11 листопада 2010 р. № 2-24/251-2010
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Добролюбової Т.В. - головуючого
Гоголь Т.Г., Швеця В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
прокурора
позивача
відповідача
матеріали касаційної скарги Рудак О.В. посв. №72 від 14.04.08
Пахомов Ю.О. дов. №141 від 20.10.10, Чернікова О.С. дов. №140 від 20.10.10
Не з'явились (повідомлені належним чином)
Заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Алуштинської міської ради
на рішеннягосподарського суду Автономної Республіки Крим від 27.01.10
у справі№ 2-24/251-2010 господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр відпочинку "Юність"
до
проАлуштинської міської ради
визнання права власності на земельну ділянку
Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр відпочинку "Юність"звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Алуштинської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку. Позовні вимоги мотивовані тим, що на спірній земельній ділянці розмі щене належне товариству нерухоме, майно. Зазначеною земельною ділянкою на підставі державного акта на право постійного користування землею користува лось Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародний Молодіжний
Доповідач: суддя Гоголь Т.Г.
центр "Юність", правонаступником якого є позивач, однак міськрада відмовляєть ся оформити товариству вказану земельну ділянку у власність.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.01.10 (суддя Колосова Г.Г.) позов задоволений, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр відпочинку "Юність" визнано право власності на земельну ділянку площею 4,308 га, яка знаходиться за адресою: м. Алушта, вул. Перекопська, 20/2. Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з положень статті 120 Земельного кодексу України, відповідно з якими до особи, що придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку на якій вони розміщені, у розмірах встановлених договором. Якщо такий розмір договором не визначено то до набувача переходить право власності на частину земельної ділянки, що зайнята під будівлею, та яка необхідна для її обслуговування. Зазначена земельна ділянка використовується за цільовим призначенням та необхідна для обслуговування центру відпочинку.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.05.10 (судді: Латиніна О.А., Антонова І.В., Заплава Л.М.) рішення госпо дарського суду залишене без змін з тих самих підстав.
Заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся з касаційною скаргою в інтересах Алуштинської міської ради до Вищого господарського суду Украї ни, в якій просить судові рішення, ухвалені у справі, скасувати, в задоволенні позову відмовити. При цьому він вважає, що місцевий та апеляційний господарський суди порушили приписи статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України. Прокурор наголошував на тому, що будівлі, які розташовані на спірній земельній ділянці не придбавалися відповідачем у власність, а були набуті на підставі судових рішень, а відтак судами не вірно застосовані положення статті 120 Земельного кодексу України. Крім того, прокурор зазна чає, що судами попередніх інстанцій не досліджено питання, чи звертався позивач у встановленому земельним законодавством порядку до Алуштинської міськради з відповідною заявою про передачу земельної ділянки у власність.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу в якому просить рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.01.10 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.01.10 залишити без змін з підстав зазначених у судових актах.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення прокурора, представників позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Попередні судові інстанції встановили та підтверджується матеріалами справи, що за рішенням Алуштинської міської ради від 13.09.96 № 646 Товариству з обмеженою відповідальністю "Міжнародний молодіжний центр "Юність" було надано у постійне користування земельну ділянку у розмірі 4,3608 га. На підставі вказаного рішення видано державний акт від 13.10.96. У подальшому, зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр відпочинку "Юність" затверджена редакція Статуту товариства (Протокол № 23 від 18.11.02). Пунктом 1.2 Статуту передбачено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр відпочинку "Юність" є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний молодіжний центр "Юність". Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.01.10, що залишене без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.05.10 визнано право власності на земельну ділянку площею 4,308 га, на якій розташовані об'єкти нерухомості, що належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр відпочинку "Юність". Проте, висновок до якого дійшли суди попередніх інстанцій є передчасним з огляду на наступне.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. За приписами статті 392 власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо, зокрема, це право оспорюється або не визнається іншою особою. За приписами статті 82 Земельного кодексу України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду; прийняття спадщини; виникнення інших підстав, передбачених законом. Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 377 Цивільного кодексу України, передбачений перехід до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, права власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Отже, для правильного вирішення спору судам необхідно було дослідити підстави набуття у власність нерухомості, яка розташована на спірній земельній ділянці. Прокурор в своїй касаційні й скарзі та Алуштинська міська рада наголошували на тому, що позивач набув права власності на об'єкти нерухомості не на підставі цивільно-правових угод, а на підставі судових рішень, а відтак, у судів попередніх інстанцій не було правових підстав для застосування приписів статей 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України. Зазначені доводи судами попередніх інстанцій не були досліджені в повному обсязі. Оскільки попередні судові інстанції, всупереч вимогам статей 38, 43 Господарського процесуального кодексу України, не виконали усіх вимог процесуального законодавства, не дослідили повно і всебічно усі доводи та обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відтак ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Вищий господарський суд України зауважує на тому, що при новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи (дослідити усі доводи сторін, взяти їх до уваги чи відхилити їх, як юридично не спроможні), надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та прийняти нове рішення.
Керуючись статтями 111 5,111 7, пунктом 3 статті 1119 , статтями 11110 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.01.10 у справі № 2-24/251-2010 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.05.10 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Касаційну скаргу Заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Алуштинської міської ради задовольнити частково.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
Судді Т.Гоголь
В.Швець