Справа № 2а-4540/10/1570
12 листопада 2010 року. Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Самойлюк Г.П.
при секретарі : Бжассо В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Овідіопольської районної державної адміністрації, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження № 485 від 03.05.2007 року у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,120 га. , розташованої на території АДРЕСА_1 та зобов'язання внести зміни до нового генерального плану СОГ «Лебідь», затвердженого розпорядженням №741 від 27.06.2007р., щоб схематично земельна ділянка АДРЕСА_1 в СОГ «Лебідь», відповідала схемі генерального плану СОГ «Лебідь»дійсного до 27.06.2007р.,-
26 квітня 2010 р. ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження №485 від 03.05.2007 року у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,120 га та зобов'язання внести зміни до нового генерального плану СОГ «Лебідь».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірне розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації №485 від 03.05.2007 р. у частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2, прийнято з грубим порушенням норм законодавства, що призвело до порушення прав позивача. За твердженнями позивача, спірним розпорядженням всупереч нормам законодавства ОСОБА_2 незаконно була передана земельна ділянка площею 0,120 га, оскільки на думку позивача вже існує рішення Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області №8 від 22.01.1998 р., яким було передано у користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,08 га, тим самим при прийняті оскаржуваного рішення була порушена ч.4 ст.116 ЗК України. Також ОСОБА_1 мотивує свої вимоги тим, що після зміни розміру земельної ділянки ОСОБА_2 за рахунок проїзду, стало пожежно-небезпечним існування її будинку.
ОСОБА_2 (третя особа по даній справі), не погоджуючись з заявленим позовом, 27 травня 2010 року подав до суду заперечення на позов, зазначивши, що позивач не є членом СОГ «Лебідь», у зв'язку з чим не має права вимагати перегляду генерального плана, відображаючого положення ділянок, переданих державою у власність громадян України. Також ОСОБА_2 стверджує, що у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області знаходиться справа по факту самовільного захвату земельної ділянки ОСОБА_1 На думку ОСОБА_2, позивач не має правових підстав для звернення до суду, оскільки оскаржуване рішення жодним чином не порушує її права. ОСОБА_2 стверджує, що в судах різних інстанцій державний акт на право власності на земельну АДРЕСА_1”, виданий на підставі спірного розпорядження, визнано законним, як наслідок цього, не може бути визнано незаконним і скасовано розпорядження, на підставі якого видан законний державний акт.
Відповідачем (Овідіопольською районною державною адміністрацією) були надані заперечення на позов, з яких вбачається що, ОСОБА_2 не набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району № 8 від 22.01.1998 року, та державний акт на право власності на земельну ділянку на підставі зазначеного рішення не отримував.
13 жовтня 2010 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про поновлення строків для звернення до суду з адміністративним позовом. Заявлене клопотання ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що коли стало відомо про порушення спірним рішенням її права, ОСОБА_1 одразу ж звернулась до суду, однак у зв'язку з тим, що неодноразово змінювалось законодавство України та суди неодноразово закривали провадження та роз'яснювали про можливість звернення то з цивільним, то з адміністративним позовом, у результаті цих дій позивач пропустила строк на звернення до адміністративного суду з поважних причин.
Дослідивши доводи викладені в клопотанні позивача про поновлення пропущених строків, суд визнав їх достатніми та керуючись ст. 102 КАС України, задовольнив зазначене клопотання позивача.
В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені в позові.
Представник відповідача та третя особа позов не визнали та заперечували проти задоволення позовних вимог.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази та перевіривши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,055 га, яка розташована за адресою: Овідіопольський район Одеської області СОГ «Лебідь», лінія №5, ділянка №3, що підтверджується державним актом серії НОМЕР_1, виданим на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.06.2003 року, який посвідчений приватним нотаріусом Мирошниченко Н.М. та зареєстрований в реєстрі за №787.
03 травня 2007 року Овідіопольська районна державна адміністрація прийняла розпорядження №485 про безоплатну передачу у власність громадянам України земельних ділянок на території Доброолександрівської, Калаглінської, Новодолинської, Прилиманської сільських рад Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів). Даним розпорядженням затверджувалися матеріали технічної документації щодо безоплатної передачі у власність земельних ділянок, площа земельних ділянок, які передаються. Дане розпорядження також містило доручення відповідним державним органам щодо реєстрації у встановленому порядку державних актів на право власності та видачі їх громадянам, доручення щодо внесення змін до земельно-облікової документації згідно з розпорядженням. З додатку до вказаного розпорядження вбачається, що ОСОБА_2 передається у власність земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 0,120 га.
Позивач не згодний з даним розпорядженням, стверджує, що даним розпорядженням була порушена ч.2 ст. 18 Закону України „Про планування і забудову території” від 20.04.2000 року, а саме: після зміни розміру земельної ділянки ОСОБА_2 за рахунок проїзду - стало пожежно небезпечним існування будинку позивача.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо скасування частини спірного розпорядження та досліджуючи питання про правомірність розпорядження №485 від 03.05.2007 року в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,120 га., перш за все слід дослідити питання про наявність підстав для здійснення такої передачі.
Судом встановлено, що на підставі рішення правління СОГ «Лебідь»відповідачу було надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки у розмірі 0,120 га. В матеріалах справи міститься копія технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 для ведення садівництва. Крім того, з копії довідки СОГ „Лебідь” виданої ОСОБА_2 для приватизації , вбачається, що ОСОБА_2 має земельну ділянку АДРЕСА_1, дана ділянка знаходиться в межах СОГ „Лебідь” з 1987 року(а.с. 38).
Порядок отримання громадянами права на землю та повноваження ОСОБА_2 в цій сфері регламентовані Земельним Кодексом України.
Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, в т.ч. одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Частина 8 ст.118 КАС України визначає, що проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Згідно ч. 9 проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Частина 10 визначає, що районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Приймаючи до уваги вищезазначені норми Земельного кодексу України, слід зауважити, що технічною документацією із землеустрою, посвідчується право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 для ведення садівництва в СОГ „Лебідь” на території Новодолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, всі необхідні дані в цій технічній документації містяться (щодо розміру, місця розташування, цільового призначення земельної ділянки, тощо). Крім того, зазначена документація відповідно до вимог чинного законодавства була погоджена висновками Овідіопольського районного відділу земельних ресурсів №4462-т (а.с.31) та відділу архітектури та містобудування Овідіопольської районної державної адміністрації від 21.09.2005 року(а.с.32). Крім того, як вбачається з висновку Овідіопольської районної державної адміністрації від 21.09.2005 року, земельна ділянка АДРЕСА_1, площею 0,120 га для ведення садівництва, що розташована на території СОГ „Лебідь” Новодолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, раніше знаходилась в користуванні ОСОБА_2
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зоерема в таких розмірах: г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Проаналізувавши всі вимоги чинного законодавства, суд вважає, що ОСОБА_2 на законних підставах, з додержанням всіх положень закону, в нормах розміру земельної ділянки (0,120 га) отримано державний акт на право власності на земельну ділянку, що цілком відповідає вимогам ч.1 ст 121 ЗК України.
Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні підстави для скасування розпорядження №485 від 03.05.2007 року у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,120 га, оскільки дане розпорядження є законним і прийнято з додержанням всіх вимог законодавства.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування розпорядження №485 від 03.05.2007 року в частині передачі у власність ОСОБА_2. земельної ділянки, є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. З матеріалів справи вбачається, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2008 року по справі №22ц4655/08 (а.с.49-54), де позивачем була ОСОБА_1, а одним з відповідачів ОСОБА_2, встановлений той факт, що, по-перше ОСОБА_2 13.08.2007 року на законних підставах отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,120 га, за адресою: СОГ «Лебідь», АДРЕСА_1 і підстави для визнання вказаного акту незаконним відсутні , по -друге, апеляційний суд встановив, що земельна ділянка на підставі акту від 04.05.2006 року за ОСОБА_2 не зареєстрована і державний акт від 04.05.06. року на ім'я ОСОБА_2 взагалі відсутній.
Даний факт спростовує твердження позивача, що при прийнятті розпорядження №485 від 03.05.2007 року, у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,120 га, Овідіопольською районною радою Одеської області, порушені норми ч.4 ст.116 ЗК України. Це є ще однією з підставою не прийнятя судом до уваги твердження позивача в цій частині.
Крім того, як передбачено ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, Овідіопольська районна державна адміністрація надала всі необхідні докази в підтвердження законності спірного розпорядження та докази, які спростовують вимоги позовної заяви.
Посилання позивача на те, що в 1998 році відповідачу вже передавалася для приватизації земельна ділянка за тією ж самою адресою, але в розмірі 0,08 га спростовуються письмовими запереченнями відповідача на позов і поясненнями в судових засіданнях, з яких вбачається, що районна адміністрація не приймала жодних рішень щодо передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 Також Овідіопольська районна державна адміністрація зазначає, що станом на 2007 рік виконати рішення Сухолиманської сільської ради, на яке посилається позивач, не можливо, оскільки до цього часу вже не існувало СОГ „Лебідь”, на території Сухолиманської міської ради була утворена Новодолинська сільська рада, до земель якої і віднесені землі, на яких розташоване СОГ „Лебідь”, а нумерація земельних ділянок змінилася.
Твердження позивача стосовно того, що Овідіопольська районна державна адміністрація, приймаючи спірне розпорядження, не врахувала той факт, що земельна ділянка, яка передавалася у власність ОСОБА_2, збільшена за рахунок проїзду по вулиці 5 Лінія в СОГ „Лебідь”, та порушила її права, не відповідають дійсності, оскільки, відповідно до ч.4 ст.35 ЗК України землі загального користування садівницького товариства є його власністю, а ОСОБА_1 навіть не є членом вказаного об'єднання громадян. ОСОБА_1 не надала жодних доказів в підтвердження того, що земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2, збільшена за рахунок проїзду. Виходячи з зазначеного, суд доходить висновку, що позивач не довів та не надав жодних доказів того, що спірним рішенням порушені його права.
Вимоги позивача про зобов'язання внести зміни до нового генерального плану СОГ „Лебідь”, затвердженого розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації №741 від 27.06.2007 року, таким чином, щоб схематично земельна ділянка АДРЕСА_1 в СОГ „Лебідь” відповідала схемі генерального плану СОГ „Лебідь”, дійсного до 27.06.2007 року, задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 27.06.2007 року розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації №741 (а.с.17) про затвердження генерального плану СОГ „Лебідь” на території Новодолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів), згідно з клопотанням СОГ „Лебідь” від 14.02.2007 року №203, затверджено генеральний план Садівничого об'єднання громадян „Лебідь”, який складений Одеським державним проектно-вишукувальним інститутом „Одесзалізничпроект” та узгоджений службами району, на території Новодолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.
Відповідно до ст. 10 Закону України „Про планування і забудову територій”, зміни містобудівної документації вносяться рішенням ради, яка затвердила містобудівну документацію, після погодження з відповідним спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури.
Таким чином позовна вимога ОСОБА_1 взагалі є не коректною, оскільки генеральний план розробляється не одноособово Овідіопольською районною державною адміністрацією, а на підставі передбаченої законом документації.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України „Про основи містобудування”, зміни до містобудівної документації вносяться рішенням органу, який затвердив містобудівну документацію, за поданням відповідного спеціально уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури.
Більш того, з пояснень відповідача вбачається, що генерального плану СОГ „Лебідь” до 2007 року, взагалі не існувало.
Так само копія генерального плану СОГ „Лебідь”, який існував до прийняття нового генерального плану, тобто до 2007 року, або інші докази його існування в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані.
Таким чином, позивач жодним чином не обґрунтував та не надав доказів в підтвердження даної позовної вимоги
З огляду на зазначене, судом встановлено, що приймаючи спірне рішення відповідач діяв в порядку та у відповідності до вимог ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 2 Кодекс адміністративного судочинства України, Земельного Кодексу України та інших законів, а тому у суду немає підстав для визнання спірного рішення протиправним.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням встановлених у судовому засідання фактів, оцінюючі наявні в матеріалах письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази не підтверджують обставини, на які посилається останній в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача. Відповідач належним чином довів правомірність прийнятого рішення, тому позовні вимоги є необґрунтованими, не відповідають чинному законодавству, в зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 159, 160, 161, 162, 163,
167 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, - відмовити у повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 17 листопада 2010 року .
Суддя: Г.П. Самойлюк
/