1Справа № 335/2788/23 2/335/88/2024
12 листопада 2024 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Рибалко Н.І., секретаря судового засідання Капто Д.А., за участі представника позивача адвоката Желтобрюхова В.В., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача адвоката Сивової Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за розпискою, -
31.03.2023 ОСОБА_2 , в особі представника адвоката - Гончарової Ж.В. звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за розпискою.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22.08.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено письмовий договір позики грошових коштів у виді розписки, відповідно до умов якої, позивачем було передано в борг відповідачу грошові кошти в сумі 2 500 доларів США, строком на п'ять місяців, яку потрібно повертати протягом п'яти місяців (25.10.2022, 25.11.2022, 25.12.2022, 25.01.2023) рівними частинами по 500 доларів США, починаючи з 25.09.2022. Відповідачем власноруч (особисто), було засвідчено власним підписом розписку від 22.08.2022.
В подальшому, позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення боргу за розпискою, але останнім не здійснено будь-яких дій, націлених на врегулювання спору позасудовим шляхом, та станом на дату звернення до суду грошові кошти не повернуті.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України, зобов'язаний сплатити позивачу борг в сумі 2 500,00 доларів США, а також 3% річних у сумі 25,54 доларів США за прострочення виконання основного зобов'язання.Водночас, 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів).
На підставі викладеного, просить суд стягнути з відповідача на його користь суму боргу у розмірі 2 500,00 доларів США, 3 % річних у сумі 25,54 доларів США та понесені судові витрати.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.04.2023 року позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, сторонам по справі надано строк для подання заяв по суті справи.
27.04.2023 відповідач ОСОБА_1 надіслав суду відзив, в якому зазначив, що з позовними вимогами не згоден виходячи з наступного. Вказані в позовній заяві обставини написання розписки не відповідають дійсності, оскільки боргових відносин між ними не було, дана розписка була складена на вимогу позивача через два місяці після укладання між позивачем та відповідачем договору купівлі - продажу транспортного засобу автомобілю у Ford Fusion д.н.з. НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_2 .
При укладанні договору купівлі-продажу транспортного засобу відповідачем було передано позивачеві грошову суму в розмірі 3 000 доларів США і за домовленістю остаточний розрахунок повинен був відбутись в строк до листопада 2022 включно. В подальшому, через особисті непорозуміння між ними та припинення дружніх стосунків, позивач звернувся до нього з проханням скласти розписку про передачу останньому в борг залишку суми заборгованості за договором купівлі-продажу транспортного засобу, яка на той час складала 2 500 доларів США, оскільки за ці два місяці він вже частину грошових коштів віддав позивачеві. Крім того, відповідач не заперечував, що на час складання цієї розписки ним не були в повному обсязі проведені розрахунки за придбаний транспортний засіб, тому погодився письмово підтвердити свої зобов'язання розрахуватись. Вважає, що не відповідає дійсності ті обставини, що з дати складання розписки він не проводив розрахунки з позивачем. Так, 19.09.2022 за проханням позивача частина суми у розмірі 21 400,00 гривень, з урахуванням офіційного валютного курсу НБУ станом на 19.09.2022 ця сума дорівнювала 585 доларам США, була перерахована з карткового рахунку його дружини ОСОБА_3 на картковий рахунок позивача.
Разом з тим, додержуючись домовленостей з позивачем щодо строків остаточного розрахунку, 04.11.2022 відповідач повернув йому 60 097,75 гривень. З урахуванням офіційного валютного курсу НБУ станом на 04.11.2022 ця сума дорівнювала 1 643 долара США. За проханням позивача грошові кошти були перераховані ним на картковий рахунок його дружини ОСОБА_4 , що підтверджується доданою до відзиву копією повідомлень за трансакціями по картковому рахунку ОСОБА_4 , наданими нею за запитом.
З огляду на викладені вище обставини відповідач зазначав, що йому грошові кошти у борг не передавались та грошові зобов'язання за договором купівлі - продажу вичерпані в зв'язку з повним погашенням та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог та стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
04.05.2023 через систему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Гончарової Ж.В. надійшла відповідь на відзив, в якому зазначила, що згідно з укладеного договору купівлі-продажу передача транспортного засобу відбувається після повного розрахунку сторін. Сторони договору домовилися про вартість транспортного засобу в розмірі 372 000,00, що також підтверджується довідкою про доходи - джерелом доходу є РСЦ ГСЦ МВС в Запорізькій області. Відповідач зазначає, що 19.09.2022 частина суми в розмірі 21 400,00 була перерахована з карткового рахунку дружини відповідача ОСОБА_3 , однак, в цей період позивач та ОСОБА_3 перебували в близьких дружних стосунках, тому позивачем надано було в борг грошові кошти, які нею і були повернуті на його картковий рахунок.
Крім того, щодо повернення 04.11.2022 частини боргу в сумі 60 097, 75 грн. на картковий рахунок ОСОБА_4 також не можна вважати належним виконанням зобов'язання відповідача по поверненню боргу за розпискою, оскільки відповідної згоди позивач не надав, ніякими доказами це не підтверджено. Разом з тим, станом на 04.11.2022 фактичні шлюбні відносини між позивачем та ОСОБА_5 були припинені, тому неможливо вважати, що борг було повернуто в інтересах сім'ї.
Таким чином, вважає, що доводи відповідача про повне виконання своїх зобов'язань за розпискою є хибними та не підтверджуються матеріалами справи та не відповідають фактичним обставинам справи.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.09.2023 року клопотання відповідача задоволено. Здійснено перехід з розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін до розгляду справи в порядку загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за розпискою.
Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2024 року закрито підготовче судове засідання по даній справі та задоволено клопотання про допит свідків.
У судовому засіданні 16.01.2024 свідок ОСОБА_3 повідомила, що з відповідачем перебувала у шлюбі, купувала за вигідною пропозицією у позивача автомобіль, домовилися з позивачем про сплату за автомобіль частинами, одразу після оформлення автомобілю відповідач сплатив 3000 доларів США. Свідком сплати грошових коштів відповідачсм позивачу вона не була. В липні 2022 вона перестала проживати разом з відповідачем, з серпня 2022 вона перебувала в близьких стосунках з позивачем. В вересні 2022 вона відправила на картку позивача 21400 грн.Їй відомо, що відповідач розрахувався з позивачем.
У судовому засіданні 16.01.2024 допитаний в якості свідка відповідач ОСОБА_1 пояснив, що з позивачем разом працювали в ГУ ДСНС, в червні 2022 купував автомобіль у позивача, сплачував частинами грошові кошти за автомобіль позивачу, перший платіж був 3000 доларів, про залишок несплаченених коштів написав розписку, кошти за автомобіль ним були сплачені позивачу в повному обсязі. 1500 доларів США в гривнях він перерахував на картку дружини позивача, за його особистим проханням. Розписку підписував він, оригінал розписки знаходиться у позивача.
У судовому засіданні 15.04.2024 допитаний в якості свідка позивач ОСОБА_2 пояснив, що 25.06.2022 він продав автомобіль відповідачу за 327 000 грн. (9000 доларів США). 22.08.2022 він позичив відповідачу 2500 доларів США, він особисто писав розписку, бо у відповідача була травма руки. З ОСОБА_6 він перебував у близьких відносинах, вона просила у нього кошти на ремонт каналізації в квартирі, він позичав їй гроші, і вона перерахувала йому 21400 гривень, які раніше їй він позичив. З березня 2022 він не проживає з ОСОБА_7 , тому про перерахування 60 000 гривень йому невідомо.
В судовому засіданні 15.04.2024 досліджено оригінал розписки, наданої ОСОБА_2 та долучено до матеріалів даної справи (а/с 116).
Представник позивача - адвокат Желтобрюхов В.В. в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача - адвокат Сивова Я.В. та відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд приходить до наступного.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено, право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
В свою чергу, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Згідно з частинами першою, другою статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) вказано: «У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».
Згідно з статті 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Судом встановлено, що 22 серпня 2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики, за яким позикодавець передав позичальнику грошові кошти у розмірі 2 500 доларів США, строком на п'ять місяців, яку потрібно повертати протягом п'яти місяців (25.10.2022, 25.11.2022, 25.12.2022, 25.01.2023) рівними частинами по 500 доларів США, починаючи з 25.09.2022. Відповідач ОСОБА_1 підтвердив викладені обставини в розписці та зобов'язався виконати їх у визначений сторонами термін, що підтверджується його особистим підписом.
15.02.2023 року позивач направив відповідачу вимогу про повернення суми боргу, відповідно до якої ОСОБА_1 запропоновано повернути суму заборгованості в повному розмірі 2 500 доларів США через 7 днів з моменту отримання даної вимоги.Зазначену претензію відповідач отримав 14.03.2023, що підтверджується інформацією про відправлення № 1010993 одержувачем якого є ОСОБА_1 .
Разом з тим, для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.
Положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Отже, суд бере до уваги доводи відповідача, що 04.11.2022 за проханням позивача грошові кошти були перераховані ним на картковий рахунок його дружини ОСОБА_4 , у розмірі 60 097,75 гривень, що з урахуванням офіційного валютного курсу НБУ станом на 04.11.2022 яка дорівнювала 1 643 долара США, що підтверджується доданою до відзиву копією повідомлень за трансакціями по картковому рахунку ОСОБА_4 (а/с 46).
Доводи позивача про те, що йому невідомо про перерахування 04.11.2022 відповідачем 60 097,75 гривень, оскільки на той час він не проживав з ОСОБА_5 є неспроможними, оскільки відповідно до відомостей з ЄДРСР рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 05.12.2022 року, яке набрало законної сили 05.01.2023 шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 розірваний, тобто докази щодо не перебування у сімейних стосунках станом на 04.11.2022 у матеріалах справи відсутні.
Крім того, суд вважає твердження відповідача щодо перерахування 19.09.2022 з карткового рахунку його дружини ОСОБА_3 на картковий рахунок позивача суми у розмірі 21 400,00 гривень, з урахуванням офіційного валютного курсу НБУ станом на 19.09.2022, яка дорівнювала 585 доларам США, безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач уповноважував у визначений законом спосіб третіх осіб на отримання від відповідача коштів в рахунок повернення позики за розпискою від 22 серпня 2022 року, а також доказів щодо перерахування 21400 грн. саме на картку позивача (а/с 42).
Покази відповідача ОСОБА_1 в якості свідка про відсутність боргового обов'язку за розпискою перед позивачем, та покази свідка ОСОБА_3 про сплату коштів відповідачем суд вважає недопустимими доказами у даній категорії спірних правовідносин, оскільки обставини щодо виконання боргового зобов'язання повинні бути підтверджені певними засобами доказування (платіжними, письмовими документами).
Враховуючи вищевикладене,встановивши, що між позивачем і відповідачем укладений письмовий договір позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача суму позики та зобов'язався її повернути до 25.01.2023 року, однак повернув частково одержані у позику кошти, суд, дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неповернута частина суми боргу у розмірі 855, 27 доларів США.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі, а не її еквівалент у національній валюті України.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, тому відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України, зобов'язаний сплатити 3% річних у сумі 13,08 доларів США за прострочення виконання основного зобов'язання з розрахунку простроченої суми (855,27 доларів США), помноженої на кількість днів прострочення( 186 днів), які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання (26.09.2022) до дня подання позовної заяви до суду (31.03.2023), помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 днів.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у сумі 868,35 доларів США та 3 % річних у сумі 13,08 доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.
На підтвердження витрат на правничу допомогу представник відповідача надала: копію договору про надання правової допомоги № 06 від 09.04.2023,укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Сивовою Я.В.; додаткову угоду № 01 до договору про надання правової допомоги № 06 від 09.04.2023; акт приймання-передачі послуг по договору про надання правової допомоги № 06 від 09.04.2023 у якому зазначено, що загальна вартість послуг склала 20 000,00 грн., з яких: 1 000,00 грн. надання усної консультації, 5 000,00 грн. супровід справи у суді першої інстанції (складання процесуальних документів, 14 000,00 грн. представництво інтересів у суді першої інстанції; копію квитанції до прибуткового ордера № 6 від 26.03.2023.
Суд вважає, що представництво інтересів у суді першої інстанціїна суму 14 000,00 грн. є неспівмірною вимогою, тому зменшує розмір витрат на дану послугу до 7 000,00 грн, оскільки, саме такий розмір витрат (13000 грн.) є співмірним по відношенню до складності даної справи.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 8 530,60 грн. (65,62 %).
Крім того, оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам (34,38 %), які в даному випадку складають 321,11 грн. (934,00 грн. х 868,35 доларів США грн./2 500 доларів США).
Керуючись ст. ст. 2, 3, 10 - 13, 81, 82, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за розпискою, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу 855 (вісімсот п'ятдесят п'ять) доларів США 00 центів, три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 13 доларів США 08 центів, всього стягнути 868 (вісімсот шістдесят вісім) доларів США 35 центів.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 321 (триста двадцять одну) гривню 11 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу 8 530 (вісім тисяч п'ятсот тридцять) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевського районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 25 листопада 2024 року.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:
Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя Н.І. Рибалко