25 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/11101/24 пров. № А/857/25738/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року (судді Гулика А.Г., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/11101/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 24.05.2024 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови виплати нарахованої у повному обсязі пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з 20.03.2024р. у розмірі відшкодування фактичних збитків за роботу в зоні відчуження, призначеної відповідно до ч.1 ст. 54 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з обмеженням її розміру 10-ма прожитковими мінімумами, установленими для осіб які втратили працездатність на підставі приписів статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668-VI від 08.07.2011р. (визнана неконституційною), зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області проводити виплату нарахованої пенсії по інвалідності ОСОБА_1 у розмірі відшкодування фактичних збитків за роботу в зоні відчуження, призначеної відповідно до ч.1 ст. 54 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та перерахованої у відповідності порядку Постанови КМУ від 09.12.2021р. № 1307 з 01.12.2022р., у повному нарахованому обсязі, відображеному у Протоколі /розпорядженні з урахуванням всіх доплат, надбавок та індексацій, без обмеження її розміру з 20.03.2024.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Колегією суддів долучено до матеріалів справи відзив на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із доданими додатками.
Також у поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить постановити Окрему ухвалу суду апеляційної інстанції в порядку, передбаченому статтею 249 (частина 9) КАС України про вчинення посадовими особами Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області кримінальних правопорушень за ознаками статті 382 (частина 4) Кримінального кодексу України «Умисне невиконання службовими особами Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024. № 2-р(П)/2024 та умисне недодержання ними висновків Конституційного суду України, що зазначені у Рішенні від 14.12.2000р. № 15-рп/2000».
Відповідно до приписів статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Тобто, окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунуті ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням представлених адміністративним процесуальним законом засобів. Окрема ухвала виноситься судом у зв'язку з виявленням під час судового розгляду справи порушення законності з боку, зокрема, суб'єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунуті шляхом розв'язання спору по суті. Окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Колегія суддів переглядаючи рішення суду першої інстанції та оцінюючи дії відповідача не встановив умов згідно зі статтею 249 КАС України, а тому у задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали необхідно відмовити.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), особою з інвалідністю внаслідок війни II групи, захворювання якого пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням інваліда війни серія НОМЕР_1 від 20.09.2017, виданим Управлінням соціального захисту населення Самбірської міської ради, посвідченням учасника ліквідації аварії на ЧАЕС у 1986 році (категорія 1) серія НОМЕР_2 від 18.07.2019, виданим № 383720 від Львівською облдержадміністрацією, довідкою МСЕК серія 12 ААА 02.11.2017, експертним заключенням Львівської регіональної міжвідомчої експертної комісії № 12 від 15.07.1999, посвідченням ветерана військової служби серія НОМЕР_3 , виданим Львівським облвійськкоматом, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області з 1999 року.
У 1999 році позивачу призначена пенсія по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків із заробітку, одержаного за роботу у зоні відчуження ЧАЕС у 1986 році, як особі з інвалідністю ІІІ групи, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (втрата працездатності 50%), а з 20.09.2017 проведено перерахунок пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків (70% втрати працездатності), відповідно до частини 1 статті 54 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) у редакції із змінами внесеними Законом України від 17.06.1993 року № 3285-ХІІ “Про внесення змін до ст. 54» Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» "Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу у зоні відчуження в 1986-1990 рр. у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством."
Головне управління ПФУ у Львівській області керуючись частиною 3 статті 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» обмежило пенсійні виплати позивача 10 (десятьма) прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Отже, згідно з матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 з 26.10.1999 одержував пенсію по інвалідності, в розмірі відшкодування фактичних збитків, як особа з інвалідністю ІІІ групи захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а з 20.09.2017 одержує пенсію по інвалідності, в розмірі відшкодування фактичних збитків (70% втрати працездатності), як особа з інвалідністю ІІ групи захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, І категорії.
Розмір пенсії ОСОБА_1 обчислений із заробітної плати за період з 01.11.1986 по 30.11.1986. Індивідуальний коефіцієнт заробітку для обчислення 16,75978.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" (далі - Постанова 185) з 1 березня 2024 р. розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачені частиною третьою статті 54 Закону 796, з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", 7405,03 пункту 4 Постанови 168 підвищено на коефіцієнт збільшення 1,0796 (7994,47 грн. = грн. х 1,0796).
Відтак, з 01.03.2024 проведено перерахунок пенсії з урахуванням проіндексованого середньомісячного заробітку відповідно до Постанови №185 - 133985,56 грн (7994,47 грн х 16,75978) та у зв'язку із зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (2361 грн.). Розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2024 становить 76950,95 грн, а саме: 93789,89 грн - основний розмір пенсії від середнього заробітку (133985,56 грн х 70%); 944,40 грн - підвищення особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи (2361,00 грн х 40%); 379,60 грн - щомісячна додаткова пенсія особам з інвалідністю ІІ групи з числа ліквідаторів ЧАЕС; 50,00 грн - цільова допомога особам з інвалідністю внаслідок війни II групи; 12797,72грн - обмеження індексації з 01.03.2023; 5415,22 грн обмеження індексації з 01.03.2024. Розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 з 01.03.2024 з обмеженням становить 23610,00 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті нарахованої у повному обсязі пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з 20.03.2024 у розмірі відшкодування фактичних збитків за роботу в зоні відчуження протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Україну проголошено, зокрема, соціальною державою (стаття 1 Конституції України). Людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано найвищою цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Принципи соціальної держави та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, що їх утілено в статтях 1, 3 Конституції України, належать до тих засадничих принципів, на яких засновано державу Україна.
Приписи статті 3 Конституції України зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, щодо гарантій соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи [рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року№ 6-р/2018, від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019, від 22 жовтня 2020 року № 12-р/2020].
За Конституцією України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (стаття 16).
Відповідно до частини 1 статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Зважаючи на значення статті 16 Конституції України, Конституційний Суд України констатував, що оскільки вона міститься в розділі I "Загальні засади" Конституції України, це вказує на засадничий характер визначеного в цій статті обов'язку держави та на "необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків", та зазначив, що приписи статті 16 Конституції України "зобов'язують державу нести відповідальність за впровадження системи заходів щодо розв'язання проблем, пов'язаних із забезпеченням захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (абзац перший пункту 4, абзац перший пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).
Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Конституційний Суд України виходячи зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 виснував, що "на державу покладено позитивний обов'язок забезпечити особам з інвалідністю з числа осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, посилений соціальний захист. Позитивний обов'язок держави у цьому разі, по суті, вимагає від неї вжити заходів підтримчої дії (affirmative action) з огляду на те, що йдеться про обов'язок захисту державою однієї з найуразливіших верств населення, яка того потребує", та зазначив, що із цих статей Конституції України "випливають не лише зобов'язання держави перед постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи громадянами України, а й гарантії щодо цієї категорії громадян" (абзац сьомий підпункту 2.5.1 підпункту 2.5 пункту 2, перше речення абзацу третього підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Закон № 796-XII, як визначено в частині першій його статті 1, спрямований, зокрема, на "захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території".
Згідно з частиною 2 статті 1 Закону № 796-XII державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах "пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи", "соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вирішуючи питання, пов'язані із соціальним захистом осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Конституційний Суд України в Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що потреба в забезпеченні належного рівня соціального захисту таких осіб "зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей"; "соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, має передбачати відшкодування шкоди, заподіяної їх життю, здоров'ю і майну внаслідок радіоактивного забруднення, та реалізовуватися шляхом надання їм відповідних пільг, компенсацій і гарантій. Вибір такого особливого порядку відшкодування шкоди обумовлений надзвичайними масштабами катастрофи та її наслідків"; "рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей" (перше речення абзацу другого, абзац третій, перше речення абзацу четвертого пункту 6 мотивувальної частини).
Згідно із статтею 10 Закону № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження в 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а в 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, зокрема проведенні евакуації людей і майна із цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені в зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, серед них і військовослужбовці.
Осіб з інвалідністю із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких установлено причиновий зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворих внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу віднесено до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (пункт 1 частини 1 статті 14 Закону № 796-XII).
Отже, учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яких віднесено до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є особи, які в 1986-1990 роках брали безпосередню участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження, та внаслідок такої роботи отримали інвалідність.
Конституційний Суд України в Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 зазначив: "Чорнобильська катастрофа - найбільша у світі за всю історію ядерної енергетики екологічна катастрофа техногенного характеру за кількістю загиблих, потерпілих від її наслідків осіб, масштабами радіоактивного забруднення територій насамперед в Україні. Особливо руйнівного впливу Чорнобильської катастрофи на життя, фізичне й психологічне здоров'я зазнали учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілі від Чорнобильської катастрофи, яким унаслідок цієї катастрофи встановлено інвалідність" (абзац другий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону № 796-XII особам, віднесеним, зокрема, до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначають державну пенсію та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, після виникнення права на державну пенсію. Як установив законодавець у частині першій статті 54 Закону № 796-XII, державною пенсією особам, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є пенсія з інвалідності, що настала внаслідок каліцтва або захворювання, яку можуть призначати за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначають згідно із законодавством.
Отже, правовідносини, пов'язані з призначенням державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є предметом регулювання статті 54 Закону № 796-XII, у ній установлено мінімальні розміри пенсії з інвалідності, що настала внаслідок каліцтва або захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи. Конституційний Суд України зазначає, що в приписах статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 3285-XII, чинній на час призначення пенсії ОСОБА_1 , і в редакції, чинній на час розгляду цієї справи, не встановлено обмеження максимального розміру пенсії осіб, на яких поширено дію цієї статті Закону № 796-XII.
Стаття 2 Закону № 3668-VI (набрав чинності з 1 жовтня 2011 року) вказує, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що їх здійснюють із Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначеної (перерахованої) відповідно до, зокрема, Закону № 796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Підпунктом 6 пункту 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI внесено зміни, зокрема, до статті 67 Закону № 796-XII, а саме частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Приписами статті 67 Закону № 796-XII, як випливає з її назви, урегульовано порядок підвищення розміру доплат, пенсій і компенсацій, визначених Законом № 796-XII. Стаття 67 Закону № 796-XII у первинній редакції, що запроваджена була Законом України “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» від 19 грудня 1991 року № 2001-XII та була чинною на час призначення ОСОБА_2 пенсії, не містила приписів щодо обмеження максимального розміру пенсії, натомість містила вимогу щорічного підвищення конкретних розмірів усіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя й зростання мінімальної заробітної плати. Таку вимогу містить і частина перша статті 67 Закону № 796-XII у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР, що є чинною на час розгляду цієї справи, а саме: конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищує Кабінет Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Із наведеного випливає, що, зберігши вимогу підвищення для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмірів усіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, законодавець приписами статті 2 Закону 3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII обмежив максимальний розмір державної пенсії цих осіб (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
У Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 Конституційний Суд України наголосив, що "держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено" (абзац двадцять перший підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини).
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI визначено, що обмеження пенсії максимальним розміром, установленим Законом № 3668-VI, не поширюють на пенсіонерів, яким пенсію призначено до набрання чинності Законом № 3668-VI (абзац перший); якщо внаслідок ухвалення Закону № 3668-VI розмір пенсії буде зменшено, пенсію виплачують у раніше встановленому розмірі (абзац четвертий). Водночас згідно з абзацом другим пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI виплату пенсії пенсіонерам, яким її призначено до набрання чинності Законом № 3668-VI і в яких розмір пенсії перевищує установлений Законом № 3668-VI максимальний розмір пенсії, здійснюють без індексації, без застосування приписів частин другої, третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших перерахунків, визначених законодавством, допоки розмір пенсії відповідатиме максимальному розмірові пенсії, установленому Законом № 3668-VI, що свідчить про зупинення підвищення розміру пенсії для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з частиною 3 статті 22 Конституції України законодавцю не дозволено звужувати зміст та обсяг наявних прав і свобод під час ухвалення нових законів або внесення змін до чинних законів.
Досліджуючи питання відповідності оспорюваних приписів Закону № 3668-VI, Закону № 796-XII частині 3 статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України керувався, зокрема, своєю юридичною позицією, викладеною в Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018, за якою зі змісту приписів частини третьої статті 22 Конституції України випливає заборона ухвалювати нові закони або вносити зміни до чинних законів, що звужують зміст та обсяг наявних конституційних прав і свобод людини, "якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
На підставі викладеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов'язань держави, які випливають зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв'язку.
Наведене свідчить про те, що приписи статті 2 Закону № 3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, що обмежують максимальний розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають статтям 1, 3, 16, частині третій статті 22, частині першій статті 50 Конституції України.
Виходячи з пункту 1 частини першої статті 14, частини першої статті 54 Закону № 796-XII Конституційний Суд України зазначив, що держава гарантувала пенсію учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, через погіршення стану здоров'я цих осіб, зокрема інвалідність, спричинену участю в роботах, пов'язаних із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Оскільки до осіб з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати їх повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими (абзац другий статті 1 Конвенції про права осіб з інвалідністю 2006 року), потерпілі від Чорнобильської катастрофи, яких віднесено до категорії 1, протягом усього або частини свого життя залежать від соціального забезпечення, яке їм гарантувала держава.
У Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 Конституційний Суд України наголосив, що "соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища" (перше речення абзацу дев'ятого підпункту 2.5.1 підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини).
20.03.2024 Конституційний Суд України прийняв рішення № 2-р (Ш)/2024 (справа № 3- 123/2023(229/23)), яким ухвалив: 1) Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08 липня 2011 року № 3668-VI» зі змінами, що поширює свою дію на Закон України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ зі змінами; 2) Припис статті 2 Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08 липня 2011 року № 3668-VI» зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХП зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним судом України цього Рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже з 20.03.2024 - з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р(II)/2024 стаття 67 Закону №796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність; так само, як і припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, зі змінами, оскільки їх визнано неконституційними.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що з 20.03.2024 відповідач не мав правових підстав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 визнано неконституційними припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII. Отже, з 20.03.2024 позивач має право на отримання пенсії без обмеження максимальним розміром.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, від 15 травня 2024 року у справі № 400/12171/21, від 11 вересня 2024 року в справі № 240/739/24, від 12 вересня 2024 року в справі № 240/1024/24.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Стосовно посилання апелянта на неврахування судом практики Верховного Суду у справах №580/492/19, №120/1602/23, колегія суддів зазначає, що вказана практика не є релевантною до цих правовідносин за позовом ОСОБА_1 .
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року у справі №380/11101/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено і підписано 25.11.2024