25 листопада 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/11792/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
03 жовтня 2024 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), у якій позивач просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №163950027750 від 13.03.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 05.03.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Проте, рішенням відповідача №163950027750 від 13.03.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з недосягненням відповідного пенсійного віку. Позивач вважає зазначену відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах протиправною, зазначаючи, що після досягнення 50 років отримала право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 визначено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/11792/24. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області докази.
Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позов у строк, встановлений судом, хоча копія ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року надіслана судом до електронного кабінету відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та судом отримано повідомлення про доставлення копії ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року до електронного кабінету відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 04 жовтня 2024 року 10:11 /а.с. 16/, копія позовної заяви з додатками також надіслана судом до електронного кабінету відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та судом отримано повідомлення про доставлення копії позовної заяви з додатками до електронного кабінету відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 03жовтня 2024 року 17:31 /а.с. 11/.
17 жовтня 2024 року до суду надійшли копії документів від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області /а.с. 19-48/.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
05.03.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 3/, звернулася до Кременчуцького об'єднаного управління ПФУ ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою за призначенням пенсії за віком /а.с. 21-23/ та з відповідним пакетом документів, перелік яких зазначено у розписці-повідомленні, що прийняті 05.03.2024 і зареєстровані за №891 /а.с. 22/, копії яких наявні у матеріалах справи.
Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок №22-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 в електронному вигляді було передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
За результатами розгляду вказаної заяви відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ у Харківській області прийнято рішення від 13 березня 2024 року №163950027750, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 4, 24/.
Вказане рішення вмотивовано тим, що аналіз документів показує, що необхідний вік становить 55 років, вік заявника - 50 років. Необхідний страховий стаж становить не менше 20 років у жінок (з них не менше 10 років на зазначених роботах) за списком №2, страховий стаж заявника становить 33 роки 9 місяців 5 днів, страховий стаж заявника з урахуванням кратності становить 33 роки 9 місяців 5 днів, пільговий стаж заявника за списком №2 становить 28 років 6 місяців 17 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи. Заявник працює. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату, 28.02.2029.
Позивач не погодився з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №163950027750 від 13.03.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та звернувся до суду з позовом у цій справі.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №163950027750 від 13.03.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення“ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 2 цього Рішення передбачено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Отже, згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Водночас, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У справі "Новік проти України" (18 грудня 2008 року) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
Враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз та стаж роботи має бути встановлений на рівні найменшої величини, встановленої Законом, у даному випадку вік 50 років та стаж роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах, зазначених у пункті "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Таким чином, перевагу слід віддати саме тому Закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 зазначила, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права, викладений у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20, підлягає обов'язковому врахуванню судом у даній справі в силу частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене вище, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Судом встановлено, що на час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (05.03.2024), позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла 50 років /а.с. 3/.
Згідно наданого до суду органом Пенсійного фонду України розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 страховий стаж становить 33 роки 9 місяців 6 днів /а.с. 26/, що також підтверджено трудовою книжкою ОСОБА_1 /а.с. 27-34/, дипломом серії НОМЕР_1 /а.с. 47/ та відомостями персоніфікованого обліку стосовно ОСОБА_1 /а.с. 38-46/
Згідно наданого до суду органом Пенсійного фонду України розрахунку стажу роботи ОСОБА_1 за списком №2 останній становить 28 років 6 місяців 17 днів /а.с. 26/, що підтверджено відомостями трудової книжки ОСОБА_1 /а.с. 27-34/, відомостями персоніфікованого обліку стосовно ОСОБА_1 /а.с. 38-46/ та довідкою ПрАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" №23 від 07.02.2024 /а.с. 35-37/.
Отже, станом на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач досягла 50 років, мала стаж роботи не менше 20 років, з нього не менше 10 років на зазначених роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
З огляду на викладене вище, доводи відповідача про недосягнення позивачем відповідного віку, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах є помилковими, а оскаржуване рішення №163950027750 від 13 березня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому є протиправним та підлягає скасуванню відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.
Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин) пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Зважаючи на викладене вище, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05 березня 2024 року.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №2052001 від 01.10.2024 /а.с. 7/ та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 10/.
Отже, при задоволенні позову ОСОБА_1 суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 грн. 20 коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 229, 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №163950027750 від 13 березня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05 березня 2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Сич