяви без руху оскаржувана ухвала містить, як і не містить відомостей про повторне направлення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Разом з тим, станом на 06.08.2024р. (дату винесення ухвали про повернення позовної заяви) вимоги ухвали суду від 09.07.2024р. про залишення апеляційної скарги без руху позивачем не виконані, недоліки не усунуто.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України.
Відповідно до ч.6 ст.251 КАС України днем вручення судового рішення, у тому числі, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Дослідивши конверт (поштове відправлення), якими позивачу надіслано копію ухвали про залишення позовної заяви без руху, з'ясовано, що останній повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, вказав про факт надіслання ухвали про залишення позовної заяви без руху, дослідив факт отримання/неотримання поштового відправлення та причини повернення рекомендованого повідомлення про вручення судового рішення.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що положення КАС України не передбачають повернення рекомендованих листів з відміткою «за закінченням терміну зберігання», така відмітка не передбачена як причина невручення судового рішення. Ця відмітка не розкриває суті причини неможливості вручити адресату відповідний рекомендований лист.
Отже, така відмітка не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для визначення факту належного повідомлення сторони у судовій справі, зокрема, не визначає чи адресат відмовився від отримання судового повідомлення, чи адресат відсутній, чи особу, якій адресовано судове рішення, не виявлено за місцем проживання.
У цьому висновку колегія суддів звертається до позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 10.02.2022р. у справі № 540/1540/20, від 23.12.2021р. у справі № 640/5058/20, від 04.11.2021р. у справі № 826/4978/16, від 29.12.2020р. у справі № 640/21490/19, від 27.02.2020р. у справі № 814/1469/17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018р. у справі № 752/11896/17, від 12.02.2019р. у справі № 906/142/18.
Відтак, повернення поштового відправлення, яким позивачу направлено копію ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» не може свідчити про обізнаність позивача щодо її існування та як наслідок, наявності у нього можливості виконати таку ухвалу суду шляхом усунення недоліків позовної заяви, визначених у цій ухвалі у встановлений судом строк.
Окрім цього, колегія суддів підкреслює, що норми ст.126 («Вручення повістки») та ст.251 («Вручення судового рішення») КАС України мають самостійний предмет регулювання, тому при визначенні дня вручення судового рішення слід керуватися нормами ст.251 КАС.
Таким чином, підстави для повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України, на думку колегії суддів, є відсутніми.
Додатково колегія суддів наголошує, що 01.08.2024р. орган зв'язку склав довідку про повернення/досилання і повернув поштове відправлення на адресу суду, останнє отримано 05.08.2024р.
Таким чином, десятиденний строк виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху фактично розпочався з 02.08.2024р. та сплив 11.08.2024р. Разом з тим, ухвалу про повернення позовної заяви суд постановив 06.08.2024р., тобто, ще до завершення визначеного строку для виконання вимог суду.
Також із змісту позовної заяви слідує, що ОСОБА_1 , окрім адреси проживання, повідомив суду інший засіб комунікації - номер мобільного телефону, яким суд за розглядуваних обставини не скористався.
Щодо решти доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить з того, що конструкція заявленого позову полягає в оскарженні відмов двох відповідачів у призначенні пенсії за віком та зобов'язання третього відповідача призначити пенсію за віком.
Згідно з ч.1 ст.172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Право позивача заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою, передбачено також ч.1 ст.21 КАС України.
Зі змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що об'єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов'язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.
У свою чергу, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (п.23 ч.1 ст.4 КАС України).
В адміністративному судочинстві похідна позовна вимога - це спеціальна процесуальна категорія, яка використовується для урегулювання порядку вирішення спорів та спрямована на вирішення двох основних процедурних питань (розмежування спорів за критерієм предметної юрисдикції; об'єднання та роз'єднання позовних вимог) шляхом виокремлення цієї категорії від поняття «основна позовна вимога». Правильне розмежування вимог, які містяться у позовній заяві, на основні та похідні, дозволяє позивачу однозначно визначати суд, який відповідатиме такому критерію як «суд, встановлений законом» і уповноважений розглядати відповідні вимоги, а також правильно об'єднати вимоги, які можуть міститися в одній позовній заяві та, відповідно, бути вирішені одним судом в одному процесі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.12.2021р. у справі № 752/20709/21, від 13.04.2022р. у справі № 640/23353/21 та від 07.07.2023р. у справі № 160/11383/22.
Кваліфікація позовної вимоги як похідної має безпосереднє значення для урегулювання порядку вирішення двох процедурних питань: розмежування спорів за критерієм предметної юрисдикції; об'єднання та роз'єднання позовних вимог з метою розгляду та вирішення декількох заявлених вимог в одному провадженні. Таким чином, правильне застосування вказаного критерію дозволяє уникати позивачем помилок при визначенні суду, який відповідатиме поняттю «суд, встановлений законом» і уповноважений розглядати відповідні вимоги, а також правильно об'єднати вимоги, які можуть міститися в одній позовній заяві та, відповідно, бути вирішені одним судом в одному процесі, насамперед, з метою процесуальної економії.
Натомість, щодо вирішення питання правильного розрахунку судового збору, який підлягає сплаті за звернення з позовною заявою, критерії «основна» та «похідна» вимоги не можуть бути застосовані у вищезазначеному контексті. При визначенні необхідного до сплати розміру судового збору, значення мають насамперед правові підстави звернення до суду з позовом, суть заявлених позивачем вимог, їх зміст з урахуванням обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також кількість суб'єктів, до яких кожна із зазначених позовних вимог (у разі, якщо їх декілька) звернута.
У цій справі ОСОБА_1 пред'явив позов до трьох відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл., Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській обл., Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській обл. та зазначив вимоги до кожного з них, а саме:
визнання неправомірними відмов Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській обл., Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській обл. в призначенні пенсії за віком;
зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. призначити спірну пенсію.
Кожній з цих вимог суд першої інстанції повинен надати правову оцінку, через що в розглядуваній справі фактично заявлено дві немайнові вимоги.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Норми КАС України, Закону України «Про судовий збір» не містять норм, які б дозволяли зробити висновок, що законодавець хоче встановити більш сприятливі наслідки у вигляді сплати судового збору в меншому розмірі для випадків, коли позивач об'єднує вимоги до кількох відповідачів в одному позові.
При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16.12.1992р., заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі Bellet v. France від 04.12.1995р., заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права .
При цьом,у складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що повернення позовної заяви в розглядуваному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст.64 Конституції України, не може бути обмежене (п.п.1, 2 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997р., абз.7 п.3 мотивувальної частини Рішення № 11-рп/2012 від 25.04.2012р.).
Крім цього, у низці рішень ЄСПЛ, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи зазначені положення законодавства апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви позивачу в досліджуваному випадку призведе до порушення права, визначеного Конституцією України, на доступ до правосуддя.
Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Щодо вимог апелянта про повернення справи до суду першої інстанції для розгляду в іншому складі суду колегія суддів зазначає, що питання недопустимості повторної участі в розгляді адміністративної справи визначені ч.1 ст.37 КАС України, згідно приписів якої суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередніх рішення, постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі.
Звідси, скасування судом апеляційної інстанції ухвали про повернення позовної заяви не визначено процесуальним законом як обставину, що унеможливлює продовження розгляду справи в попередньому складі суду.
З огляду на викладене, враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного повернення позовної заяви, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Оскільки вимоги апелянта сформульовані в інший спосіб, ніж передбачені нормами ст.ст.312, 315 КАС України повноваження апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Питання відшкодування апелянту понесених судових витрат за подання апеляційної скарги підлягає вирішенню згідно ст.139 КАС України судом першої інстанції за результатами кінцевого вирішення розглядуваного спору по суті.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, 312, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2024р. про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 380/14362/24 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
І. В. Глушко
Дата складання повного тексту судового рішення: 26.11.2024р.