26 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 160/3006/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 року в адміністративній справі №160/3006/20 (головуючий суддя І-ї інстанції - Турова О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати у період з 01 січня 2017 року по 28 вересня 2018 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 року по 28 вересня 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення 28 вересня 2018 року остаточного розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 у запас Збройних Сил України;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 29 вересня 2018 року по день постановлення місцевим адміністративним судом рішення у даній справі.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2020 року у справі № 160/3006/20, яке набрало законної сили, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено повністю.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року - без змін.
Отже, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/3006/20 набрало законної сили 07.07.2021 року.
На адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій заявник просив:
- визнати протиправними дії суб'єкта владних повноважень - Військової частини НОМЕР_2 на стадії виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року у справі №160/3006/20;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за період із 29 вересня 2018 року по 15 грудня 2022 року у розмірі 719 970,24 (сімсот дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят гривень 24 коп.) грн. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року у справі №160/3006/20.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень на стадії виконання рішення суду в адміністративній справі №160/3006/20 (том №2 а.с.183-185).
Не погодившись з ухвалою суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне визначення судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм процесуального права просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняте нове рішення про задоволення поданої ним заяви.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвала суду є необґрунтованою оскільки не враховано не виконання відповідачем судового рішення за позовом заявника, яке набрало законної сили. Вважає, що невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Судове рішення виконують безпосередньо, а для його виконання не вимагають ухвалення будь-яких інших додаткових судових рішень.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.
20.09.2021 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом на виконання рішення суду від 26.06.2020 року у справі №160/3006/21 ОСОБА_1 видано відповідний виконавчий лист із строком пред'явлення до виконання до 07.07.2024 року (включно), який отримано представником позивача 22.10.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, наявним в матеріалах справи.
Як слідує з заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень на стадії виконання рішення суду в адміністративній справі №160/3006/20, вищевказаний виконавчий лист Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/3006/20 разом із заявою про його примусове виконання були подані представником ОСОБА_1 до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 11.01.2022 року.
При цьому, суд першої інстанції визначив, що доказів відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа №160/3006/20, виданого Дніпропетровським окружними адміністративним судом 20.09.2021 року, матеріали справи не містять, при цьому, в автоматизованій системі виконавчого провадження також така інформація відсутня.
Також судом першої інстанції встановлено, що 07.04.2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Балтак О.О. звертався до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом від 07.04.2023 року №731, в якому просив надати детальний розрахунок середнього розміру грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2018 року по 15.12.2022 року, із зазначенням усіх його складових (складових грошового забезпечення, з якого обраховувався середній заробіток, розміру середнього заробітку, періоду обрахунку тощо), натомість, не отримавши відповіді на цей запит, представник стягувача звернувся з заявою від 22.06.2023 року до Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, в якій просив зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати відповідь на адвокатський запит від 07.04.2023 року №731.
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2023 року за вих.№350/172/34/194пс надано відповідь на вищевказану заяву представника позивача та долучено до цього листа довідку-розрахунок середнього розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.09.2018 року по 15.12.2022 року, з урахуванням істотної частки невиплаченої індексації, з якої слідує, що на виконання рішення суду у справі №160/3006/21 позивачу було нараховане середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2018 року по 15.12.2022 року у загальній сумі 723951,98грн., водночас, при визначені суми такого середнього розміру грошового забезпечення безпосередньо до виплати застосовано пропорційне співвідношення, з урахуванням істотної частки невиплаченої індексації (виплату якої було затримано при звільненні позивача) по відношенню до всіх належних при звільненні ОСОБА_1 сум, внаслідок чого до виплати визначено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, з урахуванням істотної частки, у сумі 3981,74грн., а при відрахуванні з неї податку з доходів фізичних осіб у розмірі 716,71грн. та військового збору у роз мірі 59,73грн., безпосередня сума до виплати склала 3205,30грн.
Заявник не погодився із розміром такої виплати та вважає, що Військова частина НОМЕР_1 , здійснивши неправильний розрахунок середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, фактично змінила резолютивну частину вказаного судового рішення, у зв'язку із чим звернувся до суду з цією заявою.
Так, статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Із наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи. Відтак, учасник справи, якому належить виконати судове рішення, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Таким чином, зазначені у частині першій статті 383 КАС України правові норми мають на меті забезпечити належне виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із невиконанням такого судового рішення, або з порушенням прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, тобто саме тих прав, наявність яких вже була перевірена і підтверджена судом, а не тих, що могли виникнути в подальшому при виконанні рішення суду.
Відтак, передбачений правовий інститут контролю за виконанням рішення суду підлягає застосуванню виключно у разі вчинення суб'єктом владних повноважень під час виконання судового рішення протиправних дій чи бездіяльності або прийняття протиправних рішень, які у свою чергу порушують законні права та інтереси позивача. Визнання судом протиправними рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідача - можливе лише у разі встановлення факту протиправного невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру на користь особи-позивача.
Разом з тим, суд зауважує, що для визнання дій або бездіяльності протиправними недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання відповідачем обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправності дій або бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність таких дій для прав та інтересів заінтересованої особи.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду у суді апеляційної інстанції, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2020 року у справі №160/3006/20 Військову частину НОМЕР_1 , зокрема, було зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 29 вересня 2018 року по день фактичного розрахунку, при цьому, наданими доказами підтверджено, що боржником фактично було здійснено нарахування та виплату стягувачеві такої виплати, що, в свою чергу, свідчить про виконання Військовою частиною НОМЕР_1 рішення суду у справі №160/3006/20 у вищевказаній частині.
Посилання заявника на неправильність проведеного боржником розрахунку суми середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка підлягає виплаті стягувачеві, по суті є незгодою останнього з визначеним відповідачем на виконання рішення суду середнім розміром грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби.
Разом з тим, доводи позивача стосовно того, що боржник, неправильно визначивши належну до виплату стягувачеві суму середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, на стадії виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року у справі №160/3006/20 фактично одноособово змінив резолютивну частину вказаного судового рішення, є безпідставними, позаяк, ані резолютивна частина цього рішення, ані його мотивувальна частина не містять висновків суду щодо суми середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка має бути нарахована та виплачена на користь ОСОБА_1 .
Також, у своїй позовній заяві ОСОБА_1 не заявляв вимог щодо нарахування та виплати йому конкретної суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 29 вересня 2018 року, відтак, будь-які докази та обставини з цього приводу не досліджувалися судом взагалі, бо не були предметом спору у цій справі.
Отже, в межах адміністративної справи №1160/3006/20 судом не досліджувався порядок обчислення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а лише було констатоване право позивача на його отримання.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в мотивувальній та в резолютивній частинах вищевказаного рішення судом не встановлено обов'язку відповідача нарахувати та виплатити позивачеві конкретної суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 29 вересня 2018 року по день фактичного розрахунку, як помилково стверджує заявник.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що рішення суду фактично виконано Військовою частиною НОМЕР_1 , а заявник не погоджується із обставинами, які не були предметом дослідження при розгляді справи і щодо яких судовим рішенням при зобов'язанні суб'єкта владних повноважень до вчинення дій, не наводились відповідні висновки, то суд першої інстанції правильно визначив, що вирішення порушених питань можливе шляхом ухвалення рішення суду за наслідком розгляду вимог у порядку позовного провадження, а не шляхом постановлення ухвали в порядку статті 383 КАС України, тому вимоги заяви про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду, не можуть бути вирішені у межах її розгляду в порядку статті 383 КАС України.
Відповідно до частини шостої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду, в зв'язку з чим вказана заява не підлягала задоволенню.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року в адміністративній справі №160/3006/20 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року в адміністративній справі №160/3006/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко