Дата документу 13.11.2024 Справа № 334/10462/23
Єдиний унікальний № 334/10462/23 Головуючий у 1-й інстанції: Фетісов М.В.
Провадження № 22-ц/807/1758/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
13 листопада 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Полякова О.З.
при секретарі: Камаловій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У листопаді 2023 року представник АТ «ОТП Банк» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначала, що 08.09.2021 між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 2037434916.
Відповідно до п 1.1 Кредитного договору, кредит надано у розмірі 80 000 гривень на цільове використання кредиту: на споживчі цілі, та 3 840 гривень на придбання послуг: «Страхування від нещасного випадку» від СК «Арсенал Лайф». Загальний розмір - 83 840 гривень.
На виконання умов договору була здійснив виплата коштів за кредитним договором № 2037434916 від 08.09.2021 року.
Відповідно до Додатку № 1 до Кредитного договору № 2037434916 від 08.09.2021р., Графіку Платежів та Розрахунку загальної вартості кредиту зазначено детально строк кредиту - 60 місяців, загальна вартість кредиту - 224 479,02 грн. Щомісячний платіж позичальника становить 3 743,64 грн., крім останнього - 3 604,26 грн.
Відповідно до п. 15.4. Правил кредитування, у випадку невиконання позичальником умов вимоги, банк має право звернутись до відповідного суду для стягнення заборгованості за кредитним договором в примусовому порядку.
Крім того, за умовами договору, дата остаточного повернення кредиту - 08.09.2026, комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісячно у розмірі 0,85% від суми Кредиту (підпункт 1.1 пункт 1). Фіксована процентна ставка встановлена у розмірі 36% річних (підпункт 1.2 пункт 1).
Згідно розрахунку заборгованості, у зв'язку з порушенням умов кредитного договору, загальна вартість заборгованості по кредитному договору становить 114 328,52 гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 69 044,90 гривні, заборгованості за відсотками - 33 747,76 гривень та заборгованості за розрахункове обслуговування - 11 535,86 гривень.
30.06.2023 представник АТ «ОТП Банк» звернувся до ОСОБА_1 з досудовою вимогою про дострокове стягнення заборгованості, яка була повернута 17.07.2023. Відповідач не звертався до позивача для мирного врегулювання спору.
Посилаючись на зазначені обставини, представник АТ «ОТП Банк» просила суд стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором № 2037434916 від 08.09.2021 станом на 14.06.2023 в сумі 114 328 гривень 52 копійки, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 69 044 гривні 90 копійок, заборгованості за відсотками - 33 747 гривень 76 копійок та заборгованості за розрахункове обслуговування - 11 535 гривень 86 копійок, а також судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2024 року позов Акціонерного товариства «ОТП Банк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за Кредитним договором № 2037434916 від 08.09.2021 станом на 14.06.2023 в сумі 114 328 гривень 52 копійки, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 69 044 гривні 90 копійок, заборгованості за відсотками - 33 747 гривень 76 копійок, заборгованості за розрахункове обслуговування - 11 535 гривень 86 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» судовий збір у сумі 2 684 гривні.
В подальшому ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду в частині стягнення заборгованості за розрахункове обслуговування, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині стягнення з нього заборгованості за розрахункове обслуговування в сумі 11 535,86 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що після укладення кредитного договору він добросовісно його виконував до початку повномасштабного вторгнення.
Вказує, що послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитом будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідають змісту кредитних відносин (постанови Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 369/9293/15-ц, від 02 вересня 2019 року у справі № 361/7528/17 та від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц).
Вважає, що умови кредитного договору № 2037434916 від 08.09.2021 щодо розрахункового обслуговування є несправедливими, тому відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вказані умови договору є недійсними з моменту укладення кредитного договору, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за розрахункове обслуговування у розмірі 11 556,66 не підлягають задоволенню.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвала про відкриття апеляційного провадження від 24 вересня 2024 року та апеляційна скарга ОСОБА_1 були доставлені в електронний кабінет АТ «ОТП Банк» 25 вересня 2024 року, про що свідчить довідка про доставку електронного документу, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 214).
Отже, заочне рішення суду оскаржується ОСОБА_1 в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за розрахункове обслуговування в сумі 11 535,86 грн., в іншій частині, а саме, в частині вирішених вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та за відсотками рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині вирішених вимог про стягнення заборгованості за розрахункове обслуговування в сумі 11 535,86 грн.
Від представника АТ «ОТП Банк» 07.11.2024 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання з проханням відкласти розгляд справи з посиланням на необхідність надати відзив на апеляційну скаргу. Проте, як зазначалося вище, ухвала про відкриття апеляційного провадження від 24 вересня 2024 року та апеляційна скарга ОСОБА_1 були доставлені в електронний кабінет АТ «ОТП Банк» ще 25 вересня 2024 року, тому колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
Інші учасники справи, будучи належним чином відповідно до вимог процесуального законодавства повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до апеляційного суду не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подали.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вказаним вимогам не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 08.09.2021 року між Акціонерним товариством "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2037434916 (далі - кредитний договір).
Згідно п. 1.1. кредитного договору банк надав позичальнику кредит у сумі 80 000 грн. на споживчі цілі та 3 840 грн. на придбання послуг зі страхування у продавця 1: «Страхування від нещасного випадку», загальний розмір Кредиту 83 840 грн.
Дата остаточного повернення кредиту 08.09.2026. Комісія за управління кредитом - щомісячно у розмірі 0,85% від суми кредиту (підпункт 1.1 пункту 1).
Відповідно до п. 1.2. кредитного договору протягом дії кредитного договору для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись: фіксована процентна ставка у розмірі 36,00 (тридцять шість) % річних.
Згідно п. 1.3. кредитного договору повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати позичальником Ануїтетних Платежів.
Відповідно до заяви про видачу готівки № 12424360 від 08.09.2021 відповідачеві було видано грошові кошти у розмірі 80 000,00 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості за Кредитним договором сума заборгованості станом на 14.06.2023 становить 114 328,52 гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 69 044,90 гривні, заборгованості за відсотками - 33 747,76 гривень та заборгованості за розрахункове обслуговування - 11 535,86 гривень.
Згідно з матеріалами справи на адресу відповідача позивач надіслав досудову вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості за Кредитним договором від 28.06.2023 № 1705/2023, вказавши суму заборгованості та реквізити для оплати.
Рішення суду першої інстанції вмотивовано передбаченим законом обов'язком позичальника повернути кредит та сплатити відсотки у строк та на умовах, передбачених договором, а також заборгованість за розрахункове обслуговування у заявленому Банком розмірі, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов'язок відповідачем як позичальником дотриманий не був.
Проте, з висновками суду в оскарженій частині, а саме в частині стягнення заборгованості за розрахункове обслуговування в розмірі 11 535,86 грн.погодитися не можна з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами 2, 3 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено:
10 червня 2017 року набув чинності Закон України Про споживче кредитування, у зв'язку з чим у Законі України Про захист прав споживачів текст статті 11 викладено в такій редакції: Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України Про споживче кредитування.
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів з набуттям чинності Закону України Про споживче кредитування залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України Про захист прав споживачів, визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України Про споживче кредитування.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України Про споживче кредитування загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України Про споживче кредитування до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України Про споживче кредитування безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України Про споживче кредитування Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України Про споживче кредитування та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Встановлено, що відповідно до п.1.1 кредитного договору комісія за управління кредитом нараховується щомісячно у розмірі 0,85% від суми Кредиту (підпункт 1.1 пункт 1).
У паспорті споживчого кредиту до кредитного договору у пункті Платежі за супровідні послуги кредитодавця, обов'язкові для укладання договору, вказано комісія за управління кредитом: щомісячно у розмірі 0,85% від суми кредиту, 0 грн. - на сплату додаткових послуг банку.
Таким чином, відповідачеві встановлено плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, тому колегія суддів дійшла висновку, що положення вищевказаного кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за управління кредитом щомісячно в терміни та у розмірах, визначених п. 1.1 кредитного договору та графіком платежів, є нікчемними, тобто недійсними в силу закону.
Враховуючи викладене, позовні вимоги банку про стягнення з відповідача комісії за розрахункове обслуговування (комісії за управління кредитом) не підлягають задоволенню.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
З урахуванням встановлених обставин та вищенаведених норм матеріального права колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду у цій справі в оскаржуваній частині слід скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача комісії за розрахункове обслуговування (комісії за управління кредитом) слід відмовити.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПКУкраїни).
Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Скаржником у цій справі при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір у сумі 406,23 грн. (а.с. 204).
Оскільки колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення апеляційної скарги, ОСОБА_1 має право на компенсацію судових витрат у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги розмірі 406,23 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2024 року у цій справі в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за розрахункове обслуговування в сумі 11 535 грн. 86 коп. скасувати та прийняти в цій частині постанову, якою у задоволенні позову Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за розрахункове обслуговування відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «ОТП Банк» (ЄДРПОУ 21685166) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 406 (чотириста шість) грн. 23 коп.
В іншій частини рішення суду першої інстанції не оскаржувалось та в апеляційному порядку не переглядалось.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 25 листопада 2024 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков