"11" листопада 2010 р. м. Київ К-20446/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Бим М.Є., Конюшка К.В., Гончар Л.Я.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 19 січня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання дій протиправними, перерахунок та виплату щорічної грошової допомоги до 5 травня, -
В грудні 2008 року позивач - ОСОБА_1, звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про перерахунок та виплату щорічної одноразової допомоги до 5 травня, посилаючись на те, що він є інвалідом війни 2 групи. Відповідно до п.27 ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»передбачена виплата до 5 травня разової грошової допомоги, яка йому як інваліду 2 групи передбачена у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік»на 01.04.2008 року встановлена мінімальна пенсія у розмірі 481 грн., тому одноразова грошова допомога повинна складати 3848 грн. (481 грн.). Відповідачем виплачено 400 грн., недоплата становить 3448 грн. На його заяву про перерахунок та доплату недоплаченої суми, відповідач відмовив.
Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 19 січня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені та стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну одноразову допомогу до 5 травня за 2008 рік у сумі 3448 грн. (три тисячі чотириста сорок вісім гривень) за рахунок коштів Державного бюджету України. Судовий збір віднесено на рахунок держави.
Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради звернулось з касаційною скаргою, у якій просить ці рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
При цьому касатор посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом війни 2 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11 листопада 2004 року.
Частиною 5 Статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що право на отримання щорічної грошової допомоги до 9 травня (яка повинна виплачуватися до 5 травня) в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
У 2008 році позивач фактично отримав від відповідача 400 грн., що було передбачено положенням постанови КМУ № 183 від 12.03.2008 року «Про розміри грошової допомоги, яка виплачується у 2008 році згідно до ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань»та пунктом 20 розділу ІІ ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28 грудня 2007 року, яким були внесені зміни до ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у тому числі до ч. 5 ст. 13 цього Закону, яка передбачала щорічно до 5 травня інвалідам війни виплату разової грошової допомоги у розмірах, які визначаються КМУ в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Посилання судів на Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року у справі № 10-рп, яким визнано положення п.п. «б»п.п 2 пункту 20 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік»неконституційним, колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги.
Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 05 травня), відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.
Таким чином, у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2008 рік відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ.
Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з зазначених вище законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у правовідносинах, що виникли.
Оскільки, згідно зі статтею 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі, залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
З огляду на викладене вище, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов'язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 05 травня за 2007 рік є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.
Керуючись ст. ст. 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради задовольнити.
Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 19 січня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2009 року скасувати.
Прийняти по справі нову постанову.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання дій протиправними, перерахунок та виплату щорічної грошової допомоги до 5 травня відмовити.
Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та порядку, які встановлені ст. ст. 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.