27.11.24
22-ц/812/1607/24
Провадження № 22-ц/812/1607/24 Суддя першої інстанції Шолох Л.М.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
26 листопада 2024 року м. Миколаї Справа № 490/7182/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання - Андрієнко Л.Д.,
за участю представниці позивачки - ОСОБА_1 ,
відповідачки - ОСОБА_2 ,
представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_4 , на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шолох Л.М., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства,
31 липня 2023 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 липня 2024 року ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості відповідача.
Позов обґрунтовано тим, що позивачка з 1998 року по березень 2022 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з громадянином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У 1998 році після придбання квартири у АДРЕСА_1 почалипроживати разом в даній квартирі без реєстрації шлюбу. Власником квартири було зазначено ОСОБА_5 .
В період спільного проживання, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 народилась донька - ОСОБА_7 .
Дані про батька дитини було записано з дотриманням вимог частини 1 статті 135 СК України за вказівкою матері.
З моменту народження ОСОБА_7 , ОСОБА_6 називав її своєю донькою підтверджуючи той факт, що є її біологічним батьком, брав участь у її навчанні та вихованні. Весь час забезпечував родину та піклувався про доньку та її матір.
Дитина зареєстрована по-батькові « ОСОБА_8 », що додатково підтверджує факт наявності спорідненості.
Крім іншого, у свідоцтві про народження у графі «Батько» записано « ОСОБА_9 » та у вищезгаданому витязі з Державного реєстру актів у графі «Відомості про батька» записано « ОСОБА_9 ».
ОСОБА_6 приймав безпосередню участь у вихованні дитини, відвідував святкові вистави за участю дітей, був знайомий з вихователями, забирав доньку додому (є фотоматеріали дитячих свят у садочку, що підтверджує присутність ОСОБА_6 , як батька дитини).
В 2016 році ОСОБА_5 та ОСОБА_6 змінили місце проживання, після спільного придбання квартири за адресою: АДРЕСА_2 , де приживали однією сім'єю до 15 березня 2022 року.
11 березня 2022 року ОСОБА_6 склав заповіт, яким все належне йому майно заповідав дочці - ОСОБА_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер.
Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, у зв'язку із чим за заявою ОСОБА_5 , як законного представника малолітньої дитини ОСОБА_7 26 серпня 2022 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Чорною Л.С. заведено спадкову справу №142/2022 (номер в реєстрі 69615565).
Доказом на підтвердження батьківства ОСОБА_6 по відношенню до ОСОБА_7 є також зазначення у свідоцтві про хрещення останньої за прізвищем батька « ОСОБА_10 ».
За свого життя померлий та позивачка мали намір за спільною заявою звернутися до органу державної реєстрації актів цивільного стану з метою внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_7 , зазначивши ОСОБА_6 її батьком, але не встигли.
На даний час позивачка бажає щоб в відомостях про батька у свідоцтві про народження ОСОБА_7 був зазначений її біологічний батько ОСОБА_6 , оскільки дитина має право знати свого батька та цього прагнув сам ОСОБА_6 .
Посилаючись на викладене, ОСОБА_5 просила суд встановити факт батьківства ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Внести зміни до актового запису № 1028 від 03 грудня 2011 року, складеного міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та зазначити батьком дитини громадянина України - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінивши прізвище дитини з ОСОБА_11 на ОСОБА_10 , ім'я, по-батькові, місце народження та дату народження дитини залишити без змін.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2024 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Виключено з актового запису № 38761028 від 03 грудня 2011 року про народження ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Херсон, зробленого Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, відомості про батька ОСОБА_12 , громадянина України.
Внесено зміни до актового запису № 38761028 від 03 грудня 2011 року про народження ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Херсон, зробленого Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, зазначивши батьком дитини громадянина України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Внесено зміни до актового запису № 38761028 від 03 грудня 2011 року, зробленого Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, змінивши прізвище дитини з « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_10 ».
Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи визнання позову відповідачем ОСОБА_2 , яка є рідною матір'ю померлого ОСОБА_6 , пояснення свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про встановлення факту батьківства.
Доводи відповідача ОСОБА_3 про наявність спору із позивачем ОСОБА_5 щодо встановлення факту проживання однією сім'єю з померлим ОСОБА_6 та посилання на ту обставину, що їй не було відомо про наявність у померлого інших дітей не спростовують висновків суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_7 , позовні вимоги в частині внесення змін до актового запису про народження дитини слід задовольнити.
Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_4 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просила його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що до суду першої інстанції ОСОБА_3 своєчасно подала, й судом був прийнятий до розгляду, відзив на позовну заяву, в якому навела факти та обставини які свідчать про необґрунтованість заявленого ОСОБА_5 позову. Однак суд першої інстанції зі свого боку взагалі не навів жодних висновків щодо прийняття чи відхилення доводів та доказів наданих ОСОБА_3 .
До пояснень позивачки у справі про те, що вона з померлим ОСОБА_6 з 1998 року по день його смерті проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу суду слід було віднестися критично, оскільки окрім пояснень жодних належних та допустимих доказів до справи нею не надано.
Позивачка взагалі не наводить конкретних прикладів із спільного проживання з ОСОБА_6 та не надає на підтвердження своїх доводів у цій частині відповідних доказів. Як наслідок її доводи є сумнівними та недоведеними.
Надані позивачкою доводи та докази, навіть в сукупності, не можуть бути беззаперечними та підтверджувати походження дитини від ОСОБА_6 .
Суд першої інстанції свої висновки ґрунтує виключно на заяві про визнання позову відповідачкою ОСОБА_2 , яка є рідною матір'ю померлого ОСОБА_6 , та поясненнях свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
Проте, ні ОСОБА_2 , ні вищезазначені свідки безпосередньо в судовому засіданні не допитувалися, тобто не попереджалися про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань. За таких обставин суд першої інстанції мав би критично віднестись до наданих даними особами письмових пояснень без їх особистого допиту в судовому засіданні.
Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
Суд першої інстанції не вправі був покладати за основу свого рішення лише факт визнання позову ОСОБА_2 , не дослідивши при цьому обставини справи.
26 серпня 2024 року суд першої інстанції своєю ухвалою відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про залучення до участі у справі ОСОБА_15 .
Винесення даної ухвали свідчить про те, що суд першої інстанції належним чином не досліджував усіх обставин справи та надані до матеріалів справи документи.
Суд не був позбавлений можливості самостійно вирішити питання щодо залучення ОСОБА_6 до участі у справі у якості співвідповідача або третьою особою яка не заявляє самостійних вимог.
На день слухання справи відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Її батьками зазначено: батько - ОСОБА_12 , мати - ОСОБА_5 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 ).
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини 1 статті 135 СК України № 00012701116 від 05 вересня 2013 року - ОСОБА_12 .
20 січня 2012 року над ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , здійснено таїнство хрещення та миропомазання, документ виданий Українською православною церквою Миколаївської єпархії.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповів все належне йому майно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (заповіт, який зареєстровано приватним нотаріусом херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Нікодоном О.О. ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
Відповідач ОСОБА_2 є матір'ю померлого ОСОБА_6 відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .
ОСОБА_2 визнала факт батьківства її сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , для малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з усіма відповідними її правами та обов'язками. Також ОСОБА_2 визнала ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , своєю онукою (заява ОСОБА_2 посвідчена приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Юрченко Н.В.).
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам закону.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина 10 статті 7 СК України). Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю сторін. Одним із способів захисту сімейних прав є встановлення правовідношення (частина друга статті 18 СК України).
Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Частиною 1 статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Частиною 1 статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Згідно з частини 1, 2 статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Статтею 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині 3 статті 128 цього Кодексу, зокрема матір'ю дитини.
Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до частини 1 статті 130 СК України є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері та смерть того, батьківство кого встановлюється, або оголошення його померлим.
Та обставина, що питання визнання батьківства за рішенням суду відповідно до статей 128, 129 СК України не вирішувалось за життя такої особи, не є перешкодою для застосування статті 130 СК України.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі № 373/2257/18, від 15 квітня 2021 року в справі № 361/2653/15.
Предметом доказування у справах про встановлення факту батьківства є встановлення походження дитини від певної особи.
Аналіз норми статті 130 СК України свідчить, що законом не встановлено переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (стаття 128 СК України).
У постанові Верховного Суду від 30 травня 2023 року в справі № 592/4443/17 зазначено, що: «відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів.
Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.
Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 760/3977/15 зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами.
Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання особою батьківства.
Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі № 373/2257/18.
Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір'ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року в справі № 641/9147/15, від 21 листопада 2018 року в справі № 225/6301/15-ц, від 12 грудня 2019 року в справі № 562/1155/18.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції на підставі належної оцінки сукупності зібраних у справі доказів, зокрема, показань свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , письмові пояснення яких досліджувалися в суді першої інстанції, проте ці свідки були допитані в суді апеляційної інстанції, письмових доказів: свідоцтва та актового запису про народження малолітньої ОСОБА_7 ; копій фотознімків; заповіту на користь малолітньої ОСОБА_7 ; визнанням позовних вимог відповідачкою ОСОБА_2 , установив, що позивачем надано достатню кількість доказів, які свідчать про визнання ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , за життя батьківства щодо доньки ОСОБА_7 .
Отже, за встановлених обставин є правильними висновки суду першої інстанції щодо доведеності позовної вимоги про встановлення факту батьківства ОСОБА_6 щодо доньки ОСОБА_7 , оскільки за життя він визнавав дитину своєю та спільно проживав з нею однією сім'єю з дня їх народження до дня своєї смерті.
Матеріали справи не містять жодного доказу на спростування таких висновків.
Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов'язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про достатність поданих нею доказів та доведеність факту батьківства ОСОБА_6 щодо доньки ОСОБА_7 та з цих підстав правильно задовольнив позов.
Доводи скарги про те, що суд першої інстанції не врахував наданих відповідачкою ОСОБА_3 письмових доказів, зокрема, виписки з порталу суспільних знань і дій для розвитку Херсонщини про депутата облради (2006-2010 роки) ОСОБА_6 , де викладаються факти з біографії останнього та визначено, що його дружиною є ОСОБА_3 , а сином ОСОБА_15 ,1987 року народження; копії електронної декларації останнього, де зазначено дружина ОСОБА_3 , копії медичних виписок щодо стану здоров'я ОСОБА_6 та копії квитанцій та придбання рухомого майна та квитанції про оплату комунальних послуг до житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 , де зі слів відповідачки ОСОБА_3 вона проживала з ОСОБА_6 , не заслуговують на увагу, оскільки ці аргументи були перевірені судом першої інстанції і з урахуванням установлених обставин спростовані під час розгляду справи з посиланням на оцінку сукупності зібраних у справі доказів, в тому числі оцінки їх на предмет належності і допустимості. Крім того, в суді апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_2 , яка є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 , в своїх поясненням стверджувала, що ОСОБА_3 у її будинку не проживала.
Аргументи апеляційної скарги щодо обов'язкового проведення судової молекулярно-генетичної експертизи є необґрунтованими, оскільки на підтвердження заявлених у цій справі позовних вимог позивачка надала достатньо доказів, оцінка яких у сукупності дала суду першої інстанції підстави для висновку про визнання ОСОБА_6 за життя свого батьківства щодо малолітньої ОСОБА_7 та встановлення відповідного факту батьківства. Проте, заперечуючи факт батьківства відповідачка ОСОБА_3 , на виконання засад диспозитивності цивільного процесу, не спростувала подані позивачкою докази і встановлені на їх підставі обставини, правом на заявлення суду клопотання про призначення відповідної експертизи, з метою спростування доводів позивача про факт батьківства, не скористалась.
Посилання в апеляційній скарзі на безпідставне незалучення до участі у справі сина померлого - ОСОБА_15 ,1987 року народження, не заслуговують на увагу з огляду на те, що така відмову суду першої інстанції не порушує будь-яким чином права та інтереси відповідачки ОСОБА_3 .
Щодо доводів скарги про неналежність доказів, а саме письмових показань свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , отриманих адвокатом позивачки, є неприйнятними, оскільки ці свідки були допитані в суді апеляційної інстанції та дали суду аналогічні покази.
Отже доводи апеляційної скарги відповідачки висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи у суду апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складено 27 листопада 2024 року.