26 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 160/3172/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 року в адміністративній справі №160/3172/23 (головуючий суддя І-ї інстанції - Боженко Н.В.) за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-
У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу з платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) до бюджету у сумі 440438,45 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 року у справі № 160/3172/23, яке набрало законної сили, позовну заяву Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задоволено повністю.
14.08.2023 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом по вказаній адміністративній справі видано позивачу виконавчий лист.
На адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій заявник просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист у справі №160/3172/23. Внаслідок незгоди щодо змісту вказаного рішення суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист у справі №160/3172/23 (том №2 а.с.51-52).
Не погодившись з ухвалою суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняте нове рішення про задоволення поданої ним заяви.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвала суду є необґрунтованою та прийнята з порушенням норм матеріального права. Скаржник зазначає, що за відсутності податкової вимоги та умов передбачених пунктом 95.2 статті 95 ПК України стягнення податкового боргу на підставі виконавчого листа є незаконним та суд першої інстанції мав визнати його таким, що не підлягає виконанню.
Вважає, що виконавчий лист, за обставин які є по справі, на всю суму боргу не повинен був видаватися і з огляду на повторне стягнення боргу (орендної плати за землю) який вже підлягає стягненню з того самого боржника (відповідача) на підставі іншого виконавчого документа на користь того самого розпорядника бюджетних коштів (міська рада) у розумінні пункту 47 статті Бюджетного кодексу України, адже податковий орган є органом стягнення, а не розпорядником коштів, що складають у вказаному випадку податковий борг.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Відповідно до частини першої статті 374 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з частиною другою статті 374 Кодексу адміністративного судочинства України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові і процесуально-правові.
До матеріальних підстав відносяться випадки відсутності обов'язку боржника через його припинення, добровільне виконання боржником чи іншою особою.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема:
- видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);
- коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню;
- видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа;
- помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване;
- видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката;
- пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Під іншими причинами слід розуміти випадки, коли в апеляційному чи касаційному порядку або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами скасовано чи змінено рішення суду, а виконавчий лист ще не виконаний.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 10.08.2023 року у справі № 804/7154/16.
Заява відповідача від 15.02.2024 року обґрунтована підставами, які за змістом свідчать про незгоду відповідача зі змістом судового рішення (порядок розгляду справи, підстави стягнення податкового боргу, його несписання відповідачем, наявністю іншого спору та ін.). Водночас, жодна з цих підстав не є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Пунктом 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно частини першої статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення суду в цій справі наразі не скасовано та набрало законної сили, а тому підлягає виконанню шляхом видачі виконавчого листа.
При цьому, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в цій юридичній ситуації є неналежною юридичною процедурою, якою відповідач має намір замінити перегляд судового рішення згідно вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно пунктом 5 частини першої статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України провадження у справах за зверненням податкових та митних органів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо стягнення коштів за податковим боргом.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що визначальним аргументом заявника було посилання на положення статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України, натомість ця норма права не підлягає застосуванню в цій справі, оскільки судовий розгляд ініційовано не заявою про стягнення коштів за податковим боргом у порядку та з особливостями визначеними статтею 283 Кодексу адміністративного судочинства України, а за позовною заявою, поданою згідно статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
На відмінності цих первинних заяв по суті, а також зумовленій відмінності порядку їх розгляду наголошувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.01.2021 року у справі №0940/2276/18.
З огляду на вказані вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що прохання відповідача у заяві про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню є необґрунтованим, в зв'язку з чим не підлягала задоволенню.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року в адміністративній справі №160/3172/23 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року в адміністративній справі №160/3172/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко