461/7662/24
1-кп/461/664/24
26.11.2024 місто Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючої - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченої - ОСОБА_4 ,
потерпілої - ОСОБА_5 ,
законного представника потерпілої - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні про обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Вибранівка Стрийського району Львівської області, українці, громадянки України, із базовою середньою освітою, неодруженої, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.2 ст.125 Кримінального Кодексу України,
ОСОБА_4 23 серпня 2024 року, приблизно о 20 год. 10 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, знаючи про те, що здоров?я будь-якої людини рівною мірою охороняється законом, протиправне посягання на нього є кримінально-караним, діючи цілеспрямовано, незаконно, протиправно, з метою завдання невизначеної шкоди здоров?ю, під час словесного конфлікту, маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, умисно своєю лівою рукою схопила неповнолітню потерпілу ОСОБА_5 за її волосся, та у подальшому тримаючи її обома руками за шию, силою повалила на землю. Після чого ОСОБА_4 кулаком своєї правої руки завдала одного удару в ділянку обличчя ОСОБА_5 , у подальшому утримувала потерпілу у лежачому положенні на спині, натискаючи коліном своєї лівої ноги на тулуб потерпілої та утримувала її руки, тримаючи за зап?ястя. У результаті вчинення вищевказаних дій ОСОБА_4 спричинила потерпілій ОСОБА_5 такі тілесні ушкодження: синці у лівій навколоочній і виличній ділянках, в ділянці правої здухвинної кістки, на лівому стегні, садно у ділянці правого ліктьового суглобу, що відносяться до легкого ступеня тяжкості, закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку, відлами нігтьових пластин 3, 4-го пальців та 2-го пальця з наявністю рани на правій кисті, 1-го і 3-го пальця із наявністю ран на лівій кисті, що відносяться до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров?я, відповідно до висновку судово-медичного експерта №?621 від 10.09.2024.
Отже, ОСОБА_4 вчинила умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, тобто кримінальне правопорушення (проступок), передбачене ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України.
У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні визнала повністю. У вчиненому щиро розкаюється, засуджує свою поведінку. Просить вибачення за свої протиправні дії перед потерпілою та учасниками процесу, погоджується з обставинами, викладеними в обвинувальному акті, від допиту відмовилася.
Зважаючи на повне визнання обвинуваченою ОСОБА_4 своєї вини, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, оскільки цього не заперечили учасники судового провадження і такі ніким не оспорюються.
При цьому, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, суд з'ясував, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Також, суд бере до уваги висновок Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, згідно з яким суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення у сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК України (постанова ОП ККС ВС від 16 вересня 2024 року у справі №444/870/22 (провадження № 51-2989кмо23).
Оцінюючі зібрані по справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачена ОСОБА_4 вчинила умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, тобто кримінальне правопорушення (проступок), передбачене ч. 2 ст. 125 КК України.
У ході судового розгляду суд детально проаналізовав поведінку обвинуваченої ОСОБА_4 після вчинення кримінального правопорушення, наслідки суспільно-небезпечного діяння останньої, дані про її особу, спосіб життя, ймовірність вчинення нею нових злочинів, зважив на усі обставини кримінального провадження у їх сукупності.
Призначаючи покарання обвинуваченій, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Також, суд враховує, що згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Таким чином, обираючи вид та міру покарання обвинуваченій, суд бере до уваги характер, спосіб, стадію, конкретні обставини та тяжкість вчиненого нею кримінального правопорушення, форму вини, відношення обвинуваченої до скоєного.
Також, суд враховує фактичні обставини справи і тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченої, зокрема те, що вона раніше не судима, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття обвинуваченої. Так, зокрема у ході судового розгляду обвинувачена надала визнавальні покази, засудила свою протиправну поведінку у присутності учасників процесу, а також принесла вибачення у залі суду. Також, обвинувачена зазначила, що готова частково відшкодувати моральну шкоду потерпілому. При цьому суд виходить з того, що системне тлумачення законодавства та судової практики вказує на те, що щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює правопорушення, бажає виправити ситуацію, що склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання, що має місце у цьому випадку.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченій, суд не встановив.
Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст. ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
При цьому, суд враховує положення ч. ч. 1, 2 ст. 50 КК України, згідно з якими, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави, як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.
Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Беручи до уваги вказані обставини, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченій покарання у виді громадських робіт у межах санкції статті, за якою кваліфіковано її дії.
При призначенні покарання обвинуваченій, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття, яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Також, визначаючи обвинуваченій вид і розмір покарання, суд виходить з того, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Окрім того, суд враховує те, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Системний аналіз та юридичний зміст положень ч. 2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа.
При розгляді цього обвинувального акту суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. У свою чергу, справедливість це одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
На переконання суду, таке покарання відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Таке покарання також перебуває у справедливому співвідношенні з тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, у рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Оцінюючи заявлений у справі цивільний позов, суд виходить з таких доводів, міркувань та мотивів.
Цивільний позивач ОСОБА_6 до спільного розгляду з обвинувальним актом подав цивільний позов до обвинуваченої, у якому просить стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 50'000,00 гривень.
Цивільний позов обґрунтований тим, що своїми протиправними діями обвинувачена спричинила неповнолітній потерпілій ОСОБА_5 , яка є його дочкою, фізичний біль та тілесні ушкодження, зокрема, згідно з висновком експерта у потерпілої виявлено: «синці у лівій навколоочній і виличній ділянках, в ділянці правої здухвинної кістки, на лівому стегні, садно у ділянці правого ліктьового суглобу, що відносяться до легкого ступеня тяжкості, закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку, відлами нігтьових пластин 3, 4-го пальців та 2-го пальця з наявністю рани на правій кисті, 1-го і 3-го пальця із наявністю ран на лівій кисті».
Також, при визначенні розміру моральної шкоди просить суд врахувати, що побиття його доньки відбулося раптово незнайомою дівчиною, шляхом нанесення численних ударів дитині дорослою особою міцної спортивної статури, фізична сила якої не співмірна з опірною здатністю дитячої тілобудови, про що свідчить те, що в результаті ударів дитина була збита з ніг. Стверджує, що дії нападника були усвідомленими та цілеспрямованими на заподіяння максимального болю дитині, і вчинялися вкрай агресивно в публічному місці посеред дня. Також стверджує, що обвинувачена мала намір продовжити побиття дитини, однак втрутилися перехожі і лише цей факт її зупинив.
Обвинувачена-цивільний відповідач відзив на цивільний позов суду не надала. У судовому засіданні обвинувачена зазначила, що готова відшкодувати моральну шкоду, але у справедливому співвідношенні та розмірі, що, на її думку, становить 15000- 20'000,00 грн.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
У статті 11 ЦК України визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, серед яких передбачено, у тому числі, і завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
У частині першій ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається уст. 16Цивільного кодексу України.
За змістом п. 8 частини другої ст.16 ЦК України, одним зі способів захисту порушеного права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення (ст. 1166 ЦК України), необхідними елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.
У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина 2ст.1166 ЦК України).
Вина обвинуваченої у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суть якого полягає у спричиненні тілесних ушкоджень потерпілій, підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, а також не заперечується самою обвинуваченою.
При цьому, суд виходить з того, що у ході судового розгляду встановлено, що наведені вище травми та фізичні ушкодження спричинені потерпілій саме внаслідок дій обвинуваченої.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Визначення поняття моральної шкоди та способи її відшкодування і визначення розміру наведені у статті 23 ЦК України.
Згідно з пунктами 1 і 2 частини 2 цієї статті, моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї.
Верховний Суд України у п. 9Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому суд бере до уваги, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі та гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Таким чином, рівень моральних страждань визначається не тільки видом правопорушення та його складністю, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як наведено вище, на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, цивільний позивач посилається на те, що внаслідок дій обвинуваченої потерпіла зазнала моральних та фізичних страждань, зокрема, згідно з висновком експерта у потерпілої виявлено: «синці у лівій навколоочній і виличній ділянках, в ділянці правої здухвинної кістки, на лівому стегні, садно у ділянці правого ліктьового суглобу, що відносяться до легкого ступеня тяжкості, закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку, відлами нігтьових пластин 3, 4-го пальців та 2-го пальця з наявністю рани на правій кисті, 1-го і 3-го пальця із наявністю ран на лівій кисті». Також, цивільний позивач вказує, що потерпілій протиправними діями обвинуваченої спричинено моральних та душевних страждань, принижено її честь та гідність. Зокрема, потерпілій нанесено удари у публічному місці на вулиці посеред дня.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, відповідно до положень частини 3 статті 23 ЦК України, суд бере до уваги характер правопорушення, вчиненого обвинуваченою, ступінь її вини, а також її майновий стан - має постійне місце праці, характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень спричинених потерпілій, тривалість її лікування, час, необхідний для відновлення стану здоров'я, враховує вимоги розумності і справедливості, надані суду докази щодо заподіяння моральної шкоди, а тому, виходячи з наведеного, вважає обґрунтованим розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 50'000 гривень.
Запобіжний захід у кримінальному провадженні до обвинуваченої не застосовувався.
Питання речових доказів по справі слід вирішити у відповідності до положень ст. 100 КПК України.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 368, 370, 374, 381-382 КПК України, -
ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 2 ст.125 КК України та призначити їй покарання у вигляді 150 (сто п'ятдесят) годин громадських робіт.
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 - задовольнити.
Стягнути зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 50'000 (п'ятдеят тисяч) гривень 00 копійок - компенсації спричиненої моральної шкоди.
Речові докази по справі: два оптичних диски DVD-R - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Роз'яснити учасникам, що вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій, прокурору та законному представнику потерпілої.
Суддя ОСОБА_7