Справа № 491/964/24
26 листопада 2024 року м. Ананьїв
Суддя Ананьївського районного суду Одеської області, Желясков О.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
До Ананьївського районного суду Одеської області надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Перевіркою позовної заяви та доданих до неї документів встановлено наступне.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що відповідачка, ОСОБА_2 , є громадянкою Греції та зі слів позивача на території України не проживає.
Статтею 498 ЦПК України визначено у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 Закону України «Про міжнародне приватне право» у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.
Згідно п. 2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 липня 2008 року за №573/15264, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи.
Відповідно до ст. 2 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав.
Статтею 3 цієї Конвенції визначено, що орган влади чи судовий працівник, компетентний, відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави. З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно. Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.
Відповідно до ст.ст. 5 та 6 Угоди між Україною і Грецькою Республікою про правову допомогу в цивільних справах при наданні правової допомоги суди Договірних Сторін та інші установи, які є компетентними у цивільних справах, зносяться одна з одною через Міністерство юстиції України і Міністерство юстиції Грецької Республіки, якщо даною Угодою не передбачено інше. Прохання про здійснення правової допомоги та додатки до нього складаються мовою запитуючої Договірної Сторони, до них також додається завірений переклад на мову другої Договірної Сторони або на англійську. Переклад засвідчується офіційним перекладачем або нотаріусом, або дипломатичним представництвом чи консульською установою запитуючої Договірної Сторони.
В ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 року, закріплено, що кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини слід брати до уваги те, що реалізуючи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (рішення суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року (Judgement of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France).
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним з точки зору його практичного забезпечення: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, шляхом застосування національного законодавства (Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975 року, Osman v. the United Kingdom від 28.10.1998 року, та Kreuz v. Poland від 19.06.2001 року). Суд приймає рішення щодо дотримання вимог Конвенції, переконавшись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.
Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
За вказаних обставин, суд пропонує позивачеві надати в двох екземплярах належним чином засвідчений переклад позовної заяви та усіх додатків до неї на офіційну мову запитуваної держави, для вручення їх відповідачці, Магклара Христині, за місцем її проживання (реєстрації).
Окрім вищенаведеного, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.
Позовна заява пред'явлена позивачем до Ананьївського районного суду Одеської області за правилами ст. 28 ЦПК України - за вибором позивача (альтернативна підсудність).
Як вже зазначалося, з матеріалів позовної заяви вбачається, що відповідачка, ОСОБА_2 , є громадянкою Греції.
Відповідно до ч. 1 ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема як підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Відповідно до ч 1 ст. 63 Закону припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, який зареєстрований та проживає на території України, що підтверджується матеріалами справи.
Водночас позивач звернувся до суду з позовом до громадянки Греції, ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу. В позовній заяві позивач зазначає, що відповідачка, ОСОБА_2 , в листопаді 2017 року самостійно прийняла рішення про свій виїзд в Грецію. Проте матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження проживання відповідачки за межами України та саме на якій території. Крім того, у відомостях про відповідачку позивач зазначив реквізити її паспорту: НОМЕР_1 , виданий 12 лютого 2016 року Національною паспортною службою. Разом з цим ксерокопію зазначеного паспорту до матеріалів справи не долучив, що позбавляє суд можливості встановити місце проживання/реєстрації відповідачки з метою подальших із нею зносин.
Так, відповідно до п. 12 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в'їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 вересня 2022 року № 614, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2022 року за № 1319/38655, ідентифікація осіб, (пошук інформації в Базі даних) здійснюється за наявності таких обов'язкових реквізитів, зокрема як прізвище, власне ім'я особи (для іноземців та осіб без громадянства інших держав - тільки латинськими літерами).
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Таким чином, оскільки позивачем при зверненні до суду із позовною заявою про розірвання шлюбу порушені вимоги ч. 5 ст. 177 ЦПК України.
Частиною 1 ст. 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що є всі підстави для залишення позовної заяви без руху та надання передбаченого законодавством строку для усунення недоліків.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 185 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху та надати десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення вказаних недоліків.
У разі не виконання вказаних вимог позовна заява буде визнана неподаною і повернута позивачу разом з усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду згідно ч. 2 ст. 261 ЦПК України набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Заперечення на ухвалу суду згідно ч. 2 ст. 353 ЦПК України може бути включене до апеляційної скарги на рішення суду.
Копію цієї ухвали надіслати позивачеві в порядку, встановленому ст. 272 ЦПК України.
Суддя Желясков О.О.