26 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 260/3245/24 пров. № А/857/18943/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Обрізко І.М., Судова-Хомюк Н.М.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року (головуючий суддя Дору Ю.Ю.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Ужгород у справі № 260/3245/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним відмови, зобов'язання вчинити певні дії,-
06.05.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною відмову відповідача у звільненні позивача з військової служби; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі абз. 4 пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за рідною сестрою ОСОБА_2 .
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особами з інвалідністю, що досягли повноліття підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. Суд першої інстанції вказав, що позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного стороннього догляду за його сестрою, до рапорту не надав, а з наданої позивачем довідки МСЕК №0160078 (аркуш справи 12) слідує, що ОСОБА_2 встановлена ІІ група інвалідності з дитинства, а також вона є непрацездатною, однак у вказаній довідці відсутній висновок про те, що сестра позивача - ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду. Суд першої інстанції зазначив, що вказана довідка МСЕК та заключення лікарсько-консультативної комісії від 05.04.2024, надані позивачем до рапорту, не можуть бути визнані документами, передбаченими чинним законодавством, на підставі яких позивач підлягає звільненню з військової служби.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у довідці № 14/4 від 05.04.2024 року лікарсько-кваліфікаційної комісії КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», яка видана саме на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії № 15/4 від 05.04.2024 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданого КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», сформовано заключення відповідно до якого ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 потребує «постійного стороннього догляду» . Скаржник вказує, що позивачем додано до рапорту два різновиди документів, якими підтверджено факт необхідності стороннього догляду за сестрою, а саме: довідку МСЕК від 08.01.2008 серія НОМЕР_2 , в якій вказано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється особою з інвалідністю 2 групи, з висновком: протипоказана будь-яка праця. Скаржник зазначає, що посилання відповідача на те, що у довідці МСЕК від 08.01.2008 серія МСЕ №0160078 не зазначено про необхідність постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не може бути взяте до уваги, оскільки така необхідність повинна бути зазначена в іншому виді документів, висновку та довідці ЛКК, які теж були надані позивачем відповідачу. Скаржник стверджує, що у довідці № 14/4 від 05.04.2024 року лікарсько-кваліфікаційної комісії КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» сформовано заключення відповідно до якого ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 потребує «постійного стороннього догляду», що виключає двояке формулювання такого визначення з боку відповідача. Будь-яких інших формулювань, які дають змогу відповідачу неоднозначно аналізувати такий документ, відповідні висновок та довідка ЛКК не містять. Скаржник наголошує, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 року підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції з ухваленням по цій справі нового рішення, про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 29.03.2024 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.03.2024 №89.
У квітні 2024 року позивач звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - через такі сімейні обставини як «у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або особою, яка за висновком МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд».
До рапорту позивач додав наступні документи: нотаріально завірену копію паспорта військовослужбовця ОСОБА_1 та паспорта сестри військовослужбовця ОСОБА_2 , нотаріально завірену копію довідки МСЕК від 08.01.2008 року, нотаріально завірену копію висновку за формою 080-2/о за № 15/4 Лікарсько-кваліфікаційної комісії КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 05.04.2024 року, нотаріально завірену копію довідки ЛКК № 14/4 від 05.04.2024 року КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», нотаріально завірену копія довідки про реєстрацію місця проживання № 130, що видана ТОВ «УЖБУДСЕРВІС» від 08.04.2024 року, нотаріально завірену копію свідоцтва про народження військовослужбовця ОСОБА_1 , нотаріально завірену копію свідоцтва про народження сестри військовослужбовця ОСОБА_2 , нотаріально завірену копію свідоцтва про смерть матері військовослужбовця ОСОБА_1 , нотаріально завірену копію свідоцтва про смерть батька військовослужбовця ОСОБА_1 , нотаріально завірену копію довідки ЛКК № 17/4 від 16.04.2024 року.
Військова частина НОМЕР_1 за результатами розгляду поданого рапорту повідомила позивача листом від 24.04.2024 про те, що командуванням військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення про те, що зазначений рапорт не підлягає погодженню. Згідно вказаного листа, відмова у погодженні вказаного рапорту обґрунтована тим, що солдатом ОСОБА_3 , до свого рапорту додано довідку МСЕК від 08.01.2008 серія НОМЕР_2 , в якій вказано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється особою з інвалідністю 2 групи, з висновком: протипоказана будь-яка праця (без зазначення про необхідність постійного стороннього догляду) та довідка ЛКК №14/4 від 05.04.2024 та висновок ЛКК №15/4 від 05.04.2024 «Про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» за формою № 080-2/о в якому зазначено про те що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Вважаючи відмову командування військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби протиправною позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом №2232-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Частинами першою, другою, четвертою, шостою статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Так, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті. Пунктом першим визначені підстави звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до тепер.
Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Так, спірні правовідносини виникли у зв'язку із оскарженням дій відповідача, що виразились у відмові звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку необхідністю здійснення догляду за його рідною сестрою, яка є інвалідом ІІ групи.
Так, згідно частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі - Положення), право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 233 Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення).
Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі - Інструкція № 170), визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Згідно пункту 12.1 Інструкції №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції №170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції № 170).
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п'ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах визначених в Законі № 2232-XII.
Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII в редакції на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час воєнного стану: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Системний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з наявністю хворих родичів, які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 затверджено «Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі - Перелік № 413) надано роз'яснення, які саме можуть бути сімейні обставини, та відповідно які документи необхідно подати.
Відповідно до пункту 6 Переліку №413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько- консультативної комісії для осіб до 18 років.
В примітці до вказаного вище переліку визначено, що члени сім'ї військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу - особи, внесені в особову справу військовослужбовця або особи рядового чи начальницького складу: дружина (чоловік), діти, батьки та батьки дружини (чоловіка), які перебувають на його утриманні.
Отже, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за родичами військового, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, позаяк необхідність постійного стороннього догляду підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
При цьому, саме на наявності висновку МСЕК як належного медичного документу, який підтверджує необхідність стороннього догляду за хворим, наголошує Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 у справі №п/811/1375/16.
Відтак, необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, висновком лікарсько-консультативної комісії може бути підтверджено необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною.
Зміст наведеного правового регулювання свідчить на користь висновку, що обставини щодо необхідності постійного стороннього догляду за особами, які є старшими 18 років, мають бути підтверджені медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною сестрою позивача.
Як встановлено судом першої інстанції позивачем на підтвердження вищезазначених обставин до рапорту про звільнення додано довідку МСЕК від 08.01.2008 серія МСЕ №0160078, в якій вказано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється особою з інвалідністю 2 групи, з висновком: протипоказана будь-яка праця (без зазначення про необхідність постійного стороннього догляду), довідку ЛКК №14/4 від 05.04.2024 та висновок ЛКК №15/4 від 05.04.2024 «Про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» за формою № 080-2/о в якому зазначено про те що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи та інші документи, які підтверджують відсутність інших членів сім'ї, які можуть здійснювати постійний догляд за сестрою позивача.
При цьому, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає «Положення про медико-соціальну експертизу», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317).
Підпунктом 1 пункту 11 Положення №1317 встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Водночас, відповідно до пункту 4 розділу IV «Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (далі - Порядок №189), ЛКК видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) до досягнення дитиною 16-річного віку.
Разом з тим, підпунктами 2-3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 189 передбачено, що до основних завдань ЛКК належить здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності та надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження.
Відтак, МСЕК наділені більш ширшими повноваження та мають право формувати висновок для осіб віком понад 18 років за результатами розгляду документів, а ЛКК лише висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Враховуючи наведене вище апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на довідку МСЕК серії МСЕ- №0160078 від 08.01.2008, така не може слугувати підставою для звільнення позивача із військової служби, оскільки не містить висновку МСЕК про потребу ОСОБА_2 , як особи з інвалідністю ІІ групи, у постійному сторонньому догляді.
Щодо рекомендацій про отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи для ОСОБА_2 , що викладено у висновку ЛКК №15/4 від 05.04.2024, виданого КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», то такі не можуть братись до уваги, оскільки висновку про систематичність, чи іншу періодичність такого догляду, у ньому немає. Поняття «догляду на непрофесійній основі від фізичної особи» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
З огляду на відсутність у висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, складеному КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», інформації про необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не надав відповідачу доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Щодо довідки №14/4 від 05.04.2024, видану ЛКК КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», суд апеляційної інстанції зазначає, що форма такої довідки не затверджена жодним із нормативно-правових актів у сфері охорони здоров'я, внаслідок чого суд апеляційної інстанції не може вважати таку належним та допустимим доказом на підтвердження необхідності постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 .
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави відмови у позові, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі №260/3245/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
Н. М. Судова-Хомюк