Провадження № 2/742/928/24
Єдиний унікальний № 742/2830/24
21 листопада 2024 року місто Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого - судді Ільченка О.І., секретаря судових засідань Голушко Н.А., позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Дуденок О.О., представника відповідача - адвоката Фесика І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Прилуки цивільну справу адвоката Дуденок Оксани Олександрівни, поданої в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , як представника ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних та моральних збитків внаслідок вчинення кримінального правопорушення, -
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дуденок О.О. звернулася до суду з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 , як законного представника ОСОБА_3 на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 121 288 грн. 87 коп та моральну шкоду в розмірі 40 000 грн. за вчинення кримінального правопорушення внесеного до ЄДРДР за №12023270330001640 від 26.12.2023, а також вирішити питання стосовно судових витрат.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 , на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 є власником автомобіля марки «ВАЗ», модель «217030», д.н.з НОМЕР_2 , 2008 року випуску. ОСОБА_1 був визнаний потерпілим у кримінальному провадженні №12023270330001640 від 26.12.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчинені суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст.194 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_3 близько 22 год., 25.12.2023 прибув до прибудинкової території приватного господарства, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , де підійшов до належного ОСОБА_1 автомобіля марки «ВАЗ», модель «217030», д.н.з НОМЕР_2 , вартість якого відповідно до висновку експерта від 09.01.2024 № CE-19/125-24/184-АВ станом на 25.12.2023, становить 121 288,87 грн, що перебував біля паркану поряд з вищевказаним господарством, де не бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, через хронічне психічне захворювання у вигляді хронічного маячного розладу, який позбавляв його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, за допомогою сірників підпалив ганчірку змощену дизельним паливом, яку поклав до автомобільної гуми, яку попередньо взяв з собою та поклав гуму разом з ганчіркою під днище автомобіля, а саме під багажне відділення, внаслідок чого сталось загоряння та було пошкоджено автомобіль. Після цього, пожежу було погашено власником автомобіля ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_4 , які побачили загоряння з вікон. Ухвалю Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05.04.2024 року, та ухвалою від 16.04.2024 року, до ОСОБА_3 застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом, у задоволенні цивільного позову відмовлено. Такими діями ОСОБА_3 було завдано матеріальної шкоди ОСОБА_1 у розмірі 121 288,87 грн, та моральної шкоди, яку ОСОБА_1 оцінює в 40 000 грн. Моральна шкода полягає в неможливості пересуватись власним транспортним засобом, скасування поїздок, які заплановані завчасно, але він так не зміг здійснити через відсутність транспорту. Враховуючи, що ОСОБА_1 в задоволенні цивільного позову до особи, як має психічні розгляди відмовлено, а відповідно до довідки Яблунівської сільської ради № 128 від 27.12.2023 року, ОСОБА_3 проживає разом з матір?ю, яка брала участь при розгляді кримінального провадження, як законний представник, то вважає, що завдана шкода підлягає стягненню саме із законного представника - матері ОСОБА_2 . У відповіді на відзив, поданою до суду 05.06.2024 року просила приєднати до матеріалів по справі розрахунок витрат робочого часу від 14.05.2024 та допитати свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08.05.2024 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
У судовому засіданні адвокат Дуденок О.О. позовні вимоги підтримала. Заявила усне клопотання про допит свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яке протокольною ухвалою суду було частково задоволено. Допитано як свідка позивача ОСОБА_1 .
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні засвідчив, що ОСОБА_3 йому було завдано матеріальної та моральної шкоди, однак ОСОБА_3 є психічно хворим, а тому стягнути з нього матеріальну та моральну шкоду не є можливим. Вважає, що таку шкоду можливо стягнути з матері ОСОБА_3 , так як вони проживають разом і мати знала, що останній має психічні розлади. Зокрема, йому відомо зі слів матері хворого, що коли внуки приїжджають в гості, то вона ховає ножі. Також ОСОБА_5 зламав сейф і стріляв у хаті, намагався втопити матір у ванній. Мати хотіла відвезти його у лікарню, однак той втік по дорозі. Інші відомості щодо того, чи знала мати про психічні розлади сина йому не відомо. Він особисто знає ОСОБА_3 , так як проживає з ним в одному селі. ОСОБА_3 не вітається. Зараз перебуває вдома, його виписали з лікарні. Моральна шкода, якої завдав ОСОБА_3 полягає у тому, що позивач витратив багато коштів на лікування, через кримінальне провадження, а також залишився без автомобіля, що завдало йому значних незручностей, так як він проживає віддалено - у селі. На даний час він купив новий автомобіль, однак 2 місяці був без транспорту.
31.05.2024 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Фесика І.А. надійшов відзив, у якому зазначив, що ОСОБА_2 не може бути відповідачем по цій справі та нести відповідальність за ОСОБА_3 , так як ОСОБА_3 не визнано недієздатним, то залучення його матері ОСОБА_2 як законного представника є незаконним, адже сам факт залучення у кримінальному провадженні матері ОСОБА_2 до участі як законного представника обвинуваченого, який не усвідомлював значення своїх дій в момент вчинення кримінального провадження, не покладає на відповідача відповідальності за завдану шкоду особою, яка вчинила злочин, перебуваючи в стані неосудності. Таким чином, тільки після ухвалення рішення суду про визнання ОСОБА_3 недієздатним та встановлення над ним опіки, опікун буде нести відповідальність за дії, які вчинила недієздатна особа з моменту набрання рішення суду законної сили. З матеріалів справи вбачається, що судом не визнано ОСОБА_3 недієздатним, а відповідача його опікуном. Крім того, відповідач не була обізнана, і не знала, про психічний розлад у її сина. Для неї висновок експерта також став несподіванкою. ОСОБА_3 на обліку як психічно хвора людина не перебував та не лікувався, міг самостійно задовольняти свої основні життєві потреби. Відповідач не має знань, які б дозволили їй встановлювати психічні розлади у людини. Той факт, що ОСОБА_3 зловживав алкогольними напоями і після цього вчиняв неправомірні дії відповідач не заперечує, але така поведінка, як вона вважала, була викликана саме вживанням алкогольних напоїв.
У судовому засіданні ОСОБА_6 відзив підтримав, просив відмовити у позові. Зазначив, що відповідачці ОСОБА_2 не було відомо про психічний стан її сина, вона вважала, що він вчиняє протиправні дії під дією алкоголю. Крім того, ОСОБА_3 неодноразово притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, однак ні прокуратурою, ні слідчими, ні судом не підіймалося питання про його психічний стан.
Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.
ОСОБА_1 є власником автомобіля марки «ВАЗ», модель «217030», д.н.з НОМЕР_2 , 2008 року випуску на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 (а.с. 5).
Згідно Звіту про причину виникнення пожежі від 27 грудня 2023 року, ймовірною причиною виникнення пожежі, яка сталася 25 грудня 2023 року, за адресою Яблунівська ТГ, с. Білошапки, вул. Шевченка, поблизу будинку № 12-А в автомобілі ВАЗ 217030 д.н.з. НОМЕР_3 , 2008 року випуску є підпал (а.с. 7-15).
Відповідно до висновку експерта від 09.01.2024 №СЕ-19/125-24/184-АВ вартість матеріальних збитків завдана власнику транспортного засобу марки «ВАЗ», модель «217030», д.н.з НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_4 , 2008 року випуску становить 121 288,87 грн (а.с.18-35).
Відповідно до висновку амбулаторної судово-психіатричного експерта №25 від 18.01.2024 у ОСОБА_3 на період часу вчинення ним суспільно-небезпечного діяння мало місце хронічне психічне захворювання у вигляді хронічного маячного розладу (F22.82 за Міжнародною Класифікацією Хвороб 10 перегляду), яке позбавляло його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними (а.с. 168-172).
Як убачається з клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внесеному до ЄДРДР за № 12023270330001640 від 26.12.2023, ОСОБА_2 є законним представником особи, стосовно якої передбачається застосування заходів медичного характеру (а.с.49-53).
Ухвалами Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 квітня 2024 та 16 квітня 2024 застосовано до ОСОБА_3 , який вчинив у стані неосудності суспільно небезпечне діяння, передбачене ч.2 ст.194 КК України, примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом (а.с. 55-57, 58).
ОСОБА_1 , 22 лютого 2024 року був заявлений цивільний позов, у якому останній просив визнати його цивільним позивачем у кримінальному провадженні № 12023270330001640 від 26.12.2023; стягнути з ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 121 288, 87 грн (а.с. 54), у якому ухвалами Прилуцького міськрайонного суду від 05 квітня 2024 та 16 квітня 2024 року було відмовлено (а.с. 55-57).
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями або бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана фізичній особі, майну фізичної особи чи майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини ( ч. 2 ст. 1166 ЦК України).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. Саме такий правовий висновок викладено в постанові ВСУ від 03.12.2014 року в справі № 6-183цс14.
Відповідно до ч. 1 ст. 1186 ЦК України шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі. Якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах.
Згідно ч. 2 ст. 1186 ЦК України якщо шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та ( або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.
Позовні вимоги позивача ОСОБА_1 заявлені до матері особи, який, перебуваючи у стані неосудності, завдав шкоди потерпілому.
Правила ч. 2 ст. 1186 ЦК України передбачають вимоги, яким повинні відповідати такі особи на момент завдання шкоди: а) бути повнолітніми; б) проживати разом з цією особою ;в) знати про її психічний розлад або недоумство.
Зазначене тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі № 717/304/16ц, провадження № 61-24272св18.
Така норма введена як в інтересах потерпілих, так і з метою посилення нагляду за психічно хворими або недоумкуватими особами, оскільки часто у відношенні осіб, які страждають різноманітними психічними захворюваннями і в силу цього не можуть оцінити небезпеку своїх дій або керувати ними, не ставиться питання про визнання їх недієздатними, а отже відсутні особи (опікуни), на яких може бути покладена відповідальність.
У разі, якщо особа страждає на психічні розлади, але не визнана в судовому порядку недієздатною, суб'єктом відповідальності будуть особи, які зобов'язані були заявляти клопотання в суді про визнання її недієздатною і фактично виконували обов'язки опікуна.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.2 ст.76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є доказами, на підстав яких можна встановити дійсні обставини справи.
Для того щоб довести, що одна особа знала про психічний розлад або недоумство іншої особи у контексті ст. 1186 ЦПК України, потрібно оцінити докази, які підтверджують обізнаність такої особи про стан іншої, зокрема ними можуть бути: медичні документи, які підтверджують діагноз психічного розладу або недоумства; звернення до особи з боку медичних установ, правоохоронних органів або інших людей щодо вжиття будь-яких заходів націлених на лікування такої особи; звіти правоохоронних органів або служб опіки, щодо психічного стану особи; встановлені юридичні факти або зобов'язання; наявність рішень суду щодо обов'язку особи доглядати за людиною з психічним розладом; довідки про те, що особа супроводжувала хворого до лікаря-психіатра, зверталася за медичною допомогою в його інтересах, отримувала консультації щодо лікування, тощо.
Суд критично ставиться до пояснень позивача ОСОБА_1 , про те, що мати називала його « ОСОБА_7 », та знала про його психічні розлади, адже суд не має наявних доказів, які б підтвердили, що саме про психічні розлади знала мати, адже остання вважала, що син вчиняє протиправні діяння внаслідок вживання алкогольних напоїв, та не пов'язувала його поведінку із психічними розладами. Крім того, пояснення ОСОБА_1 щодо того, що мати намагалася сина доправити до медичного закладу аби лікувати його від психічних розладів, спростовуються поясненнями адвоката відповідачки, який наголошував на тому, що мати дійсно хотіла надати медичну допомогу сину, однак вважала, що він має алкогольну залежність, а не психічні розлади.
З матеріалів справи вбачається, що станом на час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 в судовому порядку не був визнаний обмежено дієздатним чи недієздатним, над ним не було встановлено опіку, та відповідачка - ОСОБА_2 не була призначена його опікуном, а тому винною особою у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, а відтак і особою, яка повинна відшкодувати спричинену шкоду може лише сам ОСОБА_3 .
В ухвалі Прилуцького міськрайонного суду від 05 квітня 2024 року зазначено, що згідно з довідкою КНП «Прилуцька центральна районна лікарня» ОСОБА_3 не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та згідно з довідкою Прилуцького наркологічного диспансерного відділення не перебуває на обліку у лікаря-нарколога, але відповідно до характеристики з місця проживання при вживанні спиртних напоїв у громадських місцях та вдома поводить себе непристойно (а.с. 55-57).
За змістом ст. 1186 ЦК України, до обставин, що свідчать про відсутність вини особи, яка завдала шкоди, ч. 2 ст. 1186 ЦК відносить її психічний розлад або недоумство. Спеціальне врегулювання даної обставини ґрунтується на бездіяльності осіб, які зобов?язані були, згідно Закону України «Про психіатричну допомогу», вимагати у судовому порядку визнання такої особи недієздатною у порядку ст. 39 ЦК України.
Згідно з п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі, майну громадянина або заподіяну майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Судом не встановлено, що мати ОСОБА_2 не вчиняла дій щодо належного контролю за його поведінкою.
Крім того, ОСОБА_2 не може нести відповідальність за ОСОБА_3 , на підставі того факту, що ОСОБА_2 була законним представником ОСОБА_3 як неосудної особи у кримінальному провадженні по справі № 742/1205/24. Повноваження законного представника обмежені самою стадією кримінального провадження та припиняються при закінченні кримінального провадження. Кримінальне провадження було закінчене постановленням Прилуцьким міськрайонним судом ухвал від 05 квітня 2024 та 16 квітня 2024 року по справі № 742/1205/24, та з цього моменту процесуальні повноваження ОСОБА_2 як законного представника закінчені та вона не має відповідних прав та обов'язків.
У зв'язку з недоведеністю, що ОСОБА_2 на момент вчинення кримінального правопорушення, знала про психічну хворобу свого сина, тому ОСОБА_2 в силу ч.2 ст.1186 ЦК України не повинна нести відповідальність за протиправні дії свого сина, які призвели до порушення прав позивача ОСОБА_1 .
Статтею 1184 ЦК України визначило певне коло осіб, які несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою: опікун та заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатною особою.
Як уже зазначалося вище, ОСОБА_2 не є опікуном, тому не може нести цивільну правову відповідальність за ОСОБА_3 , який не визнаний недієздатним у встановленому законом порядку.
Положеннями ч.6 ст.82 ЦПК України передбачено підстави звільнення від доказування, а саме, що лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала суду про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 спричиненої позивачу шкоди, необхідно відмовити.
Що стосується відшкодування моральної шкоди, то суд виходить з наступного.
Матеріальною правовою підставою компенсації моральної шкоди є норми цивільного права, зокрема ст.ст. 23,280, 1167,1168 ЦК України, Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року, а також спеціальні норми - ст. 1186 ЦК України, якщо шкоду завдано неосудною особою.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
У даному випадку суд вважає, що злочинні дії ОСОБА_1 дійсно завдали позивачу моральної шкоди, оскільки його права були порушені природно, шляхом завдання шкоди його майну чи здоров'ю, тому будь-яка особа у такій ситуації зазнає моральної шкоди, що виражається у душевних стражданнях, яких особа зазнає в зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї.
Проте, нездатність фізичної особи, в даному випадку ОСОБА_3 , розуміти характер і значення своїх дій або керувати ними свідчить про відсутність його вини у спричиненні шкоди.
Ч. 1 ст. 1186 ЦК України дозволяє суду покласти відповідальність щодо відшкодування шкоди на неосудну особу, але з урахуванням його майнового стану.
У задоволенні цивільного позову у рамках кримінального провадження до ОСОБА_3 , тобто до неосудної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення відмовлено.
Мати неосудної особи, в даному випадку ОСОБА_2 , відповідно до ч. 2 ст. 1186 ЦК України може бути визнаний судом відповідальною особою за спричинення шкоди лише при наявності вимог, яким повинні відповідати ці особи на момент завдання шкоди: бути повнолітнім і працездатним; проживати сумісно з цією особою, знати про психічний розлад особи.
Судом не встановлено, що мати ОСОБА_2 на момент вчинення кримінального правопорушення знала про те, що син хворіє психічним захворюванням.
У зв'язку з недоведеністю, що ОСОБА_2 на момент вчинення кримінального правопорушення, знала про психічну хворобу свого сина, тому ОСОБА_2 в силу ч. 2 ст. 1186 ЦК України не повинна нести відповідальність за протиправні дії свого сина, які призвели до порушення прав позивача ОСОБА_1 .
В силу ст. 1186 ЦК України за протиправні дії неосудної особи може відповідати сама така особа і лише при умові матеріального стану.
Враховуючи той факт, що позовні вимоги до ОСОБА_2 за спричинену шкоду, як матері неосудної особи, в силу ч. 2 ст. 1186 ЦК України, в судовому засіданні не доведено, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Статтею 141 ЦПК передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Здійснюючи розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд керується принципом пропорційності залежно від результатів розгляду справи. У частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача.
Таким чином, суд дійшов висновку, що судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 040,00 гривень, заявлені представником позивача ОСОБА_8 залишаються за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст .ст. 22, 23, 1166, 1167, 1186 ЦК України, ст. ст. 3,5,12,13,18, 258,260,265,268, 273 ЦПК України, -
У задоволенні позову адвоката Дуденок Оксани Олександрівни, поданої в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) до ОСОБА_2 , як представника ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про відшкодування матеріальних та моральних збитків внаслідок вчинення кримінального правопорушення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду.
Повне судове рішення складено 26 листопада 2024 року.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр ІЛЬЧЕНКО