26 листопада 2024 рокуСправа №160/26193/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся з позовом до суду (з урахуванням заяви про уточненення позовних вимог від 17.10.2024р.), в якому просить:
Визнати протиправним та скасувати Рішення № 047050028723 від 12.09.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком на пільгових умовах на підставі заяви від 04.09.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до пільгового стажу, що дає право ОСОБА_1 на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи з 01.08.1996 року по 26.08.2004 року, з 07.09.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.01.2005 року по 29.12.2005 року, з 15.02.2011 року по 11.02.2016 року, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 04.09.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.09.2024р. позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №1, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 047050028723 від 12.09.2024 року відмовлено позивачу в призначенні пенсії. Позивач з такою позицією пенсійного органу не погоджується, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2024р прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
04.10.2024р. представником Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідача заперечив проти позову та зазначив, що згідно із даними паспорта громадянина України на ім'я Позивача, її вік станом на день подання заяви про призначення пенсії, становить - 48 років 11 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Страховий стаж Позивача становить - 40 років 11 місяців 28 днів (в тому числі додатково за повних 10 років роботи за Списком № 1). Пільговий стаж роботи за Списком № 1 - становить 10 років 05 місяців 21 день. До страхового стажу Позивача зараховано всі періоди. До пільгового стажу за Списком № 1 не можливо зарахувати періоди роботи, згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 23.10.2023 № 515:
- з 01.01.2005 по 29.12.2005, оскільки відсутній Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад працівників, якими підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення (далі - Перелік), до наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці від 01.12.2000 № 60. Наявний перелік професій робочих, яким визначено додаткові дні відпустки до наказу головного лікаря від 01.12.2000 № 60 та Перелік за Списком № 2. Крім того, наявні перерви між атестаціями робочих місць за умовами праці від 01.12.2000 № 60 та 30.12.2005 № 223;
- з 15.02.2011 по 11.02.2016, оскільки до наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці від 15.02.2011 № 30 надано Перелік до наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці від 14.02.2011 № 30. До пільгового стажу за Списком № 2 не можливо зарахувати період роботи з 07.09.2004 по 31.12.2004, згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 17.10.2023 № 503, оскільки в довідці не вірно зазначено розділ XXVI Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36, чинного на час роботи заявниці.
Згідно наданих документів, до пільгового стажу роботи позивача не можливо зарахувати період роботи в ПАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат», оскільки документально не підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення, виходячи з наступного. Надана Позивачем архівна довідка від 10.11.2023 № К-21/2-08/323 щодо періоду роботи з 01.08.1986 по 26.08.2004 в Дніпропетровському металургійному комбінаті, не є підставою для обчислення пільгового стажу.
Довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній відповідно до п. 20 Порядку № 637, Позивачем не надана. Крім, того згідно запиту пошуку відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань України за критерієм пошуку “код ЄДРПОУ :05393043», ПАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат» перебуває в стані припинення. Відтак, відсутні правові підстави для зарахування спірних періодів роботи, згідно вимог вищенаведених норм законодавства та обставин справи, оскільки Позивачем документально не підтверджено право на зарахування до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058, періодів роботи з 01.08.1986 року по 26.08.2004 року, з 07.09.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.01.2005 року по 29.12.2005 року, з 15.02.2011 року по 11.02.2016 року. Позовні вимоги Позивача зобов'язати Головне управління зарахувати до пільгового стажу вказані періоди, є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Також відповідач заперечує стосовно витрат на правничу допомогу, оскільки вважає їх розмір завищеним та необгрунтованим.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 04.09.2024р. звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №1.
За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України України в Миколаївській області року прийнято рішення № 047050028723 від 12.09.2024р. про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Додатково в рішенні зазначено, що до страхового стажу зараховані всі періоди, до пільгового стажу не зараховано періоди роботи:
- з 01.08.1986 року по 26.08.2004 року, оскільки наявна архівна довідка від 10.11.2023 року № К-21/2-08/323 щодо періоду роботи в Дніпропетровському металургійному комбінаті не є підставою для зарахування пільгового стажу;
- з 01.01.2005 року по 29.12.2005 року, оскільки відсутній Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад працівників, якими підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення, до наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці від 01.12.2000 №60. Наявний перелік професій робочих, яким визначено додаткові дні відпустки до наказу головного лікаря від 01.12.2000 №60 та Перелік за Списком №2. Крім того, наявні перерви між атестаціями робочих місць за умовамипраці від 01.12.2000 №60 та 30.12.2005 №223;
- з 15.02.2011 року по 11.02.2016 року, оскільки до наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці від 15.02.2011 №30 надано перелік до наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці від 14.02.2011 №30;
- до пільгового стажу за Списком №2 не зараховано період роботи з 07.09.2004 року по 31.12.2004 року, згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 17.10.2023 №503, оскільки в довідці не вірно зазначено розділ ХХVI Списку №2 виробництв, робіт, професій і показників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, чинного на час роботи заявниці.
Позивач оскаржує вищевказане рішення відповідача як таке, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства та її конституційних прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом "а" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991(далі - Закон №1788-XII від 05.11.1991, у редакції чинній до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII від 02.03.2015) віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали у період з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років.
Закон №213-VIII від 02.03.2015 р. набув чинності з 01.04.2015 р.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону №1058-IV від 09.07.2003 (станом на 01.04.2015) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Отже, після набуття чинності нормами Закону №1058-IV (в редакції, чинній з 02.03.2015) правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались пунктом "а" статті 13 Закону №1788-XII.
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII від 03.10.2017), яким текст Закону №1058-IV від 09.07.2003 доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом №2148-VIII від 03.10.2017 у новій редакції викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV від 09.07.2003 р., де передбачалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 р. (у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку, як зокрема: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII від 03.10.2017 р. наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01.10.2017 р.
Таким чином, з 01.10.2017 р. правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 р. у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 р. та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 р. у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017р.
Положення згаданих законів щодо умов призначення пенсії за віком були повністю ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 р. №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Пунктом першим резолютивної частини цього Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 р. зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015 р.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 р. стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини даного Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 р. в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015 р. для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам".
Таким чином, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт "а"статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991року у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, та пункт 1 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 р. у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 р.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом "а"статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 р. у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015 р., та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 р. у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 р.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи положення частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Критерії законності рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень встановлені законодавцем у приписах частини 2статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на суб'єкта владних повноважень частиною 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З наведеного слідує, що суб'єкт владних повноважень повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування "баланс вірогідностей".
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, у даному випадку, мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з'ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.
В той час, враховуючи правову позицію рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 позивач має право на призначення пенсії при досягненні 45-річного віку у відповідності до п. «а» статті 13 Закону №1788-XII.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до пільгового стажу, що дає право ОСОБА_1 на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи з 01.08.1986 року по 26.08.2004 року, з 07.09.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.01.2005 року по 29.12.2005 року, з 15.02.2011 року по 11.02.2016 року, суд зазначає про таке.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідачем не було враховано періоди роботи позивача з 01.01.2005р. по 29.12.2005р., з 15.02.2011р. по 11.02.2016р. відповідно уточнюючої довідки № 515 від 23.10.2023р.; періоди роботи з 07.09.2004р. по 31.12.2004р., з 01.08.1996р. по 26.08.2004р.
Вищенаведені періоди підтверджені копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , також уточнюючими довідками від 10.11.2023р. № К-21/2-08/323, від 17.10.2023р. № 503, від 23.10.2023р. № 515.
Таким чином періоди роботи позивача з 01.01.2005р. по 29.12.2005р., з 15.02.2011р. по 11.02.2016р. відповідно уточнюючої довідки № 515 від 23.10.2023р.; періоди роботи з 07.09.2004р. по 31.12.2004р., з 01.08.1996р. по 26.08.2004р. мають бути зараховані до пільгового стажу.
Відтак, рішення № 047050028723 від 12.09.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі заяви від 04.09.2024 року підлягає скасуванню судом.
За правилами частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує питання судових витрат.
На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області понесені судові витрати у розмірі 1211,20 грн.
Позивачем до позову додано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6000 грн.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм, дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
До матеріалів справи представником позивача додано:
- копія договору про надання правничої допомоги №б/н від 25.09.2024 року;
- додаткова угода №1 до Договору про надання правничої допомоги №б/н від 25.09.2024 року;
- акт виконаних робіт №1 до договору про надання правничої допомоги від 25.09.2024р.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:
- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат входить розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №160/26193/24 в силу частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Крім того, суд зазначає, що спори даної категорії справ є типовими, підготовка таких позовних заяв не потребує значних зусиль та часу.
Таким чином, суд вважає, що визначена позивачем сума понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., за результатами розгляду справи №160/26193/24 є не належним чином обґрунтованою.
З огляду на те, що предметом розглядуваного спору, є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу не є співмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 2000,00 грн.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 139, 241, 242-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Рішення № 047050028723 від 12.09.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком на пільгових умовах на підставі заяви від 04.09.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до пільгового стажу, що дає право ОСОБА_1 на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи з 01.08.1996 року по 26.08.2004 року, з 07.09.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.01.2005 року по 29.12.2005 року, з 15.02.2011 року по 11.02.2016 року, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 04.09.2024 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Златін