Провадження № 22-ц/803/8872/24 Справа № 243/2844/24 Суддя у 1-й інстанції - Фалін І. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
26 листопада 2024 року м.Кривий Ріг
справа № 243/2844/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Зубакової В.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання Гладиш К.І.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2024 року, яке ухвалено суддею Фаліним І.Ю. у м. Слов'янську Донецької області, та повне судове рішення складено 15 липня 2024 року,
В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання права власності та стягнення грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії.
В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дідусь позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після його смерті на рахунку Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишилася недоотримана пенсія, яка не була
ним отримана за життя.
11 вересня 2023 року державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Щербиною Я.О. було видано позивачу свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку нарахованої, але невиплаченої пенсії, що складає 164 571,66 грн за період з 13 червня 2020 року по 31 січня 2023 року, яка належала ОСОБА_2 .
11 вересня 2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та надав заяву про виплату недоотриманої пенсії на виконання приписів свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 .
Станом на 01 квітня 2023 року позивачем не отримано жодних грошових перерахувань на виконання зазначеної вимоги.
05 березня 2024 року представником позивача подано адвокатський запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з проханням надати відомості та копії документів стосовно нарахованих та виплачених пенсійних виплат ОСОБА_2 , 1931 року народження за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2022 року; надати роз'яснення, щодо відсутності нарахування невиплаченої пенсії
ОСОБА_2 , 1931 року народження, що входить до складу
спадщини ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину.
07 березня 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області на адвокатський запит представника позивача повідомлено, що сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 розрахована з урахуванням ч.1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, де датою звернення є день надання спадкоємцем заяви від 11 вересня 2023 року про виплату недоотриманої пенсії, яка увійшла до складу спадщини, з усіма необхідними документами. Суми, що увійшли до складу спадщини за померлого ОСОБА_2 враховані відповідачем за період з 10 вересня 2020 року по 31 січня 2023 року.
Також відповідач повідомив, що виплата недоотриманої пенсії позивачу буде здійснюватися відповідно умов постанови Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165, якою затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території. Відповідач повідомив, що сума недоотриманої пенсії ОСОБА_1 , складає 151 224,14 грн.
Тобто відповідач, неправомірно зменшив суму, вказану у свідоцтві про право на спадщину за законом, яке було видано на підставі відомостей, наданих самим відповідачем на 13 327,52 грн з розрахунку: 164 571,66 грн (сума за свідоцтвом про право на спадщину) - 151 244,33 грн (залишок нарахованої та невиплаченої суми недоотриманої пенсії станом на 01 квітня 2024 року).
ОСОБА_2 як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку в Головному управлінні з дислокацією в м. Краматорськ та отримував пенсію за віком, призначену відповідно до Закону № 1058.
За матеріалами електронної пенсійної справи виплата пенсійних коштів проведена по 01 квітня 2016 року.
Таким чином, відповідач незаконно утримує належне майно позивача у виді недоотриманої пенсії згідно свідоцтва про право на спадщину в розмірі 164 571,66 грн та на частку недоотриманої пенсії, яка не зазначена у свідоцтві за період з 01 квітня 2016 року по 12 червня 2020 року.
Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними.
На підставі наведеного вище позивач просив суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на його користь недоотриману пенсію ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 164 571,66 грн відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 вересня 2023 року, зареєстрованого в реєстрі за № 8-750, виданого державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Щербиною Я.О.; визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 право власності в порядку спадкування за законом на недоотриману пенсію за період з 01 квітня 2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом недоотриману пенсію за період з 01 квітня 2016 року по 12
червня 2020 року, що належала спадкодавцю ОСОБА_2 , який
помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на користь користь позивача суму судового збору в розмірі 1316,58 грн.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 недоотриману пенсію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 164 571 грн 66 коп, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 вересня 2023 року, зареєстрованого в реєстрі за № 8-750.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/2 частку недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01 квітня 2016 року по 12 червня 2020 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 1/2 частку недоотриманої пенсії, що належала спадкодавцю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 квітня 2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 453 грн 44 коп.
Повернуто ОСОБА_1 з державного бюджету надлишково сплачений за подання до суду даного позову судовий збір у розмірі 347 грн 62 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано доводи відповідача про те, що ОСОБА_3 перебував на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області та отримував пенсію за віком.
Механізм виплати пенсій, які не виплачено за період до місяця відновлення їх виплати внутрішньо переміщеним особам органами Пенсійного фонду України визначений Порядком виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165 (далі - Порядок 1165).
Відповідно до Порядку 1165 пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті ПФУ на відповідну мету, за рахунок коштів Державного бюджету України на відповідний рік.
Облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами ПФУ, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій, на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України, зокрема, про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період до місяця відновлення виплати пенсій або до місяця смерті особи), та у сформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період.
Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до звернення за отриманням пенсії, в тому числі і спадкоємцям за законом.
Крім того зазначає, що пенсійні виплати за минулий період згідно з Порядком 1165 проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року.
Розмір пенсійної виплати визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється виплата.
У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати у розмірі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму, пенсійна виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням.
Сума недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 обліковано Головним управлінням та включено до переліку отримувачів виплат за минулий період станом на 1 січня 2024 року, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Щербиною Я.О. 11 вересня 2023 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 8-750, згідно якого спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його онука ОСОБА_4 , спадкоємець 1/2 частки спадкового майна та його онук ОСОБА_1 , спадкоємець 1/2 частки частки спадкового майна.
Спадщина на яку в указаних частках видані ці свідоцтва складається з нарахованої, але невиплаченої пенсії в сумі 329 143,33 гривень, що знаходиться в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, що належала померлому на підставі довідки № 0500-0216-8/54102 від 23 червня 2023 року, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області Управління обслуговування громадян Відділом обслуговування громадян № 13 (сервісний центр). Зазначене свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку нарахованої, але невиплаченої пенсії видано позивачу ОСОБА_1 .
Таким чином, 1/2 частка недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 , що належить позивачу як одному із спадкоємців згідно свідоцтва про право на спадщину становить 164 571,66 гривень (329 143,33 гривень - загальна сума недоотриманої пенсії згідно свідоцтва про право на спадщину / 2 - кількість спадкоємців).
Відповідач у своєму листі від 07 березня 2024 року № 0500-0202-8/22487, наданий на адвокатський запит представника позивача - адвоката Зекунова А.Е. вказує, що сума недоотриманої пенсії в розмірі 329 143,33 гривень, яка була надана на запит нотаріуса становить за період з 13 червня 2020 року по 31 січня 2023 року.
Позивач в позовній заяві зазначає, що також підтверджує і відповідач у відзиві на позов, що вказана сума недоотриманої пенсії 164 571,66 гривень була розраховано відповідачем з моменту звернення позивача із заявою від 11 вересня 2023 року про виплату недоотриманої пенсії на виконання приписів свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку зі смертю його дідуся ОСОБА_2 , та на підставі ч.1 ст. 46 Закону № 1058 була зменшена відповідачем та склала 151 224,14 гривень за період з 10 вересня 2020 року по 31 січня 2023 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що враховуючи, що у спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача як спадкоємця на отримання всього належного йому спадкового майна у виді 1/2 частки суми недоотриманої пенсійної виплати в розмірі саме 164 571,66 гривень, нарахованої пенсіонеру ОСОБА_2 і не виплаченої йому за життя, право власності на яку в порядку спадкування за законом перейшло до позивача та посвідчено свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11 вересня 2023 року та зареєстрованого в реєстрі за № 8-750, тим самим відповідач порушує право власності позивача на вказану суму грошей, яке підлягає судовому захисту. Також суд першої інстанції встановлено, що відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення нарахування та виплати пенсії померлому ОСОБА_2 за спірний період з 01 квітня 2016 року по 12 червня 2020 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Згідно п.п. 2.26 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України, для виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається Свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв'язку з відсутністю членів сім'ї або в разі незвернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, Свідоцтво про смерть, Свідоцтво про право на спадщину.
Таким чином, діючим законодавством, в залежності від моменту звернення, визначено два шляхи для отримання недоодержаної пенсії померлого пенсіонера, а саме: в межах шестимісячного строку з моменту смерті пенсіонера, у разі звернення членів сім'ї та зі спливом зазначеного строку спадкоємцями померлого пенсіонера.
Як зазначалось вище при оформленні прав на недоотриману пенсію після померлого пенсіонера, спадкоємцям з-поміж інших документів необхідно подати до органу, що призначає пенсію, Свідоцтво про право на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину за законом є правовстановлюючим документом та з його отриманням позивач набув всіх прав і обов'язків спадкоємця, а отже право власності якого він набув є правом спадкоємця на успадковане майно, й має відмінний за характером від процедури отримання членами сім'ї померлого пенсіонера сум недоодержаної пенсії.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зміст статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.
Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача, які ґрунтуються на частині 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, оскільки дана правова норма розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та ніяким чином не стосується правовідносин щодо спадщини.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що сума недоотриманої пенсії, яка увійшла до складу спадщини, відповідає сумі, визначеній нотаріусом у свідоцтві про право на спадщину, та 1/2 частки якої підлягає виплаті позивачу, як спадкоємцю.
Як слідує з матеріалів справи, спірним періодом, щодо не нарахування та не виплати недоотриманої за життя пенсії його дідуся ОСОБА_2 є саме період з 01 квітня 2016 року по 12 червня 2020 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV встановлені підстави для припинення виплати пенсії, а саме виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Разом з тим, відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення нарахування та виплати пенсії померлому ОСОБА_2 за спірний період з 01 квітня 2016 року по 12 червня 2020 року, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/2 частку недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01 квітня 2016 року по 12 червня 2020 року та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити позивачу 1/2 частку недоотриманої пенсії, що належала спадкодавцю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 квітня 2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Крім того, в силу абзацу другого пункту 1 названого Порядку, пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Пунктом 4 згаданого Порядку передбачено, що пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.
Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.
У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев'ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Отже, Порядок 1165 визначає додаткові умови виплати недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, що не передбачені Конституцією України та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
Таким чином, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд враховує, що Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з приводу особливостей виплати недоотриманої пенсії пенсіонерів, які є внутрішньо переміщеними особами.
Крім того, відповідно до частин першої - другої статті 8 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 версеня 2012 року розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов'язковим урахуванням принципу недискримінації; з метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів; результати антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів підлягають обов'язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акт; обов'язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Як визначено статтею 2 ЦПК України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, є одним з головних завдань цивільного судочинства.
Положенням ст. 10 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року у справі «Броньовський проти Польщі» зазначив, що принцип верховенства права, на якому будується Конвенція, та принцип законності, про який ідеться в статті 1 Першого протоколу, вимагає від держав не лише поважати і застосовувати, у передбачуваний і узгоджуваний спосіб, запроваджені ними закони, а ще й - що безпосередньо випливає з цього обов'язку - забезпечувати правові та практичні умови для втілення їх в життя.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, та враховуючи, що у спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача як спадкоємця на отримання всього належного йому спадкового майна у виді 1/2 частки суми недоотриманої пенсійної виплати в розмірі саме 164 571,66 гривень, нарахованої пенсіонеру ОСОБА_2 і не виплаченої йому за життя, право власності на яку в порядку спадкування за законом перейшло до позивача та посвідчено свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11 вересня 2023 року та зареєстрованого в реєстрі за № 8-750, відповідач порушує право власності позивача на вказану суму грошей, яке підлягає судовому захисту, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про задовлення позовних вимог позивача в цій частині.
З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює доводи відповідача про виплату позивачу недоотриманих сум пенсії згідно Порядку 1165, адже наведене свідчить про невиконання державою взятих на себе позитивних зобов'язань.
Також, посилання відповідача, що спадкодавець за життя не виявив бажання поновити йому виплату пенсії та не звертався з відповідною заявою до відповідача, тому пенсія не отримана з вини пенсіонера, не заслуговують на увагу з огляду на вищенаведене.
Колегія суддів вважає, що у разі застосування Порядку 1165 виплата не отриманої пенсії, належної спадкодавцю ОСОБА_1 , відбудеться з 01 січня 2024 року щомісячними платежами у розмірі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і лише у разі достатності відповідних бюджетних призначень.
Отже, зазначеною постановою звужуються права на отримання недоодержаних за життя пенсійних виплат спадкодавця ОСОБА_5 у порівнянні з встановленим законом порядком отримання недоотриманої пенсії інших осіб. В силу статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 26 листопада 2024 року.
Головуючий:
Судді: