18 листопада 2010 року < ЧАС >м. ПолтаваСправа № 2а-4739/10/1670
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Удовіченка С.О.,
при секретарі - Саченко Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Управління праці та соціального захисту населення Диканської районної державної адміністрації до Відділу Державної виконавчої служби Диканського районного Управління юстиції про скасування постанови, -
04 жовтня 2010 року Управління праці та соціального захисту населення Диканської районної державної адміністрації звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу Державної виконавчої служби Диканського районного Управління юстиції про скасування постанови державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Диканського районного Управління юстиції від 13.09.2010 року як такої, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що Управлінням праці та соціального захисту населення Диканської районної державної адміністрації рішення Диканського районного суду, на підставі якого видано виконавчий лист № 2а-26, виконано у спосіб, передбачений законодавством, а саме: до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області (надалі - Центр) направлено розпорядження про проведення виплат разової грошової допомоги до 5 травня ОСОБА_1, проведення ж зазначених виплат можливо за умови підготовки Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області відповідних виплатних документів. Також зазначив, що відповідно до частини 1 статті 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, що починається із 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Кошторисні призначення не передбачають відшкодування коштів за рішеннями судів за минулі роки. Асигнування на виконання судових рішень Управління праці та соціального захисту населення Диканської районної державної адміністрації не відкривалися, а управління не наділено повноваженнями щодо внесення змін до Закону України про державний бюджет щодо визначення додаткових бюджетних видатків на загальносуспільні потреби, самостійного розпорядження коштами держбюджету на цілі, не передбачені в бюджеті.
У судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, надіслали суду клопотання про розгляд справи без їх участі, тому суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними в ній матеріалами.
Суд, вивчивши та дослідивши наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що на примусове виконання постанови Диканського районного суду Полтавської області від 22.02.2010 Диканським районним судом Полтавської області видано виконавчий лист № 2-а-26 від 14.05.2010 про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Диканської районної державної адміністрації здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік з урахуванням проведених виплат згідно статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Постановою про відкриття виконавчого провадження боржнику надано строк для добровільного виконання рішення Диканського районного суду до 27.05.2010.
На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.05.2010 позивачем було проведено нарахування грошової допомоги до 5 травня ОСОБА_1 та направлено розпорядження до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області про проведення зазначених виплат.
27.07.2010 Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області повернуто особову справу ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Диканської районної державної адміністрації Полтавської області без виконання у зв'язку з тим, що, як зазначено у відповіді Центру № 12-00/2705 від 27.07.2010, у зв'язку зі спірністю питання щодо виплати грошової допомоги до 5 травня та незрозумілістю постанови Диканського районного суду від 22.02.2010.
26.08.2010 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції Федашем О.В. складено акт, у якому зазначено, що станом на 26.08.2010 року вищезазначене рішення Диканського районного суду боржником не виконано, у зв'язку з чим 01.09.2010 за вих. № 4320/03-15 Управлінню праці та соціального захисту населення Диканської районної державної адміністрації Полтавської області було направлено вимогу державного виконавця про виконання вказаного рішення суду, надано строк для виконання зазначеного рішення до 10.09.2010 та попереджено боржника про наслідки невиконання законних вимог державного виконавця.
13.09.2010 у зв'язку з невиконанням вказаної вимоги державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду в розмірі 340,00 грн.
З даною постановою позивач не погодився та оскаржив її до суду.
Надаючи оцінку оскаржуваній постанові, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Преамбулою Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Згідно положень статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999, № 606-XIV, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 76 Закону України “Про виконавче провадження” після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.
Державним виконавцем постановою про відкриття виконавчого провадження від 20.05.2010 позивачу було встановлено строк для добровільного виконання рішення Диканського районного суду до 27.05.2010.
Судом встановлено, що зазначене рішення позивачем у визначений строк не виконано, у зв'язку з чим відповідачем складено акт від 26.08.2010 та направлено позивачу вимогу від 01.09.2010, якою встановлено строк для виконання рішення суду до 10.09.2010.
Разом з тим, вищезазначена вимога позивачем також виконана не була, тому державним виконавцем 13.09.2010 винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу на позивача в розмірі 340,00 грн.
Згідно з частиною 2 статті 76 Закону України “Про виконавче провадження” у разі невиконання без поважних причин вимог державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання.
Доводи позивача щодо невиконання рішення Диканського районного суду, на підставі якого було видано виконавчий лист № 2а-26, у зв'язку з тим, що Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області не підготовлено відповідних виплатних документів, суд оцінює критично з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що особову справу ОСОБА_1, яка направлялася позивачем до Центру разом з розпорядженням про перерахунок допомоги до 5 травня та розрахунками до вказаних розпоряджень, повернулася до позивача без виконання.
Відповідь Центру разом з особовою справою направлено до позивача 27.072010, разом з тим, позивачем повторно не направлено до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області розпоряджень про проведення зазначених виплат і розрахунків до них.
Крім того, суду не надано доказів про вжиття будь-яких інших дій, спрямованих на виконання позивачем рішення Диканського районного суду від 22.02.2010, а також не вказано інших причин, які б перешкоджали виконанню зазначеного рішення.
Враховуючи викладене, зазначені обставини не можуть розцінюватися судом як поважні причини невиконання позивачем рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Зміст дій, які повинен вчиняти державний виконавець з приводу примусового виконання судових рішень, передбачений зокрема статтею 87 зазначеного Закону.
Так, статтею 87 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
З огляду на те, що у встановлені строки рішення Диканського районного суду, на підставі якого було видано виконавчий лист № 2а-26, позивачем без поважних причин не було виконано, суд приходить до висновку, що постанова державного виконавця про накладення штрафу від 13.09.2010 ґрунтується на вимогах Закону України “Про виконавче провадження” та прийнята з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття такого рішення.
Доводи позивача про те, що кошторисні призначення не передбачають відшкодування коштів за рішеннями судів за минулі роки, а асигнування на виконання судових рішень Управління праці та соціального захисту населення Диканської районної державної адміністрації не відкривалися, а Управління не наділено повноваженнями щодо внесення змін до Закону України про державний бюджет щодо визначення додаткових бюджетних видатків на загальносуспільні потреби, самостійного розпорядження коштами держбюджету на цілі, не передбачені в бюджеті, судом до уваги не беруться, з огляду на наступне.
Як вбачається із змісту позовної заяви, Управління праці та соціального захисту населення Диканської районної державної адміністрації фактично не згодне із постановою Диканського районного суду від 22.02.2010, винесеної в порядку адміністративного судочинства, що набрала законної чинності та на виконання якої видано виконавчий лист № 2а-26/2010 від 14.05.2010 року.
Відповідно до частини 2 та частини 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, незгода із винесеною постановою однієї із сторін, коли вона набрала законної чинності, не є підставою для її невиконання.
Також згідно з частиною 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Аналогічне правило міститься і в частині 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Системний аналіз наведених положень норм права дає підстави для висновку, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відсутність відповідного фінансування не може бути визнана поважною причиною невиконання судового рішення з огляду на те, що за своїм характером є або бездіяльністю, або юридично неспроможною дією і не вказує на належне ставлення боржника до процесу організації виконання судового рішення. При цьому суд бере до уваги, що судовим рішенням на позивача було покладено обов'язок здійснити дії по нарахуванню та виплаті грошових коштів. Судом не встановлено наявності доказів, які б вказували на існування будь-яких перешкод у здійсненні позивачем нарахування належної суми.
Відсутність же грошових коштів для їх виплати може бути підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення на підставі статті 33 Закону України “Про виконавче провадження”, проте не є підставою для ухилення від виконання судового рішення.
Крім того, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також неодноразово зазначав, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (справи “Бурдов проти Росії”, “Кечко проти України”).
Зважаючи на викладене, суд не знаходить фактичних даних для висновку, що спірна постанова не відповідає закону.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, письмовими доказами не підтверджені та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні адміністративного позову Управління праці та соціального захисту населення Диканської районної державної адміністрації до Відділу державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції про скасування постанови від 13.09.2010 - відмовити.
Копію постанови направити сторонам.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 18 листопада 2010 року.
Суддя С.О. Удовіченко